142

---

§ 5. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину

Для характеристики об’єктивної сторони злочину важ­ливе значення мають такі його факультативні ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення. Однак у деяких стат­тях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначено (описа­но) і тому набувають у даному разі значення обов’язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчить про відсутність об’єктивної сторони злочину і, отже, складу злочи­ну як підстави кримінальної відповідальності.

Місце вчинення злочину – це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки. У статтях Особливої части­ни КК місце вчинення злочину в одних випадках визначаєть­ся як територія України (статті 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243); в інших – воно використовується як географічне поняття, наприклад, море, внутрішні морські тощо територіальні води (ст. 243), атмос­ферне повітря (ст. 241), водні об’єкти (ст. 242), вода (ст. 242), земля (ст. 239), надра (ст. 240), континентальний шельф (ст. 244) тощо; у третіх – під ним розуміють певну територію, на якій людина проживає чи займається виробничою або іншою діяльністю, наприклад, житло, інше приміщення чи сховище (статті 185, 186, 187), річкове, морське або повітряне судно (ст. 278), транспортні комунікації (ст. 279), вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (ст. 273) тощо. Іноді це місце, де відбуваються певні події чи певні дії виняткового ха­рактеру, наприклад, поле бою (статті 429, 432), район бойових дій (ст. 433). У деяких складах місце вчинення злочину визна­чається як територія, на яку поширюється чітко визначений правовий режим, наприклад, державний кордон України (ст. 331), митний кордон України (ст. 201), заповідники, тери­торії й об’єкти природно-заповідного фонду (при незако

нному полюванні — ст. 248), місця обмеження волі (ст. 390), місця по­збавлення волі (ст. 393), виправні установи (статті 391, 392) спеціалізовані лікувальні заклади (ст. 394) та ін.

У деяких випадках місце вчинення злочину є кваліфікую­чою ознакою. Це, наприклад, розбій, вчинюваний щодо насе­лення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

Час вчинення злочину – це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК час вчинення злочину як ознака об’єктивної сто­рони описується дуже рідко. Разом із тим, встановлення часу вчинення злочину по кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність закону в часі (статті 4, 5).

Обстановка вчинення злочину – це конкретні об’єктив­но-предметні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випад­ках обстановка вказує на ті умови, в яких відбувається діян­ня, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій об­становці (ч. 3 ст. 402, ч. 3 ст. 403, ч. 3 ст. 404), злочинні дії військовослужбовця, що перебуває в полоні (ст. 431), непові­домлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285); в інших же – обстановка вказує на умови, у яких пере­буває потерпілий, наприклад, залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350). Обстановка вчинення злочину іноді істотно підви­щує ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і висту­пає як кваліфікуюча ознака (наприклад військовий злочин у бойовій обстановці). В інших випадках вона створює при­вілейований склад злочину. Це вбивство або завдання тяж­ких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118, 124), де обстановка – посягання з боку того, хто посягає, – визначає необхідність захисту від су­спільно небезпечного посягання.

В усіх зазначених випадках обстановка вчинення злочину є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони.

Спосіб вчинення злочину як ознаку об’єктивної сторо­ни злочину розглянуто у § 2 цієї глави. Зазначимо лише, що спосіб є обов’язковою ознакою складу злочину у випадках, коли він:

а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небез­печне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або по­гроза застосування такого насильства в складі розбою (ст. 187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190);

б) однозначно випливає зі змісту закону, про що свідчить ха­рактер дії, опис якої містить диспозиція статті. Наприклад, спосо­бом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), спо­собом завідомо неправдивого показання (ст. 384) – обман тощо.

Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов’язковою ознакою складу злочину, то його встанов­лення в справі є необхідним. Якщо способу немає, то немає і складу злочину. Наприклад, передбаченого в ст. 120 доведен­ня до самогубства немає, якщо не було жорстокого поводжен­ня з потерпілим чи систематичного приниження його людсь­кої гідності, шантажу або примусу до вчинення протиправних дій. Спосіб має істотне значення для правильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб важливий для ди­ференціації кримінальної відповідальності. Залежно від спо­собу вчинення злочину диференціюють відповідальність за ко­рисливі злочини проти власності (статті 185—191). Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфіко­ваних складів злочинів, а також на виокремлення спеціальних норм КК. Наприклад, вбивство, вчинене з особливою жорсто­кістю чи способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пун­кти 4, 5 ч. 2 ст. 115), є спеціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115).

Засоби вчинення злочину – це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Знаряддя – це предмети, використо­вуючи які, особа вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об’єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне устатку­вання тощо). До інших засобів вчинення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можна віднести підроблені докумен­ти, формений одяг (наприклад, К. і В., переодягнувшись у фор­му працівників міліції і використовуючи підроблені докумен­ти, робили «обшуки» в окремих громадян і шляхом обману привласнювали їх цінності) та ін.

Засоби вчинення злочину слід відрізняти від предмета зло­чину, під яким розуміють предмети матеріального світу, у зв’яз­ку з якими чи з приводу яких вчиняється злочин. Предмет, як відомо, нерозривно пов’язаний з об’єктом злочину, завжди пе­ребуває в статичному стані. Засоби ж перебувають у динаміч­ному стані, забезпечують здійснення посягання на об’єкт кри­мінально-правової охорони, у тому числі вплив на предмет зло­чину.

Засоби вчинення злочину в одних випадках істотно полег­шують вчинення злочину, в інших – без них це взагалі немож­ливо. Засоби є обов’язковою ознакою складу злочину, якщо вони безпосередньо вказані в диспозиції статті Особливої час­тини КК або однозначно випливають з її змісту. Наприклад, зброя є обов’язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257); вог­непальна чи холодна зброя або інші предмети, спеціально при­стосовані чи заздалегідь приготовлені для завдання тілесних ушкоджень, є обов’язковими (в альтернативі) ознаками особ­ливо злісного хуліганства (ч. 4 ст. 296). Причому знаряддя вчи­нення злочину можуть бути ознакою основного складу або ква­ліфікуючого, наприклад транспортні засоби в складі незакон­ного полювання (ч. 2 ст. 248), або ж навіть ознаками особливо кваліфікуючого складу (ч. 4 ст. 296).

 

< Попередня   Наступна >