279

---

§ 8. Виконання спеціального завдання із запобігання або розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації

Відповідно до ст. 43 не є злочинним вимушене заподіян­ня певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка виконувала спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації з метою запобігання або розкриття їх злочинної діяльності.

Підставою заподіяння шкоди правоохоронним інтересам є його вимушеність. Вона має місце, коли у особи, що входить до складу злочинної групи, виникнула необхідність брати участь у вчиненні злочину (наприклад, у силу примусу з боку ватажка злочинної організації), і при цьому не було реальної можливості (без ризику розкрити свій зв’язок із правоохорон­ними органами і тим самим піддати себе небезпеці) відмови­тися від участі в підготовці або вчиненні злочину в складі такої групи.

Заподіяння шкоди на підставі ст. 43 має ознаки, що ха­рактеризують: 1) суб’єкта заподіяння шкоди; 2) його об’єкт; 3) характер дії (бездіяльності); 4) ії мету межі заподіяння шкоди.

Суб’єкт заподіяння шкоди – це лише особи, що відповід­но до чинного законодавства виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації. До них належать: 1) негласні співробітники оперативних підрозділів і особи, що співробітничають із ними, які проникнули до зло­чинної групи (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); 2) штатні та позаштатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організо­ваною злочинністю, введені під легендою прикриття в органі­зоване злочинне угрупування (ст. 13 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло­чинністю»); 3) учасники організованих злочинних угруповань, притягнуті до співробітництва спеціальними підрозділами по боро

тьбі з організованою злочинністю (ст. 14 Закону) .

Об’єкт заподіяння шкоди – інтереси особи, суспільства держави, поставлені під охорону закону (наприклад, недотор­канність громадянина, його власність, громадська безпека, по­рядок управління, державна таємниця тощо).

За своїм характером дія (бездіяльність) особи, яка запо­діює шкоду в складі організованої групи або злочинної органі­зації, повинна збігатися з ознаками якогось злочину, за винят­ком тих, що передбачені в ч. 2 ст. 43 (наприклад, особа може вчи­нити крадіжку, вимагання, завдати потерпілому побоїв тощо).

Метою участі особи в організованій групі чи злочинній організації, якщо ця особа вимушена заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам, є запобігання чи розкриття їх зло­чинної діяльності. Наявність іншої мети не може бути виправ­данням заподіяння зазначеної шкоди згідно з вимогами ст. 43.

Межі заподіяння шкоди визначають, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 43. Особа, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, вправі заподіяти будь-яку шкоду правоохоронюваним інтересам (наприклад, заподіяти потерпілому се­редньої тяжкості тілесні ушкодження, або брати участь у кон­трабанді, у розкраданні чужого майна тощо), за винятком вчи­нення трьох видів злочинів, вчинення яких свідчить про перевищення допустимих меж, які передбачені у ч. 2 ст. 43.

Перевищення меж заподіяння шкоди – це вчинення осо­бою в складі організованої групи або злочинної організації од­ного з трьох видів злочинів: 1) умисного особливо тяжкого зло­чину, пов’язаного з насильством над потерпілим (наприклад умисне убивство); 2) умисного тяжкого злочину, пов’язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому (наприклад умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження); 3) умисного особливо тяжкого і тяжкого злочину, пов’язаного з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (йдеться про наслідки, які законодавець ставить в один ряд із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому).

Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди визначено в ч. 3 ст. 43. Насамперед, особі за жодних умов не може бути призначено покарання у вигляді довічного поз­ бавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимальної санкції, передбаченої за вчинення злочину (наприклад, якщо санкція за навмисне убивство за ч. 2 ст. 115 передбачає позбавлення волі на термін від 8 до 15 років, то суд не може призначити позбавлення волі на термін понад 7 років і 6 місяців). Але навіть у цьому випадку вико­нання спеціального завдання розглядається як обставина, що пом’якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66).

 

< Попередня   Наступна >