81

---

§ 3. Види об’єктів злочинів

Суспільні відносини, на які посягають злочини і які є об’єктами таких злочинів, — дуже різноманітні. Тому визна­чення усіх видів об’єктів та їх наукова класифікація конче не­обхідні, адже вони сприяють більш повному розкриттю сут­ності, а також соціально-правової значущості об’єктів, дозво­ляє виявити їх вплив на розвиток кримінального законодавства та вдосконалення практики його застосування.

У науці кримінального права найбільш поширеною є три­ступенева класифікація об’єктів «по вертикалі» (загальний, родовий і безпосередній). Ця класифікація цілком відповідає потребам практики, дуже логічна, оскільки вона ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особ­ливого» та «окремого». Загальним тут є вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин (загаль­ний об’єкт), особливим – окремі однорідні за своїми властиво­стями групи суспільних відносин, охоронювані певною сукуп­ністю кримінально-правових норм (родовий об’єкт), окремим – конкретні суспільні відносини, охоронювані конкретними кри­мінально-правовими нормами від конкретних злочинних по­сягань (безпосередній об’єкт). Така класифікація дозволяє визначити об’єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення.

Загальний об’єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного закону про кри­мінальну відповідальність. У цю сукупність входять різні відносини (життя і здоров’я людей, мирне співіснування дер­жав, економічна і політична основа держави, власність і сис­тема господарювання й ін.). Отже, загальний об’єкт охоплює собою різноманітні суспільні відносини, які значною мірою відрізняються за своєю соціальною значущістю, сферою дії й ін. Загальний об’єкт злочину має важливе значення для виз­начення природи і сутності злочинів, визначення ступеня їх суспільної

небезпечності, відмежування від незлочинних діянь і ін.

Під родовим (груповим) об’єктом розуміють об’єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю со­ціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які по­винні охоронятися внаслідок цього єдиним комплексом взає­мозалежних кримінально-правових норм.

Таким чином, родовий об’єкт являє собою менш високий (усереднений) рівень узагальнення охоронюваних криміналь­ним законом суспільних відносин. Причому, як це випливає з сформульованого поняття, угрупування суспільних відносин здійснюється не довільно, а на підставі об’єктивно існуючих критеріїв, які обумовлюють їх тотожність або однорідність. Як такі критерії виступають різні елементи охоронюваних сус­пільних відносин, їх соціальне призначення в них (суб’єкти або предмети відносини, зміст та особливість соціального зв’язку). Основою такої класифікації суспільних відносин слушно ви­знається та чи інша сфера державного чи громадського життя. Тому родовими об’єктами необхідно визнавати відносини власності, систему господарювання, відносини, що забезпечують на­лежний суспільний порядок і моральність та ін.

Значення родового об’єкта злочину полягає, насамперед, у тому, що він дає змогу класифікувати всі злочини та кримі­нально-правові норми, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме цю його властивість було покладено в осно­ву побудови Особливої частини КК, що дозволило законодав­цеві в цілому правильно об’єднати в межах однієї глави КК нор­ми, в яких встановлюється відповідальність за посягання на тотожні чи однорідні суспільні відносини. Наприклад, глава VI Особливої частини КК України «Злочини проти власності» містить норми, в яких передбачається відповідальність за зло­чинні посягання на ті суспільні відносини, які покликані за­безпечити недоторканність власності; глава ХVІІI Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя» — норми про відпо­відальність за посягання на існуючу систему правосуддя в нашій державі.

Найбільш істотне значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об’єкт злочину. Під ним слід розуміти ті конкретні суспільні відносини, що поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким заподіюється шкода злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

З цього визначення, насамперед, випливає, що безпосе­реднім об’єктом, так само, як загальним і родовим, можуть бути визнані тільки суспільні відносини, а не будь-які блага і цінності. Тому необґрунтованими є спроби підміни суспільних відносин, що виступають об’єктом злочину, будь-якими інши­ми соціальними явищами: «елементами суспільних відносин», їх «матеріальним вираженням», тим, що стоїть за безпосереднім об’єктом; охоронюваними кримінальним законом, «умовами нормального функціонування соціального встановлення» тощо. За такого визначення безпосереднього об’єкта він немов­би випадає з цілісної системи суспільних відносин.

Отже, на якому б рівні узагальнення ми не розглядали об’єкт злочину, ним завжди виступають охоронювані законом сус­пільні відносини.

