99

---

§ 6. Причетність до злочину та її види

1. Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність особи, які хоча і не пов’язані з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27, з урахуванням теорії і сформованої практики, виділяють такі види причетності до злочину:

заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення злочину) приховування злочину;

заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобу­того злочинним шляхом;

заздалегідь не обіцяне потурання злочину;

заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочи­ну) недонесення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними зло­чинами і тому тягнуть кримінальну відповідальність. Що ж до недонесення, то воно законом взагалі злочином не вважається.

Розглянемо ці види причетності.

2. Приховування злочину – це активна діяльність особи з приховання злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому йдеться тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення злочину. Це, наприклад, випадок, коли вбивця в закривавленому одязі після вчинення злочину прийшов до свого знайомого і, розповівши про те, що трапилося, попросив його дати йому інший одяг, а закривавлений спалити, що його знайомий і вчинив. Перед нами заздалегідь не обіцяне приховування як злочинця, так і слідів злочину. Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396, яка встановлює відповідальність за заздалегідь не обі­цяне приховування лише тяжких чи особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої чи невеликої тяжкості кри­мінальної в

ідповідальності не тягне. Причому в силу ч. 2 ст. 396 не підлягають кримінальній відповідальності за прихо­вування тяжких і особливо тяжких злочинів члени родини осо­би, що вчинила злочин, а також його близькі родичі, коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК України ними вважаються батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, бабка й онуки.

У статті 256 передбачено відповідальність за найбільш не­безпечний вид заздалегідь не обіцяного приховування злочи­ну – заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації чи приховування їх діяльності. Закон встановлює, що за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації та приховування їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристосувань, грошей, цінних паперів, а також за заздалегідь не обіцяне вчинення інших дій зі ство­рення умов, що сприяють їх злочинній діяльності, – винні підлягають покаранню у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років. Покарання посилюється від п’яти до десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, якщо такі дії вчинені службовою особою чи повторно.

Якщо ж таке приховування було обіцяно до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його закінчення, то воно роз­глядається як співучасть у злочині.

3. Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, – це активна діяльність особи, що полягає в купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Йдеться лише про дії, що заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, вони утво­рюють пособництво (ч. 5 ст. 27). Придбання чи збут, що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть відпові­дальність за самостійний злочин за ст. 198 (відповідно до з ч. 6 ст. 27). Цей злочин передбачає знання суб’єктом того, що прид­бане ним майно було здобуто злочинним шляхом, тобто в ре­зультаті конкретного злочину (крадіжки, розбою тощо).

4. Потурання. Потурання полягає в тому, що особа, яка зо­бов’язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, не пе­решкоджає його вчиненню і злочин вчинюється. Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, що готується, не припи­няє його, хоч зобов’язаний був це зробити, а тому злочин вчи­нюється.

У Загальній частині КК прямо не сказано про потурання. Питання відповідальності за потурання вирішується двома шляхами:

якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, бо таке потурання є ніщо інше, як усунення перешкод вчиненню злочину чи сприяння приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27);

заздалегідь же не обіцяне потурання утворює собою у випадках, передбачених в Особливій частині КК, посадовий злочин (зловживання службовим становищем – ст. 364, служ­бова недбалість – ст. 367). Можлива відповідальність і за стат­тями 256, 426.

Отже, із закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи її відсутність дає можливість дати різну юридич­ну оцінку приховуванню, придбанню або збуту предметів, здо­бутих злочинним шляхом і потуранню: якщо ці дії (без­діяльність) були заздалегідь обіцяні – це пособництво злочи­ну, якщо таку обіцянку було дано після закінчення злочину, відповідальність у випадках, прямо передбачених КК, настає за самостійний злочин.

5. Недонесення полягає в неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від прихо­вування, недонесення – це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Незалежно від того, чи було воно заздалегідь обі­цяно, чи не було, чинним КК воно злочином не визнається. Лише у разі, якщо в діях такої особи мають місце ознаки іншо­го самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кри­мінальній відповідальності. Наприклад, якщо особа незакон­но зберігала вогнепальну зброю, викрадену іншими особами, вона підлягає відповідальності за ст. 263, але за недонесення про викрадення цієї зброї іншими особами вона не відповідає (ч. 7 ст. 27).

 

< Попередня   Наступна >