66

---

§ 5. Замах на злочин

1. Поняття замаху на злочин. Відповідно до ч. 1 ст. 15 за­махом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинен­ня злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на злочин є проміжною стадією його вчинення, ви­дом незакінченого злочину. Об’єктивні ознаки замаху на зло­чин: а) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведення злочину до кінця не зале­жать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення зло­чину, слід розуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об’єкт, який перебуває під охороною закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шко­ди. Тут створюються не умови для вчинення злочину, а вже починається виконання об’єктивної сторони злочину, і най­частіше вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в жит­ло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун із метою незаконного заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність об’єктивної сторони злочину. Вона не дістає свого повного роз­витку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об’єктивну сторону (наприклад, вбив­ця не встиг завдати удару потерпілому чи натиснути на курок; винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), зокрема такі її спеціальні види, як банду (ст. 257 КК), те­рористичну організацію (ч. 4 ст. 258 КК), не передбачене зако­ном воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), здійсни­ти напад на об’єкт, на якому є п

редмети, що становлять підви­щену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготувати зброю (ст. 263 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибу­хові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) та ін.), або ж не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприк­лад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся чи завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об’єкт; діяння не спричиняє шкоди, або хоча і спричиняє, але не в тому обсязі, на який був умисел у винного. Приміром, якщо при вик­раденні чужого майна умисел був направлений на вилучення майна в значних, великих або особливо великих розмірах і не був здійснений з причин, що не залежали від волі винного, вчинене необхідно кваліфікувати відповідно як замах на вик­радення в значних, великих або особливо великих розмірах не­залежно від кількості фактично викраденого.

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різни­ми (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замаху на злочин немає вна­слідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких зло­чин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вка­зані у вироку суду. У разі визнання підсудного винним у зама­ху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця.

З суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює су­спільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль­ності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання зазна­чених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці завжди виходив із того, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передба­чав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з не залежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. При невизначеному умислі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них наста­ли. Наприклад, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний із метою вчинення статево­го акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних пося­гань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

2. Види замаху на злочин. Поділ замаху на злочин прове­дено законодавцем за суб’єктивним критерієм на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) і незакінчений (ч. 3 ст. 15 КК), тобто за став­ленням самого винного до вчинених ним діянь, за його влас­ним уявленням про ступінь виконання його діяння у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинення закінченого злочину. Тому його часто називають не­вдалим замахом на злочин. Наприклад, винний із метою вбив­ства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був дове­дений до кінця. Або, наприклад, винному не вдалося вигото­вити вибухові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Незакінчений замах на злочин іноді називають перерваним. Наприклад, викрадач (крадій) був затриманий, як тільки про­ник у житло або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати об’єктивний критерій, тобто ступінь виконання об’єктивної сторони, і вва­жають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінче­ним – виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Однак об’єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, бо в разі, коли злочинні на­слідки не настали, об’єктивно не було виконано, як правило, усе те, що необхідне для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінче­ний та незакінчений і змішаний критерій, тобто одночасне за­стосування об’єктивного і суб’єктивного критеріїв. Формула змішаного (об’єктивно-суб’єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необхідне для вчинення злочину, є невдалою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів.

Залежно від придатності об’єкта (предмета) і засобів пося­гань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний замах. Останній, своєю чергою, поділяється на такі: замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. Таким самим може бути і непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об’єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, внаслі­док чого винний не може довести злочин до кінця. Особа при­пускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, що по­милково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, вна­слідок їх об’єктивних властивостей, неможливо закінчити зло­чин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і віднос­но непридатними для спричинення шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочи­ну (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за певних кон­кретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсованою). Наявність непридатного за­маху визнається нашою судовою практикою. Зокрема, Пленум Верховного Суду України у п. 23 Постанови «Про судову прак­тику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, ви­буховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 роз’яснив, у разі «якщо винна особа неза­конно заволоділа не придатними до використання вогнепаль­ною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталя­ми, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помил­ково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відпо­відною частиною ст. 262 КК»1.

3. Значення поділу замаху на злочин на види. Хоча різни­ця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в межах однієї і тієї самої стадії вчинення злочину, поділ зама­ху на злочин на закінчений і незакінчений має значення як для кваліфікації (їх визначення дано в різних частинах ст. 15 КК), так і для призначення покарання2. Незакінчений замах на зло­чин є початком замаху на злочин, а закінчений замах на зло­чин — його кінцем. Закінчений замах на злочин за ступенем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками є ближ­чим до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпеч­ний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різни­ця в ступені тяжкості, в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, — у виконанні об’єктивної сторони злочину. У закінче­ному замаху на злочин суб’єкт виконав (закінчив) усі за­плановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для до­ведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на зло­чин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах із матеріальними скла­дами в закінченому замаху на злочин немає лише однієї озна­ки об’єктивної сторони — суспільно небезпечного наслідку, ХVІІІ цього підручника.

хоча суб’єктом уже повністю здійснено діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах із матеріальними складами не тільки немає су­спільно небезпечного наслідку, а й не завершено, повністю не виконано саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспіль­но небезпечний наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він взагалі не міг настати, бо вин­ний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинен­ня наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані всі дії для його спричинення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому – тільки в окремих випадках. Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху іноді можуть бути підставою для пом’як­шення покарання чи для повного звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11. Зокрема, у зв’язку з відсутністю суспільної небезпечності не тягнуть за собою кри­мінальної відповідальності замахи з використанням марновір­них (забобонних) засобів та замахи з використанням непри­датних через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конк­ретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замах з абсолютно непридатними засобами, за­стосованими винним через свою повну неосвіченість, поляга­ють у тому, як очевидно із самого визначення цього замаху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосовує для запод­іяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спро­ба отруїти висушеним м’ясом гадюки тощо).

4. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочи­ну. Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об’єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завер­шена, немає деяких її ознак (або не доведено до кінця діяння, яке утворює об’єктивну сторону складу злочину, або немає су­спільно небезпечного наслідку), а при закінченому злочині об’єктивна сторона повністю виконана. Тому визнання здійсне­ного діяння замахом чи закінченим злочином залежить від опи­су об’єктивної сторони злочину в диспозиції закону.

5. Відмежування замаху на злочин від готування до зло­чину. Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а замах на злочин з матеріальним складом — і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спря­моване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на зло­чин створюється, як правило, безпосередня небезпека спричи­нення шкоди об’єкту, бо здійснюється діяння, яке саме безпо­середньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину у всіх випадках створюється лише опо­середкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, спри­чинити шкоду об’єкту, привести до закінчення злочину і на­стання, зокрема, суспільно небезпечних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв’язку з цим замах на злочин у порівнянні з готуванням до злочину за інших однакових умов має більший рівень суспільної небезпеки, більший ступінь тяжкості.

 

1 Вісник Верховного Суду України. – 2002. – №4. – С. 7 (вкладка).

2 Про призначення покарання за приготування і замах див. § 4 розділу

 

< Попередня   Наступна >