Однак питання про те, які суспільні відносини можуть бути визнані об’єктом конкретного злочину, вирішується не наукою кримінального права чи правозастосовною практикою, а тільки законодавцем шляхом прийняття або скасування того чи іншо­го закону. Завдання науки кримінального права і судової прак­тики полягає в тому, щоб встановити ті суспільні відносини, які визначені законодавцем як безпосередній об’єкт злочину, і розкрити їх дійсний зміст.

Слід зазначити, що законодавець лише в деяких випадках вказує на безпосередній об’єкт у самому КК. Наприклад, ст. 111 прямо передбачає, що державна зрада — це таке діяння, що заподіює шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. У більшості випадків в стат­тях КК немає будь-яких вказівок щодо безпосереднього об’єкта конкретного злочину, і тоді для його з’ясування потрібен ре­тельний аналіз складу певного злочину.

Встановлення безпосереднього об’єкта злочину має важли­ве значення для з’ясування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, правильної його кваліфі­кації, дозволяє з найбільшою точністю провести розмежуван­ня між суміжними злочинами.

У теорії кримінального права широке визнання здобула також класифікація безпосередніх об’єктів злочинів «по го­ризонталі». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта виділяють основний (головний) і додатковий об’єкти. Необхідність такої класифікації вини­кає тоді, коли один і той самий злочин одночасно заподіює шкоду кільком суспільним відносинам. Наприклад, при роз­бої (ст. 187) об’єктами є власність та життя або здоров’я лю­дини; при перевищенні влади чи службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою, (ч. 2 ст. 365) – відносини власності та особа потерпілого.

Тобто такі злочини мають кілька безпосередніх об’єктів, з яких законодавець, як правило, виділяє один, найбільш важ­ливий, що вирішальною мірою визначає суспільну небез­печність цього злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини КК.

Такий об’єкт традиційно називають основним безпосереднім об’єктом. Він завжди входить до складу родового об’єкта злочину. Тому з’ясування цього об’єкта дозволяє правильно ви­значити місце тієї чи іншої кримінально-правової норми в си­стемі Особливої частини КК1. З іншого боку, встановлення цьо­го об’єкта в конкретно вчиненому злочині дозволяє визначити ту кримінально-правову норму, за якою слід кваліфікувати вчинене суспільно небезпечне діяння. Тому цей об’єкт є ви­значальним як при виборі місця для тієї чи іншої норми в си­стемі Особливої частини, так і для кваліфікації вчиненого «багатооб’єктного» (назвемо його так умовно) злочину.

Необхідно також зазначити, що основним безпосереднім об’єктом є ті суспільні відносини, що насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, прийма­ючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об’єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більше, ніж інші об’єкти, визначає ступінь суспільної небезпеч­ності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали чи могли настати.

Додатковим безпосереднім об’єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд з основним об’єктом заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди. Крім того, таким об’єк­том можуть бути лише відносини, поставлені законодавцем під охорону закону або, іншими словами, відносини, визначені як такий об’єкт самим законодавцем.

Додатковий безпосередній об’єкт може бути двох видів: обо­в’язковий (необхідний) і необов’язковий (факультативний).

Додатковий обов’язковий об’єкт – це такий об’єкт, що у да­ному складі злочину шкода заподіюється завжди, у будь-яко­му випадку вчинення певного злочину. Наприклад, у складі розбою основним безпосереднім об’єктом є власність, а додат­ковим – життя або здоров’я людини.

Додатковий факультативний об’єкт – це такий об’єкт, що при здійсненні певного злочину може існувати поряд з основ­ним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності та здоров’я громадян при хуліганстві). Встановлення того, що в результаті певного злочинного посягання спричинено шко­ду також і факультативному об’єкту, за інших рівних умов, є свідченням більш високої суспільної небезпечності вчиненого діяння і повинне враховуватися при призначенні міри пока­рання винному.

Додатковий об’єкт, так само як і основний безпосередній об’єкт, має важливе значення для визначення соціальної сут­ності вчиненого злочину, для встановлення тяжкості наслідків, що настали чи могли настати. Ця властивість додаткового об’єк­та часто використовується законодавцем для виділення квалі­фікованих складів (наприклад, вимагання, поєднане з насиль­ством, небезпечним для життя чи здоров’я особи — ч. 3 ст. 189) або для утворення самостійних складів злочинів (наприклад бандитизм – ст. 257).

 

1 Див.: Таций В. Я. Объект и предмет преступления. — Харьков, 1988. — С. 92.

 

< Попередня   Наступна >