77

---

§ 3. Повторність злочинів

1. Поняття повторності. У ч. 1 ст. 32 вказується, що повтор­ністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених однією і тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У ч. 3 цієї ж статті законодавець ви­знає повторним вчинення двох або більш злочинів і у випад­ках, передбачених різними статтями, якщо це прямо встанов­лено в Особливій частині КК.

Із цих положень закону можна зробити висновок і про саме поняття повторності злочинів, і про її види.

Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, при­пускає наявність таких ознак: а) особою (групою осіб) вчине­но два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкре­тизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вка­зує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов’язаного із заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що по­вторним вважається вчинення злочину, хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шля­хом крадіжки або вимагання тощо).

Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше «простих» одиничних злочинів, таких, що три­вають, продовжуваних, або наприклад, складених злочинів. Зокрема, повторність наявна при поєднанні таких простих зло­чинів, як крадіжка і шахрайство, або такого складеного злочи­ну, як розбій, і «простого», як крадіжка тощо.

Для поняття повторності не має значення, були (обидва або більше злочинів) закінченими, чи один з них був лише готу­ванням до злочину або замахом на нього; а також форми спів­участі (у перший раз мав місце злочин, вчинений за поперед­ньою змовою групою осіб, а в другий – співучасть із розподі­лом ролей) і роль,

що виконував співучасник у злочині, який утворював собою повторність: в одному випадку він міг бути виконавцем, а в іншому – пособником тощо;

б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчинюють­ся неодночасно, тобто віддалені один від одного певним про­міжком часу. Наприклад, першою вчиняється крадіжка, потім шахрайство, або послідовно дві крадіжки тощо;

в) для повторності не має значення, була або ні особа засуд­жена за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернути­ ся до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній із них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин. Скрізь у цих стат­тях (наприклад, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 185) вказується на вчинен­ня злочину повторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчине­них злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений зло­чин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності, або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.

В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього немов би забувають. Саме це положення прямо зафіксовано в ч. 4 ст. 32, де сказано, що «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято». Це положення є важливим. Дійсно, якщо ми визнаємо наявність, наприклад, повторності зґвалтування, то повинні кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 152, яка передбачає позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Якщо така повторність виключається через те, що за перший із цих зло­чинів була погашена судимість, зґвалтування буде кваліфіко­ване за ч. 1 ст. 152, як вчинене вперше, і тягне за собою пока­рання від трьох до п’яти років позбавлення волі.

2. Види повторності злочинів. У понятті повторності було зазначено, що вона має місце незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повтор­ності злочинів:

повторність злочинів, не пов’язана із засудженням вин­ного за раніше вчинений ним злочин;

повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.

Повторність, пов’язану із засудженням за раніше вчинений умисний злочин, називають рецидивом. Про рецидив, його ква­ліфікацію, види йтиметься в § 5 цього розділу. Спочатку роз­глянемо повторність, не пов’язану з засудженням за раніше вчи­нений злочин, або, як її іноді називають, фактичну по­вторність. Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є повторність тотожних злочинів і повторність однорідних зло­чинів. Саме в ч. 1 ст. 32 сказано про повторність тотожних зло­чинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 – про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.

На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, якщо їй передувало вчинення такого самого однакового, тотожного зло­чину. Наприклад, у ст. 185 встановлена відповідальність за кра­діжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано:

«Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) ... карається» і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчи­нену повторно. Звідси очевидно, ч. 2 ст. 185 передбачає відпо­відальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не мен­ше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів. Або ще приклад: у ст. 149 вста­новлена відповідальність за різні форми торгівлі людьми, а в ч. 2 цієї статті – за вчинення тих самих дій повторно. Це озна­чає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками.

Отже, можна зробити висновок – закон прямо передбачає такий вид повторності як повторність тотожних злочинів.

Проаналізуємо далі ст. 32, та інші статті КК щодо повтор­ності. Звернемося, зокрема, до примітки 1 до ст. 185 КК. Відпо­відно до її змісту, наприклад, шахрайство вважається повтор­ним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, роз­бою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин . Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передува­ли, наприклад, грабіж або навіть розбій. В цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про по­вторність подібних, близьких між собою низкою ознак зло­чинів. Наприклад, та сама крадіжка і вимагання – злочини не тотожні, але через їх певну подібність, можуть утворити по­вторність, якщо вчинені в цій послідовності.

