132

---

§ 3. Федеративна форма політико-територіального устрою

Федеративна форма політико-територіального устрою менш поширена порівняно з унітарною формою.

Сьогодні у світі існують такі федеративні держави, як Росія, США, Канада, Австралія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Союзна Республіка Югославія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія та ін., тобто країни, які відіграють провідну роль в економіці світу. Вони розташовані на різних континентах, вирізняються площами своїх територій (від Австралії, яка займає весь континент, до невели­ких – Австрії та Бельгії) та є унікальними за ступенем свого пол­ітичного й культурного розвитку, а також за національним скла­дом населення. Загальна кількість їх населення наближається до півтора мільярди громадян.

Спочатку федерація виникла у США (1787 р.). Політико-територіальний устрій окремих країн не є сталим. Про це свідчить досвід деяких європейських держав. Так, протягом XX ст. Чехословаччина була унітарною державою (1918 – 1968 рр.), федера­тивною державою (1969 – 1992 рр.), а з січня 1993 р. Чехосло­вацька Федерація взагалі припинила своє існування. На її тери­торії утворилися дві унітарні держави – Чеська Республіка і Словацька Республіка (Словаччина).

У 1946 р. була утворена Югославська Федерація, до складу якої входили шість республік і два автономних краї. Події кінця 80-х – початку 90-х років XX ст. призвели до розпаду федерації у тому вигляді, який був передбачений Конституцією 1974 р., і утворена нова Югославська Федерація – Союзна Республіка Югославія, суб’єктами якої стали лише дві республіки – Сербія та Чорного­рія. Решта колишніх суб’єктів Югославської Федерації тепер існує як самостійні національні держави.

У 1993 р. завершився довгий процес перетворення Бельгії з унітарної держави на федеративну.

="text-align: justify;">Федерація – це союзна держава, що складається з окремих дер­жавних утворень (республік, штатів, земель, провінцій). До скла­ду Російської Федерації входять різноманітні суб’єкти федерації: республіки; краї; області; автономна область; Москва, Санкт-Пе­тербург – міста федерального підпорядкування – та автономні округи. Ці державні утворення мають назву «суб’єкти федерації».

Правове становище республік, штатів, земель, провінцій регу­люється конституцією федерації та власними конституціями суб’єктів федерації, що мають відповідати конституціям спілки (союзу). В Індії, наприклад, тільки один штат з 25 (Джамму й Кашмір) має власну конституцію.

Обов’язковість відповідності конституцій суб’єктів федерації конституції союзу передбачена у законах Німеччини, Австрії та інших федеративних держав. Так, ст. 28 Основного Закону ФРН проголошує, що конституційний устрій земель має відповідати основним завданням республіканської, демократичної та соціаль­ної правової держави згідно з вимогами сучасного Основного За­кону. Суб’єктам федерації надається право в межах їх компетенції приймати закони, що не суперечать загальнофедеративному за­конодавству.

В окремих федераціях (США, Бразилія, Мексика, Австралія та ін.) утворені своєрідні територіальні одиниці. Так, у США, Мексиці та інших федеративних державах існують федеральні округи, є острівки, рифи, континентальний шельф, внутрішні мор­ські води, які не є суб’єктами федерації.

Конституції федеративних держав не надають суб’єктам фе­дерації права виходу з федерації, тобто права сецесії.

Проте, як свідчить історія федералізму, інколи цього не досить, щоб стати перешкодою для виходу з федерації окремих суб’єктів за їх бажанням.

Так, Конституція Югославії 1974 р. і Конституційний закон про Чехословацьку Федерацію 1968 р. не надавали суб’єктам фе­дерації права на вихід з неї. Проте колишні суб’єкти федерації, зокрема Хорватія, Словенія та інші суб’єкти, розірвали федера­тивну спілку, провівши референдум.

Чехословацька Федерація припинила своє існування на під­ставі прийнятих Федеральними зборами Чехословаччини низки конституційних законів.

Політичній історії відомі інші випадки виходу з федерації та створення незалежних держав. Це розпад СРСР та утворення су­веренних незалежних держав, вихід Бангладеш із Пакистанської Федерації, а Сінгапуру – з Федерації Малайзії. Однак у деяких випадках спроба вийти зі складу федерації придушувалася зброй­ними федеральними силами. Закінчилася поразкою у жовтні 1995 р. спроба з допомогою референдуму вийти зі складу переважно англомовної Канадської Федерації франкомовної провінції Квебек.

Принципи устрою федерації. 1. Федерація побудована за те­риторіальним принципом. Це США, Бразилія, Мексика, Авст­рія, Німеччина, Австралія та ін. Так, жоден із 50 штатів США не був утворений за національною ознакою, однак на півдні країни темношкіре населення складає більшість; у Мексиканських Сполу­чених Штатах існують три національні групи і 31 штат; в Арген­тині утворено 22 штати, де є дві національні групи; у Німеччині є одна нація, а суб’єктів федерації після об’єднання з НДР – 16; в Австрії проживає одна нація, проте земель, які є суб’єктами фе­дерації, – 9.

