78

---

РОЗДІЛ VIІ ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

§1. Поняття об’єкта злочину

1. Правильне вирішення питання про об’єкт злочину має важ­ливе теоретичне і практичне значення. Саме об’єкт дозволяє визначити соціальну сутність злочину, з’ясувати його суспіль­но небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпеч­них посягань. Об’єкт має істотне значення також для визначен­ня самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, є вихідним при ква­ліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дозволяє зробити висновок, що проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.

2. Загальновизнано, що об’єктом злочину завжди є те бла­го, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Важливо зазначити і те, що в науці кримінального права панує погляд, що об’єктом будь-яко­го злочину є охоронювані законом про кримінальну відпові­дальність суспільні відносини. Висновок про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному зако­нодавстві (див., наприклад, статті 1, 293 і 296). Однак у стат­тях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об’єкт злочи­ну, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин (наприклад, статті 185—190, 115—119) чи на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 208, 214 та ін.).

Безперечно, об’єктом злочинів є не будь-які суспільні відно­сини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримі­нальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім та ро­довим, а й загальним об’єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціально схвалених відно­син, що законодавець визнав необхідним охороняти за допо­мо

гою кримінальної заборони. Природно, що при цьому йдеться тільки про найбільш важливі, найбільш значущі для інте­ресів держави і суспільства суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть заподіяти дуже істотну шкоду.

Своєю чергою, загальним об’єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди утворена), а рух­лива (мінлива) система, що залежить від закону про криміналь­ну відповідальність (наприклад, у зв’язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільно небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, що створює загальний об’єкт кримінально-правової охорони).

Отже, об’єктом будь-якого злочину, врешті-решт, завжди ви­ступають відносини між людьми, що об’єктивно існують у суспіль­стві, які поставлені під охорону закону про кримінальну від­повідальність. Самі ці відносини дуже різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

Сказане підтверджує, що самі суспільні відносини, що ви­ступають як об’єкт злочину, мають об’єктивний характер, тоб­то існують поза і незалежно від нашої свідомості, а, отже, і неза­лежно від самого кримінального закону, є первинними щодо нього.

З викладеного випливає також і те, що суспільні відносини, що є об’єктом злочину, первинні не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, а і стосовно самого злочину. Злочин завжди посягає на об’єктивно, реально існуючий об’єкт. Не можна посягати на те і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об’єктивній реальності. Більше того, внаслідок злочинного посягання не тільки заподіюється реальна шкода охоронюваним суспільним відносинам, а і, своєю чергою, створюються нові – кримінально-правові відносини. Ці відносини складають­ся вже між злочинцем і державою з приводу вчиненого ним злочину.

Таким чином, об’єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

3. Для правильного з’ясування сутності об’єкта злочину та «механізму» злочинного посягання на нього важливо визна­чити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин.

У філософській і правовій науці найбільш поширеною є думка, відповідно до якої структурними елементами суспіль­них відносин є:

суб’єкти (носії) відносин;

предмет, з приводу якого існують відносини;

соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Структура будь-яких суспільних відносин завжди є не­змінною. Включення в структуру яких-небудь інших, органіч­но не властивих їй елементів (наприклад, зовнішніх умов ви­никнення відносин), як і вилучення з його складу будь-якого його обов’язкового елемента, веде до того, що відносини втра­чаються як такі, зникають чи підмінюються якимись іншими, більш загальними поняттями. З іншого боку, розглядаючи структуру суспільних відносин, необхідно зазначити, що вона являє собою не просту суму складових його частин, а цілісну систему елементів, які її утворюють і які відповідним чином взаємозалежні та взаємодіють між собою.

4. До складу будь-яких суспільних відносин входять їх суб’єкти (учасники відносин). Безсуб’єктних відносин у ре­альній дійсності не існує. Якщо немає учасників відносин, то не існує і самих відносин, які завжди становлять певний со­ціальний зв’язок між самими учасниками. Суб’єктами суспіль­них відносин може виступати сама держава, різні об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи.

