125

---

§ 7. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик)

У кримінальному праві проблема ризику виникає лише у разі, якщо ризикована дія пов’язана з поставленням у небезпе­ку правоохоронюваних інтересів або із реальним заподіянням їм шкоди. Обставиною, що виключає в такому випадку кримі­нальну відповідальність за заподіяну шкоду, є виправданий ризик.

Відповідно до ст. 42 виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, – це вчинення діяння (дії або без­діяльності), пов’язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у певній обста­новці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльн­істю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підста­ви розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам.

Вчинення діяння, пов’язаного з ризиком (ризикованого діяння), є субсидіарним (додатковим) правом. Ним суб’єкт може скористатися лише в обстановці, за якої досягнення знач­ної суспільно корисної мети без ризикованого діяння є немож­ливим.

Ризиковане діяння має свої підставу й ознаки. Підставою для вчинення ризикованого діяння є його виправданість, що складається з трьох елементів: 1) наявність об’єктивної ситу­ації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети; 2) неможливість досягнення цієї мети неризикованим діянням; 3) прийняття особою запобіжних заходів для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Лише у своїй єдності вони виправдовують вчинення особою діяння, по­в’язаного з ризиком.

Перший елемент – це об’єктивна ситуація, що зумовлює необхідність досягнення значної суспільно корисної мети, в од­них випадках може полягати в наявності небезпеки (наприк­лад, загроза життю хворого при лікарському р

изику; загроза захоплення території супротивником при військовому ризику й ін.), а в інших – може свідчити про необхідність одержання, наприклад, нових знань (при дослідницькому ризику) або не­допущення великих збитків чи одержання значної вигоди (при господарському ризику) тощо.

Другий елемент підстави – це неможливість для певної особи в обстановці, що склалася, досягти поставленої мети не-ризикованим діянням. Якщо, наприклад, ситуація потребує по­рятунку життя хворого, недопущення господарських збитків, одержання майнової вигоди тощо, то звернення до ризикова­ного діяння можливе лише за відсутності інших, неризикованих засобів досягнення зазначених цілей. Якщо буде встановлено, що особа, яка учинила ризиковане діяння, мала реальну можливість (і вона це усвідомлювала) досягти поставленої мети неризикованими діями, але вона цією можливістю не ско­ристалася і заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вона підлягає відповідальності за цю шкоду на загальних підставах.

Третій елемент підстави – це прийняття особою необхід­них запобіжних заходів, що давали їй достатні підстави обґрун­товано розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Такі заходи залежать від характеру ризикова­ної дії (бездіяльності), сфери її поширення, реальних можливостей суб’єкта тощо (наприклад, підготовка та інструк­таж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхідного устаткування, орга­нізація охорони тощо). Ці заходи повинні бути достатніми (з погляду суб’єкта) для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Вжиті запобіжні заходи повинні дозволяти особі об­ґрунтовано, а не легковажно (самовпевнено) розраховувати на запобігання шкоди. Це означає, що виправданими можуть ви­знаватися лише такі ризиковані дії, що не призводять із неми­нучістю до заподіяння шкоди. Особливість ризику в тому і полягає, що його вчинення завжди містить можливість запо­діяння шкоди правоохоронюваним інтересам, проте ступінь такої можливості при виправданому ризику в будь-якому ви­падку не повинен досягати неминучості заподіяння шкоди. Якщо ж для особи очевидно, що, попри запобіжні заходи, ри­зиковані дії неминуче призведуть до заподіяння шкоди, ви­правданість ризику виключається. Невипадково ч. 3 ст. 42 пе­редбачає, що ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Тим са­мим, закон допускає ситуації, коли особа своїми діяннями може створювати загрозу для свого життя, але не припускає, щоб така загроза завідомо була створена для життя інших людей. Під загрозою екологічної катастрофи розуміється загроза незворотних негативних змін у навколишньому природному середо­вищі, спроможних призвести до неможливості проживання населення і ведення господарської діяльності на певній тери­торії. Загроза надзвичайної події – це загроза аварії, катастрофи, поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії, великої пожежі, засобів враження тощо, що можуть призвести до загибелі лю­дей або великих матеріальних втрат.

За наявності підстави – виправданості – суб’єкт вправі вчинити діяння, пов’язане з ризиком, яке характеризується низкою ознак, які визначають: 1) його мету; 2) об’єкт запо­діяння шкоди; 3) характер діяння та 4) його своєчасність.

Мета. Частина 1 ст. 42 передбачає, що ризиковане діяння повинно бути вчинене для досягнення значної суспільно корис­ної мети. Такою метою може бути, наприклад, запобігання тех­ногенній аварії, одержання нових знань, порятунок хворого тощо. Якщо ж особа, завдаючи шкоду правоохоронюваним інте­ресам, прагне досягти вузькоегоїстичні, кар’єристські або інші подібні цілі, позбавлені суспільно корисного характеру, таке діяння правомірним не може вважатися.

При виправданому ризику поставлена суспільно корисна мета повинна бути значною, що є оціночним поняттям. Проте в будь-якому випадку вона повинна мати таке високе значен­ня, щоб бути співрозмірною зі шкодою, що заподіюється об­’єкту кримінально-правової охорони. Ризиковані дії для досяг­нення незначної, хоча б і суспільно корисної мети, правомірни­ми не є. Нарешті, правомірний характер такому діянню надає сама наявність зазначеної мети, незалежно від того, чи вдало­ся особі цієї мети досягти.

Об’єктом заподіяння шкоди при ризикованому діянні є правоохоронювані інтереси особи (наприклад, її життя, здоро­в’я або власність), суспільні інтереси (наприклад, громадська безпека, громадський порядок, безпека руху транспорту) або інтереси держави (наприклад, недоторканність державних кор­донів, збереження державної таємниці, авторитет влади, поря­док управління).

Характер діяння. Діяння, пов’язане з ризиком, із зовніш­ньої сторони збігається з фактичними ознаками якогось зло­чину, передбаченого КК (наприклад, вбивства, завдання тілес­них ушкоджень, залишення в небезпеці, знищення або ушко­дження майна, видача державної таємниці, порушення правил пожежної безпеки тощо). Відповідно до ч. 1 ст. 42, ризиковане діяння може полягати, як в активній (дія), так і в пасивній (бездіяльність) поведінці. Таке діяння, нарешті, повинно заподію­вати шкоду правоохоронюваним інтересам. Ця шкода може бути двох видів: 1) поставлення об’єкта кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди або 2) фактичне реаль­не заподіяння йому шкоди.

Своєчасність ризикованого діяння полягає в тому, що воно повинно бути вчинено лише протягом часу існування його підстави (виправданості ризику). Якщо ця підстава ще не ви­никнула або, навпроти, уже минула, то вчинення ризиковано­го діяння, що спричинило заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, може тягнути відповідальність на загальних засадах.

Межі заподіяння шкоди при вчиненні діяння, пов’яза­ного з ризиком, в КК не передбачено. Це дає підставу для вис­новку, що будь-яка шкода, яка заподіяна при виправданому ризику, повинна визнаватися правомірною. Цим пояснюєть­ся той факт, що КК не передбачає й відповідальності за пере­вищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику. Отже, якщо встановлено, що була підстава для вчинення ри­зикованого діяння (його виправданість), то поставлення в не­безпеку будь-яких правоохоронюваних інтересів або фактич­не спричинення їм будь-якої шкоди повинно визнаватися правомірним діянням.

 

< Попередня   Наступна >