132

---

§ 5. Спеціальні питання відповідальності за співучасть

Крім розглянутих загальних виникає ціла низка, так званих спеціальних питань відповідальності за співучасть. До них на­лежать:

Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом.

Провокація злочину.

Ексцес виконавця.

Безнаслідкова співучасть.

Невдале підбурювання чи пособництво.

Добровільна відмова співучасників.

1. Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальний суб’єкт злочину має місце там, де злочин може вчинити лише певна особа. Таким чином, спе­ціальний суб’єкт – це суб’єкт злочину, який крім загальних оз­нак (осудності й віку) наділений зокрема ще і додатковими ознаками, що і визначають його відповідальність за певною статтею КК (наприклад, службова особа, військовослужбовець тощо). Злочини зі спеціальним суб’єктом прикметні саме тим, що їх можуть вчинити лише ті особи, що наділені ознаками спеціального суб’єкту. В зв’язку з цим і виникає питання, чи можлива співучасть у таких злочинах осіб, що не мають ознак спеціального суб’єкта? Чи можуть ці особи відповідати за ті злочини, суб’єкт вчинення яких є спеціальним?

У статтях КК про співучасть немає прямої заборони на пози­тивне вирішення цього питання. КК не вказує, що співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом неможлива. Більше того, це питання прямо передбачено щодо злочинів проти встановлено­го порядку несення військової служби (військові злочини), спеціальним суб’єктом яких є військовослужбовець. Напри­клад, у ч. 3 ст. 401 прямо сказано, що співучасть у військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті (тобто не військово­службовців), тягне відповідальніст

ь за відповідними статтями глави XIX Особливої частини КК про військові злочини .

Таке положення в кримінальному праві є загально визна­ченим і щодо інших злочинів зі спеціальним суб’єктом: особи, що не є спеціальними суб’єктами, можуть відповідати за спів­участь у цих злочинах. При цьому виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб’єкт, а як організатор, підбу­рювач, пособник можуть виступати й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта. Іноді об’єктивна сторона дея­ких злочинів описується в законі (диспозиції) так, що вона не виключає як співвиконавців і осіб, що не є спеціальними суб’єк­тами. Виходячи з цих положень, можна сформулювати кілька висновків:

виконавцем злочину зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, що володіє ознаками спеціального суб’єкта (на­приклад, виконавцем отримання хабара є тільки службова осо­ба, ознаки якої описано в примітках до статей 364 і 368;

якщо ж злочин зі спеціальним суб’єктом характеризуєть­ся тим, що частина його об’єктивної сторони може бути вико­нана особою, що таким (спеціальним) суб’єктом не є, останній підлягає відповідальності як співвиконавець, за статтею, яка передбачає злочин зі спеціальним суб’єктом;

особи, що не мають ознак спеціального суб’єкта, можуть виступати як організатори, підбурювачі, посібники того зло­чину, виконавцем якого є спеціальний суб’єкт;

ці співучасники несуть відповідальність за певною час­тиною ст. 27 і тією статтею КК, яка передбачає злочин, вчине­ний виконавцем, – спеціальним суб’єктом. Наприклад, приват­на особа, що організувала дачу-отримання хабара, несе відпові­дальність за ч. 3 ст. 27 і за відповідною частиною ст. 368.

2. Провокація злочину. Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину з метою його наступного викриття.

У судовій практиці була справа, коли сторож підсобного господарства підмовив двох робітниць вчинити крадіжку з поля зібраної напередодні кукурудзи. Коли вони під’їхали до поля і почали вантажити мішки з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх за допомогою інших сторожів, що прибігли на постріли. Як було встановлено, сторож бажав показати началь­ству свою ретельність і зовсім не мав наміру брати участь у крадіжці кукурудзи. Він діяв із метою наступного викриття виконавців.

Вирішуючи це питання, слід мати на увазі, що мотиви та мета у співучасників одного злочину можуть бути різними – кожний із них може керуватися різними спонуканнями, але це не виключає їх співучасті в цьому злочині. Звідси провокація злочину розглядається як співучасть у тому злочині, що спро­вокований, оскільки розбіжності в мотивах у провокатора й інших співучасників не мають значення для притягнення їх до відповідальності. Тому в нашому прикладі сторож несе відпо­відальність за співучасть (підбурювання) до вчинення краді­жки кукурудзи.

3. Ексцес виконавця. Для того, щоб співучасник був притяг­нутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він, як було підкреслено раніше, повинен бути обізнаний про зло­чинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна мати місце угода на вчинення конкретного злочину. Однак практи­ка зустрічається з випадками, коли окремі співучасники вихо­дять за межі цієї угоди. Наприклад, пособник і підбурювач просили виконавця побити потерпілого, виконавець же вбив жертву. У цьому випадку і кажуть про ексцес (вихід за межі задуманого) виконавця.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умис­лом інших співучасників, виходили за межі угоди, що відбулася між ними. Отже, ексцес виконавця має місце там, де інші співу­часники не передбачали, не бажали і свідомо не допускали ви­конавцем цих злочинних дій.

