66

---

§2. Предмет злочину

Поряд із предметом суспільних відносин необхідно виді­ляти і предмет злочину як самостійну ознаку складу злочину. Предмет суспільних відносин і предмет злочину – це різні пра­вові явища. Предмет відносин – це структурний елемент су­спільних відносин. Предмет злочину, що існує поряд з об’єктом, самостійна факультативна ознака складу злочину. Кожний із цих предметів наділений своїми, притаманними лише йому, ознаками, виконує свою соціальну роль, а також має різне пра­вове призначення.

Предметом злочину слід вважати будь-які речі матері­ального світу, з певними властивостями яких закон про кримі­нальну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.

З цього визначення випливає, що до предмета злочину необ­хідно відносити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Таке рішення зумовлено тим, що законодавець найчастіше вка­зує саме на конкретні речі, а точніше, їх ознаки, властивості при описі того чи іншого злочину. Наприклад, відповідальність за ст. 265, яка передбачає склад незаконного поводження з ра­діоактивними матеріалами, може наставати лише в тих випад­ках, коли предметом виступають саме радіоактивні матеріали. Так само у всіх статтях, що передбачають відповідальність за корисливі злочини проти власності, предметом є тільки чуже майно (статті 185—191).

Оскільки ж предметом злочину може виступати лише пев­на річ, то предмет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину.

Крім того, предмет злочину – це така ознака складу злочи­ну, яку названо безпосередньо в самому законі. У цьому ви­падку він є обов’язковою ознакою складу злочину. Наприклад, у ст. 214 зазначено, що предметом цього злочину можуть бути тільки дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння. Відповідно до редакції ст. 246 предметом

незаконної порубки лісу може бути лише ліс на корені. Законодавець, однак, далеко не завж­ди вказує на предмет як ознаку конкретного злочину. У тих випадках, коли на нього немає вказівки безпосередньо в само­му кримінальному законі, предмет не є ознакою складу злочи­ну, і навпаки, у тих випадках, коли він зазначений у самому законі, злочин є предметним і для його правильної кваліфікації має бути встановлено конкретний предмет злочину. Більше того, у тих випадках, де предмет є обов’язковою ознакою, саме він найчастіше встановлюється першим і нерідко за допомо­гою отриманих про нього даних з’ясовуються інші ознаки скла­ду злочину. Наприклад, при вирішенні питання про кваліфі­кацію дій осіб, які виготовили з метою збуту підроблену націо­нальну валюту України, ми, перш за все, з’ясовуємо, чи мають підроблені банкноти або металева монета ті ознаки, які повинні бути притаманні предмету злочину, передбаченого ст. 199 (гро­шові знаки мають перебувати в обороті, мати великий ступінь подібності з дійсними й ін.).

Законодавець по-різному описує ознаки предмета злочи­ну в законі про кримінальну відповідальність. Обрання того чи іншого способу (прийому) при законодавчому визначенні предмета злочину багато в чому залежить від самого характе­ру злочину, а також від індивідуальних властивостей його пред­мета.

Наприклад, у багатьох випадках у самому законі вказано лише на певний вид предметів і, тим самим, кожний із пред­метів цього виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Вважається цілком достатньою вказівка в статтях 368—370 на хабар при окресленні предметів цих зло­чинів. З’ясування ж змісту цього поняття дозволяє зробити висновок, що предметами хабарництва можуть бути будь-які матеріальні цінності (гроші, продукти, предмети побутової тех­ніки й інші речі), та майнові блага (надання путівки в сана­торій, ремонт квартири й ін.). У цих та інших подібних випад­ках у КК немає необхідності давати вичерпні переліки можли­вих предметів цих злочинів. Тут вказівка законодавця на певні видові ознаки предмета (визначення на рівні виду) означає, що будь-який предмет цього виду має однакове правове значення. Наприклад, цілком очевидно, що на відповідальність за хабар­ництво не впливає те, які матеріальні цінності (гроші, товари й ін.) передано як предмет хабара. Інше могло б привести до необґрунтованого захаращення кримінального закону перера­хуванням предметів, встановлення яких і без цього не стано­вить труднощів на практиці. Нарешті, у певних випадках про­сто неможливо дати такий вичерпний перелік ознак предмета злочину, наприклад, коли практична діяльність людей зумов­лює появу все нових і нових предметів.

Іноді законодавець дає безпосередньо в статті КК приблиз­ний (зразковий) або вичерпний перелік предметів злочину, прагне максимально визначити їх у диспозиції кримінально-правової норми. Приміром, у ч. 1 ст. 204 КК дається зразковий перелік предметів злочину: у самому законі вказується, що ними можуть бути алкогольні чи тютюнові вироби або інші підакцизні товари. А стаття 310 дає вичерпний перелік пред­метів злочину — тільки снотворний мак чи конопля.

