194

---

§ 2. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів

Одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримі­нальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Воно конструюється законодавцем, виходячи із соціальних власти­востей відповідного діяння та, насамперед, типовості цього діяння, єдності їх об’єктивних і суб’єктивних ознак. З цього погляду одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових ознак цих злочинів дає підставу законодавцеві визнавати їх одиничними злочина­ми, що охоплюються відповідною нормою закону.

Одиничні злочини поділяють на прості та ускладнені.

1. Прості одиничні злочини, передусім, мають місце в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає один на­слідок, передбачений у кримінальному законі. Наприклад, та­ким злочином є крадіжка: тут одна дія – таємне викрадення майна – і один наслідок – майнова шкода власнику. Або вбив­ство, де дія (бездіяльність) спричиняє смерть потерпілого. Простий одиничний злочин може складатися з однієї дії, на­слідки якої лежать за межами відповідного складу (так звані злочини з формальним складом), як наприклад, завідомо не­правдиве показання, погроза вбивством тощо. Простий оди­ничний злочин може також полягати в одній дії, яка потягла декілька наслідків, зазначених у законі. Наприклад, ч. 2 ст. 274 КК передбачає відповідальність за порушення правил ядерної та радіаційної безпеки, якщо воно спричинило заги­бель людей або інші тяжкі наслідки (вибух, руйнування бу­динків і споруджень, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо.). Тут одне діяння – порушення правил безпеки – і два наслідки.

До простих одиничних злочинів належать і злочини з аль­тернативними діями. Це, наприклад, ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнограф

ічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, переве­зення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження (ст. 301 КК). Тут для складу злочину достатньо вчинення хоча б одного із зазначених дій (наприклад, тільки збуту цих предметів).

Отже, простий одиничний злочин характеризується наявніс­тю однієї дії (бездіяльності) та одного наслідку або однієї дії і кількох наслідків, або, нарешті, наявністю альтернативних дій.

Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статті КК. Наприклад, та сама крадіжка кваліфікується за ч.1 ст. 185, умисне вбивство – за ч. 1 ст. 115, порушення ядерної і радіаційної безпеки – за ч. 1 ст. 274, неза­конні дії з порнографічними предметами – за ст. 301.

2. Ускладнені одиничні злочини характеризуються складні­шою структурою складу, в них більш складні об’єктивна і суб’єктивна сторони вчиненого. Є такі види ускладнених оди­ничних злочинів: такі, що тривають, продовжуються, скла­дені злочини, а також злочини, які кваліфікуються за настан­ням додаткових тяжких наслідків (у теорії їх називають зло­чинами, кваліфікованими за наслідками).

Злочин, що триває. Поняття злочину, що триває, викорис­товується не тільки теорією і практикою кримінального права, а й чинним законодавством, яке пов’язує з цим поняттям певні правові наслідки. Наприклад, Закон України «Про застосуван­ня амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. у ст. 4 встановлює, що чинність закону про амністію не поширюється на продов­жувані злочини, та злочини, що тривають, якщо вони закін­чені, припинені або перервані після прийняття закону про ам­ністію. Те саме слід сказати про давність притягнення до кри­мінальної відповідальності, встановленої ст. 49 КК, що починають обчислювати при вчиненні таких злочинів тільки після того, як вони були закінчені, припинені або перервані. Таким чином стає важливим саме визначення поняття злочи­ну, що триває, та його ознак.

Злочин, що триває, можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняєть­ся безперервно протягом більш-менш тривалого часу.

У КК передбачено кримінальну відповідальність за багато злочинів, що тривають. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї, боєприпасів або вибухових речовин (ст. 264), незаконне зберігання з метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 307), участь у банді (ст. 257), ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164), незаконне поз­бавлення людини волі (ст. 146), ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (ст. 212) тощо.

Винуватий у злочині, що триває, нібито перебуває безпе­рервно в певному злочинному стані, бо цей злочин характери­зується безперервним здійсненням складу закінченого злочи­ну. Злочин, що триває, будучи вчиненим один раз, триває весь час. Він не переривається новими злочинними актами, він ніби «тягнеться» за першим злочинним діянням. Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: з моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу. Або, скажімо, особа вступила до банди. Як тільки відбув­ся такий вступ (дія), цей злочин вчинено, і він далі весь час триває. Те саме можна сказати і про інші злочини, що трива­ють, зокрема, про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав на ринку пістолет, вчинено злочин і він триває певний час на стадії закінченого злочину.