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця розбіжність має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема, на кваліфікацію дій виконавця.

1) Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почав­ши вчинювати злочин, який був обумовлений з іншими співу­часниками, вчинює дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками злочин немов би «переростає» у більш тяжкий. Наприклад, співучасники домовилися вчини­ти крадіжку, а виконавець змушений був застосувати насиль­ство при вилученні майна, оскільки зненацька застав у квар­тирі потерпілого, і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж чи розбій.

У цих випадках виконавець несе відповідальність за той більш тяжкий злочин, що він вчинив. У нашому випадку вико­навець нестиме відповідальність за грабіж або розбій (залежно від тяжкості застосованого ним насильства), тобто за ст. 186 або ст. 187. Інші співучасники, які не усвідомлювали факт зас­тосування насильства, відповідатимуть за співучасть у крадіжці, тобто за ст. 185 (з посиланням, у разі потреби, на відповідну частину ст. 27).

2) Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчинює неодно­рідний, зовсім інший, ніж був узгоджений співучасниками, зло­чин на додаток до того, що був узгоджений ними. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукуп­ності злочинів: за злочин, що був узгоджений зі співучасника­ми, і за той, що був наслідком його ексцесу. Наприклад, спів­учасники задумали вчинити крадіжку, виконавець, ввійшовши до квартири, зненацька застав там господарку будинку, і, засто­сувавши фізичне насильство, зґвалтував її. У цьому випадку виконавець вчинив два злочини – (крадіжку і зґвалтування), співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку.

Отже, співучасники, як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть (ос­кільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відпові­дають лише в межах угоди, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що ними спільно був обумовлений. У ч. 5 ст. 29 прямо зазначено, що співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їх умислом.

Іноді в літературі поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш широким поняттям – ексцес співучасника, думаючи, що «автором» ексцесу може бути не тільки викона­вець злочину, а й будь-який інший співучасник. При цьому, однак, не враховується, що стосовно ексцесу (до того злочи­ну, що саме і становить зміст ексцесу) будь-який співучасник є виконавцем, оскільки саме він вчинює дії, що утворює об’єк­тивну сторону злочину, який є результатом ексцесу. Тому пра­вильно говорити не про ексцес співучасника, а про ексцес ви­конавця.

4. Безнаслідкова співучасть має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готу­вання чи замах, на яких його злочинну діяльність було припи­нено (перервано).Відповідно до ч. 4 ст. 29 у таких ситуаціях виконавець несе відповідальність за незакінчений злочин – за готування до злочину чи замах на злочин. Інші ж співучасни­ки відповідають за співучасть у готуванні до злочину чи спів­участь у замаху на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій було припинено (перервано) злочинну діяльність виконавця. Наприклад, якщо виконавець за домовленістю з іншими спів­учасниками мав підпалити будівлю і знищити її, однак був зат­риманий на місці злочину, коли тільки намагався підпалити, його дії (замах на підпал) кваліфікуються за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194, а дії інших співучасників – за відповідною частиною ст. 27, ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194.

5. Невдале підбурювання чи пособництво має місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець, особа, якій пропонують спільно вчинити злочин, відхиляє цю про­ позицію, що може виходити від підбурювача, пособника чи, навіть, організатора. Наприклад, підбурювач вмовляє особу

вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак особа відхиляє цю пропозицію підбурювача, не погоджується з ним, хоча б тому, що боїться викриття і можливого пока­рання.

У таких випадках немає угоди, яка є обов’язковою ознакою співучасті, немає тут згоди на спільне вчинення злочину, воно не відбуло. Внаслідок цього тут не може бути мови про спів­участь. Тому відповідальність за правилами про співучасть тут виключається, отже, ст. 27 застосована бути не може. У таких ситуаціях потенційний (передбачуваний) виконавець кримі­нальної відповідальності не несе, а інші співучасники відпо­відають за готування до злочину, який вони бажали вчинити, – тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідній статті Особливої частини КК, оскільки їх діяльність із підшукування співучасників є ні що інше, як готування до злочину, прямо зазначене в цій статті КК. У нашому прикладі підбурювач нестиме відповідальність за готування до вбивства.

6. Добровільна відмова співучасників. У статті 31 регулюєть­ся питання про добровільну відмову співучасників. Причому самого визначення добровільної відмови співучасників закон не дає, відсилаючи до ст. 17, в якій визначається загальне по­няття добровільної відмови. Це означає, що при добровільній відмові співучасників злочин не повинний бути доведений до кінця при усвідомленні співучасниками фактичної можливості його завершення.