2. Федерація, побудована за національним принципом. Суб’єк­тами федерації Союзної Республіки Югославія за Конституцією 1992 р. є дві республіки – Сербська Республіка та Республіка Чорногорія. Незважаючи на дуже велику відмінність у кількості населення, суб’єкти федерації мають рівні права. Досить сказати, що коли президентом СРЮ буде обраний серб, то прем’єр-міністром буде чорногорець, і навпаки; республіки мають свої конституції і громадянство.

Рівноправними суб’єктами бельгійської федерації, починаю­чи з 1993 р., коли завершилася трансформація Бельгії від унітар­ної до федеративної держави, є община Фландрія, населення якої розмовляє нідерландською мовою, община Валонія, що застосо­вує французьку мову, та Брюсельський регіон, де вживають обидві мови. Суб’єкти цієї федерації рівноправні. Утворенням федерації були припинені сепаратистські тенденції серед фламандців, які складають близько 60% десятимільйонного населення Бельгії.

Індія – багатонаціональна держава, що об’єднує понад десять націй, велику кількість народностей та етнічних груп. Період з 1956 по 1960 рр. відзначено як добу реорганізації індійської фе­дерації за національною основою. Значну частину багатонаціо­нальних штатів було реорганізовано в однонаціональні. У 1989 р. функціонувало 25 штатів і кілька союзних територій. У цілому національний принцип побудови федерації в Індії виправдав себе.

3. Федерація, побудована за змішаним принципом: національ­ним і територіальним. Згідно з Конституцією Російської Феде­рації до складу держави входять утворені за національним прин­ципом – 21 республіка, одна автономна область і 10 автономних округів, за територіальним принципом – 49 областей і два міста федерального значення.

Суб’єкти федерації мають свої законодавчі, виконавчі та су­дові органи. Називаються вони по-різному. Так, законодавчий орган штатів в Індії є легіслатурою, у США – законодавчою чи генеральною асамблеєю, у Мексиці – законодавчим органом, у Німеччині та в Австрії – ландтагом землі тощо.

Законодавчі органи суб’єктів федерації обираються виборчим корпусом штату (землі). За своєю структурою вони або однопа­латні (Німеччина, Австрія, більшість штатів Індії та один штат – Небраска – у США), або двопалатні.

Виконавчу владу уособлює губернатор, який обирається пов­нолітніми громадянами (США, Мексика та ін.) або призначаєть­ся президентом (Індія). Іноді це робить уряд землі, який обираєть­ся ландтагом землі (Німеччина, Австрія).

Суб’єкти федерації мають, як правило, особисте громадянство. Характерною формальною ознакою федеративної держави є по­двійне громадянство. Подвійне громадянство зафіксовано у кон­ституціях США, Німеччини, Австрії.

Так, розділ І і поправка XIV до Конституції США передбача­ють, що особи, народжені або натуралізовані у США та підлеглі їх владі, є громадянами США і штатів, де вони проживають.

У конституціях латиноамериканських федерацій (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела) закріплюється союзне громадян­ство та громадянство суб’єктів. Але відносини у галузі громадян­ства регулюються переважно законами федерації.

У Конституції Австрії (п. 1 ст. 6) записано, що для кожної землі існує своє громадянство. Головною передумовою громадянства землі є належність до однієї з ії общин. З набуттям громадянства землі набувається й громадянство федерації. Кожен громадянин федерації має у будь-якій із земель такі самі права й обов’язки, що й громадяни цієї землі.

Конституція ФРН відносить до компетенції федеральних органів встановлення громадянства федерації (п. 2 ст. 73), а ст. 74 п. 8 встановлення громадянства земель відносить до конкурую­чого законодавства. Кожен німець має у кожній землі однакові громадянські права та обов’язки (п. 1 ст. 33). З набуттям феде­рального громадянства автоматично надається громадянство окремої землі. Конституція Індії встановлює тільки союзне грома­дянство.

Федеральний парламент, як правило, будується за двопалат­ною схемою. Верхні палати відбивають інтереси суб’єктів феде­рації. Вони мають різні назви: Сенат (США, Мексика, Бразилія, Канада); Рада штатів (Індія), Федеральна Рада (Австрія), Рада федерації (Росія).

Нижні палати є органами загальносоюзного представництва, вони обираються за територіальними виборчими округами на менш тривалий строк повноважень, ніж верхні палати.

