49

---

РОЗДІЛ XIII

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ І РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

§ 1. Вступні зауваження

Повторність злочинів, їх сукупність і рецидив, як це прямо зазначено в статтях 32–34, припускають вчинення особою або групою осіб двох або більше окремих самостійних злочинів. У теорії кримінального права такі ситуації визначають як мно­жинність злочинів, оскільки саме слово множинність припускає кілька елементів у складі поняття. При множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох або більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, – означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діян­ня, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину1.

З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності по­вторності, сукупності та рецидиву злочинів, законодавець не тільки дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів висту­пають як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть при їх встановленні більш суворе покарання. У зв’язку з цим мож­на наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику:

Якщо відбувається два або більше злочинів, це означає, що заподіюється більша шкода об’єкту посягання. Ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей. Наприклад, якщо особа або група осіб вчинили крадіжку і вбивство, то шкода заподіюєть­ся не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціальній цінності, як життя потерпілого. Якщо об’єкт злочину, передусім, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, то посягання на два або більше о

б’єктів свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.

Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямо­ваність злочинних діянь, є показником більшої схильності вин­них до вчинення злочинів, а часто і до зайняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небез­печність особи таких злочинців.

Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів, нега­тивно впливає і на інших нестіких членів суспільства, поро­джуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол роман­тизму, особливо в уяві неповнолітніх правопорушників.

Нарешті, множинність – поширене явище в структурі та динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчи­нив не один, а два і більше злочинів, або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому, кожний третій злочин вчи­няється особою, яка раніше вже була засуджена. Причому такі особи вчиняють переважну більшість тяжких злочинів – ви­магання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хул­іганства. Слід зазначити також про поширеність множинності злочинів серед злочинних груп, як однієї з форм організованої злочинності.

Наприклад, у 2000 р. 1257 груп вчинили понад 9000 зло­чинів, у середньому більше ніж 8 злочинів на групу. У 2003 р. – близько 8 злочинів на групу.

У статті 35 визначено значення множинності злочинів та її правові наслідки. Повторність, сукупність і рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні пока­рання, при вирішенні питання про звільнення від криміналь­ної відповідальності і покарання. Зокрема, всі злочини, що вхо­дять до сукупності, підлягають самостійній кваліфікації; на­явність повторності та рецидиву тягне за собою більш сувору кваліфікацію вчиненого; повторність і рецидив визначаються як обставини, які обтяжують покарання при його призначенні; встановлено спеціальні правила призначення покарання при сукупності злочинів і при рецидиві тощо. Докладніше про це йтиметься далі.

 

1 Див.: Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков, 2000.

 

< Попередня   Наступна >