Однак при співучасті діє не одна, а кілька осіб, причому дії їх опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Відповідно тут враховуються такі положення:

Добровільна відмова виконавця розглядається за прави­лами ст. 17 і не має особливостей порівняно з добровільною відмовою особи, що діє індивідуально.

Інші співучасники при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину чи замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій добровільно відмовився від доведення злочину до кінця виконавець (ч. 1 ст. 31). У практиці мав місце такий випадок. Троє співучас­ників домовилися вчинили підпал будівлі з помсти до його власника. Підбурювач умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцеві бензин та інші пред­мети, необхідні для підпалу. Виконавець, з’явившись на місце злочину, пристосував все необхідне для підпалу, навіть запа­лив полум’я, але, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане, підпалювати будівлю не став, полум’я загасив, бо злякався відповідальності. У цій ситуації виконавець згідно зі ст. 17 відповідальності не несе. Підбурювач і пособник від відповідальності не звільняються: вони винні в замаху на підпал, оскільки дії виконавця були доведені до цієї стадії. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194.

Складним є питання про добровільну відмову співвиконавця. Частина 1 ст. 31 відсилає в цих випадках до ст. 17, що означає – добровільна відмова співвиконавця може полягати в дії (бездіяльності), внаслідок яких запобігається закінчення злочину іншими співвиконавцями.

При вирішенні цього питання слід мати на увазі такі мо­менти:

а) відмова можлива на стадії готування до злочину і незакінченого замаху. Вона може бути виражена за загальним прави­лом в активних діях – співвиконавець умовив інших співвиконавців не вчиняти злочин; повідомив міліцію і завдяки цьому співучасники були затримані; попередив жертву і вона змогла сховатися та ін. Але добровільна відмова тут можлива і шляхом бездіяльності, коли співвиконавець, добровільно відмовив­шись від продовження злочину, переконаний, що внаслідок його бездіяльності інші виконавці не зможуть довести злочин до кінця. Наприклад, співвиконавець, у якого були відмички чи знаряддя злому, боячись відповідальності, не йде на місце вчинення злочину, тому інші виконавці не можуть вчинити узгодженої крадіжки. Або, з’явившись на місце вчинення кра­діжки, виконавець відмовляється вимкнути сигналізацію, тому інші виконавці вчинити злочин не можуть. Якщо ж співвиконавці вчинять злочин яким-небудь іншим способом, то співвиконавець, який добровільно відмовився, все одно відповідаль­ності не несе, бо відсутні як причинний, так і винний зв’язок із вчиненим іншими виконавцями злочином. При добровільній відмові одного із співвиконавців, інші співвиконавці несуть відповідальність за готування чи замах на злочин залежно від стадії, на якій мала місце добровільна відмова;

б) можлива добровільна відмова співвиконавця і при закін­ченому замаху, коли він сам чи за допомогою інших запобігає настанню наслідків злочину. У практиці мав місце випадок, коли два виконавці, вирішивши вбити з помсти потерпілого, скинули його з моста в річку і втекли з місця події. Один із них, почувши, що жертва кличе на допомогу, повернувся і, витягши потерпілого з води, врятував йому життя. Цей співвиконавець запобіг смерті жертви, активно втрутився в розвиток причинного зв’язку, внаслідок чого не настала смерть. В цьо­му випадку у нього є добровільна відмова і відповідальності за замах на вбивство цей співвиконавець не підлягає. Інший же співвиконавець відповідатиме за замах на вбивство.

4. Організатор, підбурювач і пособник звільняються від кри­мінальної відповідальності в зв’язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, ак­тивними) попередять вчинення злочину виконавцем (наприк­лад, обеззброять його, попередять потерпілого, передадуть ви­конавця до органів влади тощо). Крім того, добровільна відмо­ва співучасників має місце і тоді, коли вони своєчасно повідомлять відповідні органи державної влади (міліції, про­куратурі й ін.) про те, що готується або вчинюється злочин. Причому в цьому випадку добровільна відмова не виключається і тоді, коли органам влади з якихось причин не вдалося за­побігти злочину.

Добровільна відмова пособника може полягати й у пасив­них діях. Наприклад, він не надав знаряддя чи засоби вчинен­ня злочину, не усунув перешкоди до вчинення злочину (не відключив сигналізацію), внаслідок чого злочин виконавцем не було вчинено (ч. 2 ст. 31).

У випадку добровільної відмови кого-небудь із співучасників – виконавець і інші співучасники несуть відповідальність за го­тування чи замах на злочин залежно від того, на якій стадії їх діяльність було припинено (ч. 3 ст. 31).

5. Якщо ж співучасник намагався запобігти злочину, який він повинен був вчинити, але це йому не вдалося (виконавець все-таки довів злочин до кінця), то такі дії співучасника роз­глядаються як діяльне каяття й оцінюються як обставина, що пом’якшує покарання.

 

< Попередня   Наступна >