Верхні палати є представниками інтересів суб’єктів федерацій, вони обираються на довший термін, ніж нижні палати. Існують різні способи утворення верхніх палат. Перший спосіб полягає у тому, що вони обираються у фіксованому складі, незалежно від кількості населення суб’єктів федерації, площі їхніх територій та інших критеріїв. Так, усі 50 штатів США обирають до Сенату по два сенатори; кожен штат і федеральний округ Мексиканських Сполучених Штатів також обирає по два члени палати сенаторів, а кожен штат Бразилії – по три сенатори. Другий спосіб утворен­ня верхніх палат передбачений, наприклад, конституціями Австрії та Індії. Кількість членів Федеральної ради Австрії та Ради штатів в Індії, які обираються відповідно землями та штатами, залежить від кількості населення суб’єктів федерації. Так, найчисленніша земля Австрії обирає до Федеральної ради 12 представників, а значно більший за кількістю населення Індійський штат – 34 чле­ни до Ради штатів. Менш населені суб’єкти цих федерацій, відпо­відно, – 3 і 4 представники. Характерну рису утворення Ради штатів в Індії становить призначення 12 її членів президентом республіки. Третій спосіб притаманний Сенату Канади та Бун­десрату Німеччини. Конституції цих держав установили різні норми представництва, які залежать від кількості населення провінцій у Канаді (4–24) та земель у Німеччині (3–6).

Сенатори у Канаді призначаються генерал-губернатором, а члени бундесрату призначаються та відкликаються урядами зе­мель; нарешті, останній спосіб – розмежування компетенції між союзом і суб’єктами федерації – має велике значення, оскільки від принципів розподілу такої компетенції залежать правове ста­новище суб’єктів федерації, їхні відносини поміж собою та з цен­тром. Ці питання вирішуються неоднаково в різних федераціях і на різних ступенях їх розвитку. Усе залежить не тільки від відно­син поміж класами й націями всередині країни, а й від причин, що диктуються міжнародним становищем.

Федерації розрізняються за ступенем централізації або децен­тралізації влади.

Конституції передбачають розмежування компетенції між цен­тром і державними утвореннями. Компетенція – це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різних сферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб’єкта­ми. Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Часто компетенція має кілька видів: виключну компетен­цію федерації (тобто таку, яка виконується тільки союзними орга­нами); виключну компетенцію суб’єктів федерації; сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її членів; залишкову компетен­цію (в Австрії та у Німеччині існує поняття «конкуруючої компе­тенції», остання являє собою різновид збіжної, або сумісної, ком­петенції).

У деяких країнах (США, Канаді, Латиноамериканській Феде­рації) існують два види компетенції: виключна компетенція со­юзу та залишкова компетенція суб’єктів федерації. До виключної компетенції США належить регулювання поміжштатної та зов­нішньої торгівлі; карбування монет, встановлення стандарту міри та ваги; оголошення війни; призов до військової служби та утри­мання армії; створення та утримання Військово-Морського Фло­ту; здійснення зовнішніх відносин; укладення позик від імені США; видання законів для забезпечення цих повноважень (ст. 1 розд. 8 тощо). Решта питань, не згаданих у цьому переліку, згідно з поправкою X, стосуються виключної компетенції штатів (про­ведення виборів, встановлення органів місцевого самоврядуван­ня, охорона здоров’я і громадського порядку, прийняття та вне­сення змін до Конституції штату та його органів влади й управ­ління, ратифікація поправок до Конституції США).

Конституція Індії закріплює такі види компетенції: виключну компетенцію союзу, виключну компетенцію штатів і сумісну ком­петенцію союзу і штатів.

До виключної компетенції союзу Конституція Індії відносить 97 питань, у тому числі всі питання щодо організації і здійснення оборони країни; зовнішньої політики (відносини з іноземними державами; дипломатичне, консульське й торгове представниц­тва; участь у міжнародних конференціях; укладення угод з іно­земними державами; питання війни та миру; громадянство, нату­ралізація та іноземні піддані. До них належать також питання щодо залізничних, морських і повітряних шляхів сполучення, за­собів зв’язку; грошового обігу; монетарної системи, іноземної ва­люти, банківської справи, фондових і товарних бірж; розвитку ос­новних галузей промисловості; розвитку й керівництва культур­ними установами національного значення тощо).

До виключної компетенції штатів належать: забезпечення гро­мадського порядку і поліцейська служба; здійснення правосуддя; місцеве самоврядування; охорона здоров’я, освіта (за винятком питань, віднесених до компетенції союзу); засоби зв’язку, а також велике коло питань, пов’язаних із сільським господарством. Про­те за умов надзвичайного стану союзний парламент має право приймати рішення з будь-яких питань.

До сумісної компетенції союзу і штатів віднесено: криміналь­не право і кримінальний процес; законодавство про шлюб, сім’ю та опіку; значну частину цивільного права і цивільного процесу; законодавство про профспілки, промислові й трудові конфлікти; контроль за цінами.

Питання, що не передбачені жодним із видів компетенції, на­лежать до повноважень штатів.

 

< Попередня   Наступна >