Отже, можна зробити висновок, що початком злочину, що триває, є вчинення особою певної дії або бездіяльності. На­приклад, незаконне позбавлення людини волі починається з вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересу­вання; початком ухилення особи від сплати аліментів на утри­мання дитини (бездіяльність) – невиконання винним рішен­ня суду, що зобов’язує сплачувати аліменти. З цього моменту і починає тривати злочин, саме тому він і має назву такого, що триває.

Цей злочин триває на стадії закінченого злочину і вва­жається завершеним, якщо він припиняється певними обста­винами. Припинення злочину, що триває, може мати місце за різних обставин – об’єктивних та суб’єктивних. Об’єктивні об­ставини закінчення злочину, що триває, не залежать від волі винного – це, наприклад, затримання співробітниками міліції особи і вилучення в неї пістолета, що незаконно зберігався, ви­криття банди, звільнення громадянина, незаконно позбавле­ного свободи або його втеча тощо. Суб’єктивні обставини за­лежать від волі винного. Це, наприклад, продаж пістолета, що незаконно зберігався, час, коли винний почав сплачувати алі­менти тощо.

В усіх зазначених випадках злочин, що триває, закінчуєть­ся і тільки після цього починається спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також мож­ливість застосування амністії.

Злочин, що триває, – це одиничний злочин, і тому він ква­ліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне збе­рігання вогнепальної зброї кваліфікується за ч. 1 ст. 263, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей – за ст. 164. Тривалість перебування особи в стані безперервного стану вчи­нення злочину, тобто тривалість самого злочину, на його ква­ліфікацію не впливає, проте враховується судом при призна­ченні покарання.

Продовжуваний злочин. Таким визнається злочин, який складається з кількох тотожних злочинних діянь, що спрямо­вані до загальної мети та утворюють у цілому єдиний злочин. У частині 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об’єд­наних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко ко­ристується судова практика у справах про крадіжки, привлас­нення та розтрати, обман покупців, давання-одержання хаба­ра, статеві злочини та в інших випадках.

Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:

він складається з двох або більше самостійних, тобто відділених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

всі ці діяння об’єднані єдиним наміром та прагненням досягти загальної, кінцевої мети;

саме тому вони розглядаються не як множинність зло­чинів, а як одиничний злочин;

продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окре­мою статтею (частиною статті) КК.

Напирклад, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши за­думане в кілька прийомів, його дії охоплюються, якщо немає інших кваліфікуючих ознак, ч. 1 ст. 185; якщо особа передає обумовлену суму хабара частинами, то має місце один продов­жуваний злочин, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 369. Або, на­решті, якщо хтось отримав певну суму грошей на придбання для підприємства певних товарів, але розтратив цю суму, про­гравши її в казино протягом кількох днів, має місце продовжу­вана розтрата, відповідальність за яку передбачено ч. 1 ст. 191.

Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого з кількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння. Закінченням продовжувано­го злочину є момент вчинення останнього із задуманих зло­чинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.

Продовжувані злочини відрізняються від злочинів, що три­вають. Якщо останній – це безперервне здійснення особою складу певного злочину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більше самостійних злочинних діянь, відда­лених одне від одного певним проміжком у часі. Злочин, що триває – це безперервний злочин, а продовжуваний – ніби «пе­рерваний» злочин. Крім того, злочин, що триває, характери­зується вчиненням однієї дії або бездіяльності. Продовжува­ний злочин складається з кількох (двох або більше) тотожних злочинних діянь.

Складений злочин. Цей злочин (його іноді називають склад­ним), як зрозуміло з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одинич­ний злочин.

У КК такі злочини передбачено в багатьох статтях. Зверне­мося до прикладів. Стаття 257 передбачає відповідальність за бандитизм, тобто напад збройної банди на державні, громадські організації або окремих громадян. Неважко помітити, що тут в одному складі об’єднані склади незаконного зберігання (носін­ня) зброї та нападу (насильства над особою, зґвалтування, зни­щення майна, заволодіння чужим майном). Або розбій – ст. 187, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном. Втеча (ст. 393) поєднана з насильством над вартою – містить у собі два склади: сама втеча і насильство (наприклад, тілесне ушкод­ження). Перевищення влади, поєднане з насильством над потерпілим – ст. 365 – складається з двох злочинів: самого пе­ревищення влади і насильства (побоїв, катувань), застосова­ного до потерпілого. Нарешті, зазначимо ще хуліганство, по­єднане з опором представнику влади – ст. 296, яке складається з двох злочинів: самого хуліганства й опору тощо.