У тих випадках, коли диспозиція статті КК про відпові­дальність за певний злочин має бланкетний характер, перелік предметів злочинів визначається в нормативних актах, до яких відсилає сам кримінальний закон. Наприклад, перелік нарко­тичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекур­сорів, що є предметом злочину, передбаченого в ст. 305, в са­мому законі не вказується. Цей перелік затверджується Комі­тетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України.

Аналіз зазначених у чинному законодавстві предметів злочину засвідчує, що ті чи інші речі, а також цінності найчас­тіше виділяються законодавцем як предмет з урахуванням особливого правового режиму, зумовленого їх корисними чи шкідливими властивостями, а також з урахуванням їх економ­ічного призначення. Саме ці ознаки (властивості) предметів і є тими обставинами, з приводу яких чи шляхом впливу на які вчинюється злочин. До таких предметів необхідно віднести податки і збори (ст. 212), порнографічні предмети (ст. 301), вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263) тощо. З приводу корисних властивостей речей вчи­нюється більшість корисливих злочинів, і тому саме вони виді­ляються законодавцем як предмети відповідних злочинів (гроші, дорогоцінні метали, твори мистецтва й інші товари). Ці та деякі інші властивості тієї чи іншої речі, своєю чергою, зумовлюють необхідність надання їй певної правової значу­щості в конкретному складі злочину, що і визначає її нероз­ривний зв’язок з самим суспільно небезпечним діянням.

Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються криміналь­ним законом. Такий збіг має місце, якщо ті чи інші предмети, які входять до структури об’єкта злочину, законодавець наді­ляє додатково і функціями предмета суспільних відносин, тоб­то надає йому ще додатково й інше правове значення. При­міром, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство й інші злочини проти власності.

У зв’язку з викладеним виникає питання про місце пред­мета в складі конкретного злочину. Вважається, що предмет зло­чину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішення зумовлено тим, що склад злочину являє собою сукупність його обов’язкових елементів (об’єкта, об’єктив­ної сторони, суб’єктивної сторони і суб’єкта). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримі­нальну відповідальність. Предмет же злочину, як уже було відзначено, є не обов’язковим, а факультативним стосовно за­гального поняття складу злочину, тож його можна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину.

Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна озна­ка злочину завжди існує поряд з об’єктом. Саме об’єкт і пред­мет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об’єкт злочину є обов’язковою, то пред­мет – факультативною ознакою складу злочину. Предмет відрізняється від об’єкта ще й тим, що йому не завжди заподі­юється шкода. Якщо шкода, заподіяна об’єкту, завжди має со­ціальний характер, то предмету злочину в результаті суспіль­но небезпечного посягання, насамперед, завдається фізична шкода, яка спричиняє певні негативні соціальні зміни в об’єкті. Шкода предмету як матеріальній речі заподіюється, якщо зло­чин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи зміни. Наприклад, при продажу в торгових підприємствах фальсифікованих товарів злочинець погіршує якість товарів, хоча і зберігає при цьому їх зовнішній вигляд: розведення сме­тани кефіром, спиртних напоїв водою, додавання до вершко­вої олії маргарину (ст. 225). Страждає предмет злочину і при здійсненні таких злочинів, як знищення або пошкодження май­на (ст. 194); незаконне полювання (ст. 248); незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249) тощо. Разом із тим при вчиненні низки злочинів пред­мету не завдається шкода. Це має місце тоді, коли злочин вчи­нюється шляхом створення (виготовлення) заборонених до ви­робництва предметів або шляхом безпосереднього посягання на інший елемент охоронюваних законом суспільних відносин. Приміром, немає підстав говорити, що заподіюється шкода предмету при транспортуванні алкогольних напоїв з метою збуту (ст. 204), виготовленні, ремонті зброї (ст. 263). Не заподіюється шкода предмету злочину також при контрабанді (ст. 201), крадіжці майна (ст. 185) тощо. При вчиненні таких злочинів шкода об’єкту заподіюється шляхом безпосередньо­го впливу на сам соціальний зв’язок, тобто на визначений еле­мент охоронюваних суспільних відносин.

Поряд із предметом суспільних відносин і предметом зло­чину, правомірним є виділення і такого поняття, як предмет злочинного впливу, під яким необхідно розуміти той елемент охоронюваних законом про кримінальну відповідальність су­спільних відносин, що піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, у першу чергу заподіюється шкода. Тому таким предметом може бути суб’єкт, сам соціальний зв’язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з’ясування «механізму» заподіяння шкоди самому об’єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків су­спільно небезпечного діяння.

Отже, щодо потреб кримінального права предмет має по­трійне значення:

предмет охоронюваних суспільних відносин;

предмет злочину;

предмет злочинного впливу.

 

< Попередня   Наступна >