§ 5. Змішана форма вини

1. Відповідно до ст. 23 вина може бути тільки у формі умислу або необережності. При цьому одні злочини можуть бути вчинені тільки умисно (крадіжка – ст. 185), інші мо­жуть бути тільки необережними (службова недбалість – ст. 367), треті – як умисними, так і необережними (вбивство – статті 115, 119).

Проте наука кримінального права на підставі аналізу дея­ких статей Особливої частини КК розробила поняття зміша­ної форми вини (іноді її називають складною або подвійною).

Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об’єктивних ознак одного і того самого злочину.

При змішаній формі вини щодо одних об’єктивних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших – необережність (самовпевненість або недбалість).

2. Питання про змішану форму вини виникає в тих складах злочинів, в яких об’єктивна сторона за своїм характером є складною. Оскільки зміст вини визначається психічним став­ленням особи не тільки до об’єкта, а й до об’єктивної сторони конкретного злочину, то вина має відображати складний ха­рактер об’єктивних ознак конкретного складу злочину.

Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша – це ті злочини, в яких діяння, що являє собою порушення яких-небудь правил безпеки, само по собі, у відриві від наслідків, є адміністративним чи дисциплінарним право­порушенням, і тільки настання суспільно небезпечних наслід­ків, причинно пов’язаних із діянням, робить все вчинене зло­чином. До таких злочинів належать, наприклад, порушення ви­мог законодавства про охорону праці, якщо воно заподіяло загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271); пору­шення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транс­порту особами, що керують транспортними засобами, яке по­тягло смерть або тяжкі тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 286); по­рушення чинних на транспорті правил, яке потягло загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ст. 291); незаконне перевезен­ня на повітряному судні вибухових чи легкозаймистих речо­вин, що заподіяло загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269) тощо. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення до наслідків ви­ражається тільки в необережності: самовпевненості або недба­лості. Тому, якщо винний порушує правила умисно і має місце змішана форма вини: до діяння – умисел, а до наслідків – нео­бережність.

У другій групі злочинів складність об’єктивної сторони по­лягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричи­няє два різних наслідки: перший (найближчий) – є обов’язко­вою ознакою об’єктивної сторони, другий (віддалений) – ква­ліфікуючою ознакою. В цих злочинах, відповідно до закону, і до діяння, і до першого, обов’язкового, наслідку суб’єктивна сторона виражається в умислі (прямому або непрямому), а щодо іншого – (кваліфікованого) – наслідку тільки в необе­режності (самовпевненості або недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); викрадення або захоплен­ня залізничного рухомого складу, повітряного, морського або річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 278) тощо. Наприклад, якщо проаналі­зувати суб’єктивну сторону умисного тяжкого тілесного уш­кодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), то щодо діяння (наприклад удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тільки умисел (прямий чи непрямий), а щодо другого наслідку – смерті по­терпілого – лише необережність (самовпевненість чи недба­лість).

3. За наявності змішаної форми вини слід вирішити питан­ня, яким у цілому є злочин, вчинений винним, – умисним чи необережним. Це має важливе практичне значення. Наприк­лад, відповідно до статей 14 і 15 тільки в умисних злочинах можливі готування і замах; відповідно до ст. 26 обов’язковою ознакою співучасті є умисна участь в умисних злочинах. Під рецидивом як найбільш небезпечним видом множинності ро­зуміють «вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин» (ст. 34). Тому при змішаній формі вини необхідно визначити, до яких злочинів – умисних або необережних – слід віднести вчинений злочин. Вирішення цього питання залежить від того, яка об’єктивна ознака конк­ретного складу злочину є найважливішою для визнання діян­ня злочином і оцінки ступеня його суспільної небезпечності.

У першій групі злочинів зі змішаною формою вини, в яких діяння саме по собі не є злочином, а стає ним тільки за умови, що воно спричинило тяжкі наслідки, вирішальне значення має необережне ставлення до цих наслідків. Саме воно і визначає віднесення цих злочинів в цілому до необережних.

У другій групі, де до діяння і найближчого (обов’язкового) наслідку передбачається умисел (прямий чи непрямий), а до віддаленого – необережність, злочин у цілому визнається умис­ним, оскільки саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність.

4. Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість: 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; 2) визначити правильну кваліфікацію; 3) відмежувати близькі за об’єктивними ознаками склади зло­чинів. Приміром, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть, кваліфікуватиметься як умисне вбивство (ст. 115), якщо щодо тілесного ушкодження і щодо смерті був умисел; якщо ж і щодо тілесного ушкодження і щодо смерті була необережність, то особа відповідатиме за вбивство з нео­бережності (ст. 119). Лише за наявності умислу щодо тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті – необережності (тобто при змішаній формі вини) матиме місце склад злочину, передба­чений ч. 2 ст. 121, – умисні тяжкі тілесні ушкодження, які спри­чинили смерть потерпілого.