Якщо проаналізувати ці приклади, можна зробити висно­вок, що законодавець об’єднує в один склад кілька злочинних діянь, які утворюють, якщо їх розглядати ізольовано, самостійні злочини. Далі законодавець об’єднує ці самостійні делікти в один єдиний злочин, виходячи з органічного зв’язку, типовості таких об’єднань у практичній дійсності. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі майже завжди супроводжується на­сильством над вартою, хуліганство типово поєднується з опо­ром представникові влади або громадянину, що виконує гро­мадський обов’язок з припинення злочину тощо.

Тому такі діяння і розглядаються як один, одиничний зло­чин і тягнуть за собою відповідальність за однією статтею (ча­стиною статті КК). Наприклад, хуліганство, поєднане з опо­ром представникові влади, кваліфікується за ч. 3 ст. 296, втеча з-під варти, поєднана з насильством – за ч. 2 ст. 393, зґвалту­вання із застосуванням тілесних ушкоджень – за ст. 152 тощо.

Як підсумок, можна зазначити такі ознаки складового зло­чину:

він складається з двох або більше злочинних діянь;

кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його ок­ремо, самостійно, ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

ці окремі злочини, внаслідок органічної єдності, типо­вості їх зв’язків, поширеності розглядаються законодавцем як один одиничний злочин;

цей одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як один складений злочин.

Отже, складений злочин – це злочин, який складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

Злочини, що кваліфікуються за наслідками. У чинному КК передбачено низку складів злочинів, які у літературі назива­ють «злочинами, що кваліфікуються за наслідками», «злочи­нами, що характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків» або «злочинами, що кваліфікуються наявністю до­даткових тяжких наслідків». Зазначеною термінологією, що в принципі є ідентичною, намагаються показати специфіку таких злочинів. До них, належать, наприклад, умисне тяжке тілес­не ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); умисне знищення або пошкодження чужого майна , що спри­чинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили заги­бель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 278) тощо.

При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидно, що в них є два наслідки – основний (проміжний) і додатковий (по­хідний). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним, у результаті вчиненого особою діяння. Наприклад, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спри­чинило смерть потерпілого, можна зобразити в такій схемі: діяння – наслідок у вигляді тяжкого тілесного ушкодження – наслідок у вигляді смерті потерпілого. Подібна схема вияв­ляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфі­кується за наслідками. Причому основний (проміжний) на­слідок тягне за собою додатковий (похідний), оскільки містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпосередньої «участі» у настанні додаткового на­слідку не бере. Воно породжує проміжний наслідок, а той, своєю чергою, зумовлює наслідок похідний.

Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Напирклад, ч. 2 ст. 139 передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним працівником, що спричи­нило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки. Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за на­слідками, бо в передбаченому делікті немає проміжного на­слідку. Смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (наприк­лад важка хвороба) тут є результатом самого діяння, а не про­міжного наслідку.

Отже, якщо немає проміжного наслідку – немає і злочину, кваліфікованого за наслідками.

Існують також інші особливості цих злочинів: наявність двох безпосередніх об’єктів, опосередкований характер причин­ного зв’язку, як правило, подвійна (змішана) форма вини, які мають важливе значення для їх характеристики, але виплива­ють із головної, суттєвої їх ознаки, якою є наявність проміжного і похідного наслідку.

Аналіз окремих видів одиничних злочинів свідчить про те, що вони є найважливішим «інструментом» для пізнання інсти­туту множинності злочинів.

Поняття і характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити з яких структурних елементів скла­дається сама множинність злочинів. Остання містить у собі різноманітні комбінації, «набори» одиничних злочинів – про­стих одиничних злочинів, тих, що тривають, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками тощо.

Поняття і види одиничних злочинів мають велике зна­чення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Характеристика окремих видів одиничних злочинів необхід­на для відмежування від деяких, близьких до них, видів множин­ності (наприклад, складених злочинів від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів – від повторності злочинів тощо). Про це йтиметься в наступних параграфах цього розділу.

Після викладеного є всі підстави розглянути окремі види множинності: повторність злочинів, сукупність злочинів і ре­цидив злочинів.

 

< Попередня   Наступна >