§ 3. Незакінчений злочин і його види

Закінчений та незакінчений злочин — це співвідносні по­няття, тому з визначення закінченого злочину та вказівки ч. 2 ст. 13 КК, що незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (види незакінченого злочину), випливає, що незакінчений злочин — це умисне, суспільно небезпечне діян­ня (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак складу зло­чину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, У зв’язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з при­чин, що не залежали від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літера­турі незакінчений злочин називають і такими термінами, як попередня злочинна діяльність, незавершений злочин, невда­ла діяльність у вчиненні злочину тощо.

Саме визначення законодавцем готування до злочину та за­маху на злочин незакінченим злочином свідчить про те, що хоча вони і є незакінченими, але злочинами з усіма наслідками, що випливають із цього. Тобто поняттям злочину охоплюється не лише закінчений, а і незакінчений злочин як діяння суспільно небезпечні. При цьому згідно з ч. 2 ст. 14 КК готування до зло­чину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відпо­відальності.

Встановлення відповідальності за незакінчений злочин доз­воляє припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готування до злочину чи діянь, безпосередньо спрямо­ваних на вчинення злочину, і тим самим запобігати спричи­нення шкоди цінностям, які охороняються кримінальним за­коном. Порівняно із закінченим, незакінчений злочин за характером вчинених дій і моментом їх припинення має особли­вості й відмінності, а в силу цього й особливості відповідаль­ності. До того ж добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині (статті 17, 31 КК), бо тільки в цьо­му випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об’єкту.

У незакінченому злочині умисел винного повністю не реа­лізовано, об’єктивну сторону не розвинено, не виконано, шко­ду об’єкту не спричинено.

Незакінчений злочин — це нездійснена можливість спри­чинення шкоди об’єкту посягання, умисел на злочин не дово­диться до кінця з причин, незалежних від волі винного. Зло­чинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, які виникли всупереч волі й бажанню суб’єкта. Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, має бути виявлено та вказа­но у вироку суду. Ці причини можуть бути різноманітними, але у всіх випадках вони не залежать від волі винного і свідчать про те, чому йому не вдалося завершити злочин. Це, напри­клад, недосвідченість, невміння, нерішучість, недостатня на­полегливість (суб’єктивні причини) або опір потерпілого, за­тримання винного, втручання об’єктивно випадкових обставин, які не дозволили довести злочинний намір до кінця (об’єктивні причини). Якщо ж злочин не доведено до кінця з власної волі особи, то вона не підлягає кримінальній відповідальності внас­лідок добровільної відмови від злочину (статті 17, 31 КК).

Незакінчений злочин може бути вчинено як шляхом актив­ної поведінки — дією, так і пасивної — бездіяльністю. Загаль­ним для них є те, то вони (ці діяння) спрямовані на вчинення закінченого злочину, на спричинення шкоди об’єкту і ство­рюють для нього небезпеку.

З об’єктивної сторони при готуванні до злочину особа ство­рює умови для вчинення злочину, а при замаху на злочин вчи­нює діяння, яке безпосередньо спрямовано на вчинення зло­чину.

З суб’єктивної сторони незакінчений злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Тут завжди є певна мета, а саме — мета вчинення закінченого злочину. Якщо особа не бажає вчинення злочину, вона не може готуватися до нього і робити спробу вчинити його. Відповідальність за незакінчений злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конк­ретного злочину.

Якщо мотив і (або) мета є обов’язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні бути і в незакінченому зло­чині. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов’язковими ознаками складу закінченого злочину, Вони повинні бути що­найменше в меті особи, яка вчинила незакінчений злочин. Суб’єкт незакінченого злочину також повинен мати ознаки, які є обов’язковими для суб’єкта закінченого злочину.

Згідно з КК кримінальна відповідальність за незакінчений злочин настає за статтями 14 або 15 Загальної частини КК і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відпові­дальність за закінчений злочин (ст. 16 КК), а при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись загальними засадами призначення покарання, обставинами, які пом’як­шують або обтяжують покарання (статті 65—67 КК), враховує ступінь тяжкості вчиненого діяння, ступінь здійснення злочин­ного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було дове­дено до кінця (ст. 68 КК). Визначення ступеня тяжкості вчи­неного особою діяння при незакінченому злочині таке саме, як і при закінченому злочині. Інші обставини, а саме ступінь здійснення злочинного наміру та причин, внаслідок яких зло­чин не було доведено до кінця, характерні лише для незакінченого злочину і є додатковими критеріями визначення ступеня його суспільної небезпеки. Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією незакінченого злочину (готування до злочину чи замах на злочин), на якій злочин припинено, а так само проявом самої стадії — ступінь самого готування чи замаху (закінчений чи незакінчений замах).

При готуванні до злочину ступінь здійснення злочинного наміру вимагає з’ясування, якою мірою реально були створені умови для вчинення злочину, який ступінь його підготовки, наскільки реальні та вагомі були самі підготовчі дії, які вибрані засоби тощо.

При замаху на злочин встановлення ступеня здійснення злочинного наміру дає можливість визначити вид замаху, ступінь близькості настання суспільно небезпечного наслідку, реально спричинену шкоду та ін.

Види незакінченого злочину. Відповідно до ч.2 ст.13 КК ви­дами незакінченого злочину є готування до злочину та замах на злочин.