206

---

§ 4. Причинний зв’язок між діянням (дією або бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками

Теорія і практика кримінального права виходять з основ­ного принципу, відповідно до якого суспільно небезпечні на­слідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебували в причинному зв’язку з його дією або бездіяль­ністю. Встановити причинний зв’язок між дією і суспільно небезпечними наслідками – означає дати відповідь на запитан­ня: чиє діяння спричинило цей наслідок і кому цей наслідок може бути поставлено в вину. Потрібно, отже, констатувати, що в об’єктивній дійсності шкідливий наслідок, що настав, спричинено діями даної особи, а не діями третіх осіб чи яких-небудь інших зовнішніх сил.

Наука кримінального права не створює своєї відповідної теорії, а ґрунтується на теорії причинності, чи каузальності (лат. саига — причина), розробленій філософією. Філософські категорії «причина» і «наслідок» відбивають такі, що об’єктив­но існують, причинно-наслідкові зв’язки об’єктивного світу. Ці зв’язки мають універсальний характер. У них одне явище (подія, процес) є причиною іншого явища (наслідку) – перше передує другому в часі та є необхідною умовою чи підставою виникнення або зміни розвитку іншого, тобто причина поро­джує наслідок. З цих філософських положень випливає, що під причинним зв’язком у кримінальному праві слід розуміти об’єктивно існує зв’язок між діянням – дією або бездіяльністю (причиною) – і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання су­спільно небезпечного наслідку.

У науці кримінального права з проблеми причинного зв’яз­ку було висловлено різні погляди. До найважливішого з них слід віднести теорію необхідної умови — «conditio sine qua non» («необхідна умова, без якої не може бути...»), теорію адекватної причинності, теорію необхідного спричиненн

я. Кожна з цих теорій, базуючись на різних філософських кон­цепціях, розглядає з більшою чи меншою повнотою і науко­вою обґрунтованістю проблему причинності у кримінально­му праві. Вони мають низку безсумнівних позитивних якос­тей, однак і містять ті чи інші рішення і висновки, що викликають критичні зауваження. Кожну з цих теорій можна доповнити новими положеннями, які тією або іншою мірою могли б поглибити загальне уявлення про причинний зв’я­зок у кримінальному праві.

При аналізі та встановленні причинного зв’язку між су­спільно небезпечною дією або бездіяльністю і суспільно небез­печними наслідками слід виходити з таких положень.

Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони злочи­ну підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небез­печні наслідки є обов’язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах із матеріальним складом. Звідси випливає, що якщо немає суспільно небезпечного діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв’язок, оскільки немає першої (обо­в’язкової) ознаки об’єктивної сторони — діяння. Якщо немає наслідку (за наявності суспільно небезпечного діяння), має місце замах на злочин, або склад формального злочину, або взагалі немає складу злочину. Якщо ж причинний зв’язок між діянням і наслідком не встановлено, об’єктивної сторони зло­чину з матеріальним складом немає, бо немає такої обов’язко­вої її ознаки, як причинний зв’язок.

Причинний зв’язок — це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (су­спільно небезпечними наслідками). Причинний зв’язок між злочинним діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об’єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини – слідчого, прокурора, судді. Цей зв’язок як зв’язок між явищами об’єктивної дійсності є таким, що може бути пізнаним. Тому по кожній кримінальній справі для наявності об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом необхід­но встановити (вивчити, пізнати) не лише діяння, а й суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв’язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.

При аналізі причинного зв’язку слід враховувати, що в природі та суспільстві всі явища є взаємозалежними, перебу­вають у тісній взаємодії. В об’єктивному світі існує загальний і універсальний каузальний зв’язок. Тому якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв’язків, ланок і опосеред­кувань, що призвели до настання суспільно небезпечного на­слідку, то досить важко встановити, яке ж явище є причиною, а яке – наслідком, оскільки наслідок як результат дії причини за певних умов сам трансформується в причину і тягне за со­бою новий наслідок. Тому для того, щоб чітко встановити зв’я­зок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища – причину і наслідок, тобто суспільно не­безпечне діяння (дію або бездіяльність) і суспільно небезпеч­ний наслідок – від інших причинно-наслідкових ланок і опо­середкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з на­слідками. Тільки за такого підходу можна встановити, чи є певне діяння причиною певного суспільно небезпечного на­слідку.

Причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння є необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку (conditio sine qua non). З цього випливають такі найважливіші вимоги:

а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку. Однак зовнішньої (часової) залежності у послідовному розвит­ку подій недостатньо, адже відомо, що «після цього» не завж­ди означає «внаслідок цього» (post hoc non est propter hoc). Наприклад, під час інвентаризації у завідувача складу З. (який проробив чотири місяці на цій посаді) виявлено велику неста­чу товарно-матеріальних цінностей, у зв’язку з чим було пору­шено кримінальну справу. Розслідуванням було встановлено, що нестача утворилася внаслідок розкрадання і недбалості з боку завідувача складу, що працював раніше, який при пере­дачі З. товарно-матеріальних цінностей шляхом обману приховав нестачу. У цьому разі причинного зв’язку між поведін­кою З. і нестачею немає;

б) причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, а й зумовлювати його. Відомо, що причинний зв’язок за своєю суттю є зв’язком генетичним (зв’язок породження). Тут діяння завжди має викликати (породжувати) настання сус­пільно небезпечних наслідків. При цьому суспільно небезпеч­на дія (причина) як активна форма поведінки людини безпо­середньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо чинить негатив­ний руйнуючий вплив на об’єкт кримінально-правової охорони і зумовлює тим самим настання суспільно небезпечного на­слідку. На відміну від цього бездіяльність завдає шкоду опосе­редковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинного зв’язку, не виконує по­кладеного на неї обов’язку з виконання активних дій, якими вона повинна була відвернути шкоду, що загрожує об’єктові. Внаслідок пасивної поведінки особи і дій інших сил та засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів – хімічних, біологічних, патологічних тощо) суспільно небез­печні наслідки настають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинного зв’язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Такий зв’я­зок існує. Він лежить у площині невиконання особою своїх обо­в’язків (активних дій) із запобігання шкоди (за наявності ре­альної можливості виконати такі дії) і фактичним заподіян­ням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільно небезпечних наслідків);

в) причинний зв’язок має місце лише у разі, якщо діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання су­спільно небезпечного наслідку. Це правило дуже важливо вра­ховувати в ситуаціях, коли в причинний ряд втручаються різні додаткові сили, умови і фактори – дії інших осіб, різні процеси (патологічні, біологічні та ін.), тобто мають місце кілька (безліч) факторів, що тією чи іншою мірою сприяють настан­ню суспільно небезпечних наслідків. Діяння слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього (за уявного, штучного вилучення діяння з усього ланцюга фак­торів) суспільно небезпечні наслідки не настали б. У певній конкретній обстановці діяння завжди створює реальну мож­ливість настання наслідку та є в такому разі їх причиною;

г) діяння перебуває в причинному зв’язку з наслідком, якщо воно з неминучістю спричиняє настання цього наслідку. Йдеть­ся про те, що діяння з урахуванням його характеру та інтенсивності (стрімкості), а також місця, часу, обстановки, спо­собу і засобів вчинення злочину, особливостей його об’єкта і предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння тут із необхідністю, з неминучістю (закономірно) зу­мовлює настання наслідку. Наслідок тут органічно притаман­ний (реально можливий) цьому діянню, тому є необхідний при­чинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та його на­слідками.

Необхідний причинний зв’язок слід відрізняти від випад­кового причинного зв’язку. Перший відбиває закономірності розвитку об’єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість настання певного наслідку. За необхідних причинних зв’язків людина, пізнаючи об’єктивний світ, здат­на передбачати розвиток природного ходу подій. Вчиняючи ті або інші дії, що з закономірністю зумовлюють настання наслід­ків, людина здатна передбачити настання цих наслідків. От чому необхідний причинний зв’язок має кримінально-правове значення, і наслідки, що настали від дії (бездіяльності) особи за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у про­вину.

На відміну від цього випадкові причинні зв’язки не відбива­ють закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випад­кового перетинання причинно-наслідкових ланок (іноді бага­тьох). Тут діяння з урахуванням об’єктивно-предметних умов містить лише абстрактну можливість настання суспільно не­безпечних наслідків. Наприклад, потерпілий, якому завдано легке поранення, помирає від того, що при перев’язуванні йому було занесено інфекцію. Відповідальність у цьому випадку може настати лише за завдання поранення, а не за смерть, що настала. Суспільно небезпечні наслідки, що настали внаслідок випадкового причинного зв’язку, не мають кримінально-пра­вового значення і не є обов’язковою ознакою об’єктивної сто­рони злочину з матеріальним складом.

Урахування викладених положень має важливе значення для вирішення питання про наявність (чи, навпаки, відсутність) у кожному конкретному випадку причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і наслідком. Вста­новлення необхідного причинного зв’язку констатує наявність об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

У теорії кримінального права запропоновано такі види необхідних причинних зв’язків, що мають кримінально-правове значення і зустрічаються найчастіше1:

а) причинний зв’язок при так званому безпосередньому за­подіянні. Такий зв’язок іноді називають безпосереднім або пря­мим причинним зв’язком (наприклад, постріл із пістолета, яким спричинено смерть);

б) опосередкований необхідний причинний зв’язок, коли суб’єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків зас­тосовує різні механізми, пристосування, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, наприклад, неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідаль­ності (тих, котрі виступають як «засіб» здійснення злочину), чи поводження тварин, наприклад, спеціально вимуштруваних собак тощо;

в) необхідний причинний зв’язок за співучасті, коли дії співучасників (організатора, підбурювача, пособника) пере­бувають у причинному зв’язку зі злочином, вчиненим вико­навцем;

г) необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Ці умови є каталізаторами (приско­рювачами) настання наслідків (наприклад, стан сп’яніння, хвороба потерпілого тощо). У справі С. було встановлено, що 13-літній К. ганявся з ціпком за її 5-літньою дочкою. С. наздо­гнала К. і вдарила його кілька разів рукою по голові. К. у той же день занедужав і через чотири дні помер. При розслідуванні виявилося, що смерть К. сталася від запалення кори мозку, при­чиною якого був удар по голові, що спричинив розходження кісткових швів за наявності у К. застарілого процесу запален­ня середнього вуха. У цьому випадку між діями С. і смертю К. має місце необхідний причинний зв’язок, що, однак, ускладне­ний особливими умовами на боці потерпілого, особливостями стану його здоров’я (наявність застарілого процесу запалення середнього вуха), що прискорили настання смерті підлітка.

Необхідний причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками завжди означає наявність об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом. Однак це лише обов’язкова передумова вирішення питання про наявність скла­ду злочину як підстави кримінальної відповідальності. Треба ще встановити суб’єктивну сторону злочину – провину особи у формі умислу чи необережності щодо наслідку, який настав.

 

Див.: Бажанов М. Й. Зазнач. праця. — С. 40, 125.

< Попередня   Наступна >