140

---

§ 4. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння

1. Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов’язано зі злочинністю. Кримінологічні до­слідження засвідчують, що під впливом пияцтва вчинюються 40– 45 відсотків всіх злочинів, а такі тяжкі злочини, як вбив­ство, тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, грабежі та розбої в 70–80 відсотків випадків вчинюються в стані сп’яніння (так званого фізіологічного сп’яніння).

Звичайно, ступінь сп’яніння при вчиненні злочинів може бути різною. Нерідко особи, що вчинили злочини в стані силь­ного сп’яніння, посилаються на те, що зовсім не пам’ятають, як вчинили злочин і чим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловжи­вання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одур­манюючими речовинами, знижує самоконтроль людини, роз­виває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з’являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний згада­ними речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосуд­ність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, нарко­тичного чи психотропного сп’яніння, і про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.

2. У статті 21 це питання вирішено досить виразно: «Осо­ба, яка вчинила злочин у стані сп’яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів і інших одурманюючих речо­вин, підлягає кримінальній відповідальності». Таким чином, за загальним правилом, стан сп’яніння незалежно від його сту­пеня не виключає кримінальної відповідальності. Така пози­ція закону має принципово важливе значення для профілак­тики і запобігання злочинам, вчинюваним у стані сп’яніння.

Пояснюється це тим, що за звичайного фізіологічного сп’

я­ніння немає медичного критерію – психічного захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. За фізіо­логічного сп’яніння не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, що характерні для психічного захворювання. Не­обхідно враховувати і те, що такі особи самі й за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, добре розуміючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони усвідомлюють характер мож­ливої їх негативної поведінки в результаті стану сп’яніння, пе­редбачають суспільно небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повною мірою здатності усвідомлювати характер вчи­нюваних дій і керувати ними. Інший підхід до вирішення роз­глянутого питання привів би до необґрунтованого звільнення від кримінальної відповідальності багатьох осіб, що вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини. Наприклад, не можна було б притягти до кримінальній відповідальності водія автотранс­порту, що, перебуваючи у стані глибокого алкогольного сп’янін­ня, вчинив автоаварію, внаслідок якої загинули люди.

Отже, при вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп’янін­ня немає не тільки медичного, а і юридичного критерію нео­судності. Більше того, в таких випадках осудність особи на­стільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу.

3. Однак у судовій практиці, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання – біла гарячка, алкогольний гал­люциноз тощо. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння в стані, коли вона не ус­відомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними.

У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 особа визнається неосуд­ною і не підлягає кримінальної відповідальності.

Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, а й навіть і в тих, хто не страждає на алкоголізм. У практиці зустрічаються випадки, коли під впливом різних не­сприятливих обставин – фізичного або психічного виснажен­ня, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю або наркотиків на­стають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп’яніння), коли особа не усвідомлює свої дії або не може ке­рувати ними. Такі особи, з урахуванням висновків судово-пси­хіатричної експертизи, визнаються неосудними.

З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 ця обставина визнаєть­ся обтяжуючою при призначенні покарання. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину такою, що обтяжує відповідальність (ч. 2 ст. 67). Це, наприклад, випадки, коли вчинення злочину ніяк не пов’язано зі станом сп’яніння, або коли, наприклад, неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе до стану сп’яніння і в такому стані вчинив хуліганство.

У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп’яніння обтяжу­ючою обставиною, що обтяжує відповідальність, він повинен у вироку навести мотиви свого рішення.

 

< Попередня   Наступна >