Далі, у деяких статтях, які передбачають відповідальність за злочинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов’язаних із незаконним обігом цих речо­вин (ч. 2 ст. 308 і 309 тощо). І в цих випадках для повторності не вимагається тотожності вчинених злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку повторність називають повторністю однорідних злочинів.

Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлено законом. У частині 3 ст. 32 визначається, що вчинення двох або більш злочинів, передба­чених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій частині цього Кодексу. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як по­вторність однорідних злочинів.

3. Кваліфікація повторності злочинів багато в чому визна­чається її видами. У будь-якому випадку ознака повторності повинна дістати вираження в юридичній оцінці діяння.

Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така по­вторність має місце там, де ті злочини, що утворюють її, містять ознаки того самого складу злочину (наприклад, вчинені по­слідовно дві крадіжки, або два заволодіння транспортними за­собами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення певного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відпо­відно, за ч. 2 ст. 289. Цієї вимоги суворо дотримується і судова практика. Зокрема, щодо справ про вбивства, було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи на вбивство за кваліфікуючих ознак, і за перше з них особа не була засуд­жена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. «13» ч. 2 ст. 115 та іншими її пунктами, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий саме злочин, підля­гає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 і додат­кової кваліфікації першого злочину за частиною першою цієї статті не потрібно.

Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочи­ни, що входять у повторність, всі є закінченими або всі є зама­хом на злочин чи готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів діють інші правила її кваліфі­кації. Ці правила зводяться до того, що у випадку, якщо один із злочинів є закінченим, а інший замахом (або навпаки), вчи­нене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відпо­відною частиною застосовуваної тут однієї й тієї самої статті КК. Наприклад, при вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтуван­ня, а в іншому – закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не перед­бачена в статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), роз­глядається в п. 1 ст. 67 як обставина, що обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто зло­чинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти, і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось усклад­нень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отри­мати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, при­чому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Наприклад, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за озна­кою повторності).

4. Відмежування повторності від суміжних понять. Пов­торність тотожних злочинів і продовжувані злочини. Пов­торність, не пов’язана з засудженням за раніше вчинений зло­чин, тобто фактична повторність, перебуває у певному спів­відношенні з поняттям продовжуваного злочину.

У частині 2 ст. 32 прямо сказано, що повторності, передба­ченої ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів) немає при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочин­ним наміром.

Що зближує повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин? І там і тут вчинюється дві або більше дії, що є тотожні, однакові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє ці поняття? Це важлива проблема і теорії, і судо­вої практики. Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 (продовжувана крадіжка). При повторності тотож­них злочинів, зокрема, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш суворе покарання.

Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину. Зокрема, було зазначено, що продов­жуваним визнається неодноразове безоплатне вилучення май­на, яке складається з низки тотожних злочинних дій, що охоп­люються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і становлять у своїй сукупності один злочин. В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти зі сховища державної бібліотеки кілька томів старо­давніх рукописів, і періодично, скориставшись недбалістю охо­рони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здійснив­ши задумане повністю.

Та сама позиція підтримується у справах про хабарництво. Було зазначено, що одержання посадовою особою одного ха­бара в кілька прийомів слід розглядати як продовжуваний зло­чин. У таких випадках дії за ознакою повторності кваліфікува­ти не можна.

Отже, зазначимо, чим само продовжуваний злочин відріз­няється від фактичної повторності.

Продовжуваний злочин як одиничний злочин характери­зується тим, що діяння, які його складають, об’єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. При повтор­ності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний зло­чин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. При повторності, інакше кажучи, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю зло­чинного наміру і загальною метою їх вчинення. Наприклад, якщо, наприклад, сьогодні вчинено крадіжку з магазина, завт­ра з продовольчого лотка, а післязавтра з будинку побуту тощо, вчинене є повторною крадіжкою і кваліфікується за ознакою повторності – за ч. 2 ст. 185.

 

< Попередня   Наступна >