Встановлення учасників суспільних відносин, або (що одне й те саме) його суб’єктного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, в багатьох випадках дозволяє визначити ті суспільні відносини, що виступають об’єктом того чи іншого злочину. Цю властивість суб’єктів у суспільних відносинах не­рідко використовує і сам законодавець як для визначення меж чинності кримінального закону, так і для вказівки на ті суспільні відносини, які є об’єктом конкретного злочину. Зокрема, безпо­середньо в ст. 328 зазначено, що відповідальність за розголошен­ня державної таємниці несуть лише особи, яким відомості, що становлять державну таємницю, були довірені чи стали відомі в зв’язку з виконанням службових обов’язків. У статті 154 також безпосередньо закріплено, що відповідальність за примушуван­ня до вступу в статевий зв’язок може нести тільки особа, від якої жінка чи чоловік були матеріально або службово залежні. Отже, правильне визначення суб’єктного складу і з’ясування соціаль­ної ролі особи в ньому не тільки сприяє визначенню кола тих відносин, які охороняються конкретною кримінально-правовою нормою, а й дозволяє з’ясувати їх зміст, оскільки в соціальних функціях особи відображається як зміст, так і характер соціаль­них зв’язків у відносинах.

5. Предметом суспільних відносин слушно називають усе те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують самі ці відноси­ни. Тому предметом суспільних відносин можуть виступати насамперед, різного роду фізичні тіла, речі (природні об’єк­ти, різні товари чи предмети, що не мають ознаки товару), а також сама людина. Наприклад, в об’єкті такого злочину, як ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139), хвора людина є лише предметом охоронюваних за­ коном відносин, а його суб’єктами є медичні працівники.

Усі суспільні відносини залежно від особливостей їх пред­мета необхідно поділяти на дві групи – матеріальні та немате­ріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, водойми, дикі тварини й ін.), прийнято називати матеріальними. Іншим є предмет у нематеріальних відносинах. Його місце, а точніше, функції предмета, викону­ють вже інші соціальні цінності (наприклад, державна влада або духовні блага).

6. Обов’язковим структурним елементом будь-яких суспіль­них відносин є соціальний зв’язок, що справедливо розглядаєть­ся і як зміст самих відносин. Такий висновок обумовлений тим, що сам соціальний зв’язок є немов би віддзеркаленням внут­рішньої структури самих суспільних відносин: у ньому вияв­ляються його сутність і соціальні властивості. Під соціальним зв’язком, як правило, розуміють певну взаємодію, певний взає­мозв’язок суб’єктів. Тому соціальний зв’язок притаманний лише людині та являє собою одну з форм загального зв’язку і взаємодії.

Зовні соціальний зв’язок найчастіше виявляється в різних формах людської діяльності. Форми цієї діяльності можуть бути різноманітними: нормальна робота підприємств торгівлі, суспільного харчування і підприємств служби побуту; раціо­нальне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві, нормальна службова діяльність та ін. У певних випадках соціальний зв’язок, як і самі суспільні відносини, може існувати не тільки у вигляді діяльності, а й в «застиглій», пасивній формі. Наприклад, у ви­гляді «позицій» людей щодо інших осіб (особи), у формі пра­вового чи соціального статусу громадян, у вигляді соціальних інститутів тощо.

Викладене дозволяє зробити важливий у практичному сенсі висновок, що для з’ясування сутності соціального зв’язку не­обхідно встановити зміст діяльності (поведінки) суб’єктів відносин.

Соціальний зв’язок як елемент суспільних відносин завж­ди перебуває в нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами суспільних відносин. З одного боку, на його зміст впливають суб’єкти суспільних відносин, оскільки він є пев­ною формою їх взаємодії і взаємозв’язку. З іншого боку, його не можна розглядати й у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди є те, з приводу чого або у зв’язку з чим виникають і функціонують самі суспільні відносини. Отже, і сам соціальний зв’язок завжди виникає й існує в зв’язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин. Тому потрібно визнати, що соціальний зв’язок завжди має предметний ха­рактер. Безпредметного соціального зв’язку в суспільстві бути не може. Важливо зазначити і те, що соціальний зв’язок, як і суспільні відносини, завжди має об’єктивний характер. Він завжди існує як щось дане, реальне, наявне і лише в такому вигляді виступає як елемент об’єкту злочину.

 

< Попередня   Наступна >