123

---

§ 4. Компетенція органів конституційного контролю

Повноваження органів конституційного контролю за своїм обсягом різні в окремих країнах. Це залежить як від виду даних органів, так і від об’єктів конституційного контролю, визначених законодавством конкретних країн.

Спільним для всіх органів конституційного контролю є роз­гляд справ про відповідність (несуперечність) законів та інших актів парламенту, актів президента, уряду, міністрів і деяких інших керівників центральних органів виконавчої влади, місце­вих державних органів і місцевого самоврядування конституції та конституційним законам.

При цьому слід зважати на те, що нормативні акти, видані навіть одним органом, теж можуть мати свою ієрархію. Наприк­лад, закони, що приймаються парламентом, поділяють за юридич­ною силою на конституційні, органічні та звичайні. Тому органи конституційного контролю перевіряють відповідність звичайних законів не тільки конституції, а й органічним і конституційним законам. Звичайно не підлягають конституційному контролю за­кони, прийняті шляхом референдуму, адже вони являють собою безпосередній прояв народного суверенітету.

Акти органів виконавчої влади та самоврядування також пе­ревіряються не тільки на їх відповідність конституції та законам, а й на дотримування їхньої внутрішньої ієрархії, установленої кон­ституцією та законами.

Як уже зазначалося, цю функцію органи конституційного кон­тролю виконують, зазвичай, у тих країнах, де відсутня адмініст­ративна юстиція.

Конституції багатьох країн містять норми, які установлюють пріоритет міжнародного права над національним. У зв’язку з цим органи конституційного контролю перевіряють проекти міжна­родних договорів або підписані міжнародні договори до їх рати­фікації. Якщо орган конститу

ційного контролю виявить супе­речність міжнародного договору конституції, то він не підлягає введенню в дію і його ратифікація чи схвалення стануть можли­вими тільки після внесення відповідних змін до конституції (на­приклад, ст. 95 Конституції Іспанії, ст. 54 Конституції Франції, п. 6 ст. 125 Конституції Російської Федерації).

Конституційний контроль містить не тільки розгляд питань конституційності законів та інших актів, а й перевірку на відпо­відність конституції і законам дій державних органів і посадових осіб. Зрозуміло, що це, насамперед, стосується вищих посадових осіб держави – президента, глави і членів уряду, суддів Верхов­ного Суду та ін. Рішення про неконституційність дій посадових осіб, як правило, спричинює їх усунення від посади за процеду­рою імпічменту. При цьому треба мати на увазі, що в одних краї­нах порушення конституції не вважається підставою для імпічмен­ту (наприклад, США, Франція, Російська Федерація), а в інших – вважається (Німеччина, Румунія, Болгарія).

Об’єктом конституційного контролю є акти та дії громадсь­ких організацій, які відповідно до закону мають певні владні пов­новаження. Найчастіше конституційний контроль поширюється на створення та діяльність політичних партій.

Як правило, органи конституційного контролю вирішують спори про компетенцію між вищими державними органами, у федеративних державах – між федеральними органами держав­ної влади суб’єктів федерації, а також між вищими державними органами суб’єктів федерації.

За скаргами на порушення конституційних прав і свобод гро­мадян і за запитами судів органи конституційного контролю перевіряють конституційність закону, застосованого або належно­го до застосування у конкретній справі.

Важливим для правозастосовної діяльності є право органів конституційного контролю давати загальнообов’язкове тлумачен­ня конституції.

Крім викладених вище повноважень органи конституційного контролю у багатьох зарубіжних країнах мають різноманітні спе­цифічні функції. Так, відповідно до ст. 149 Конституції Болгарії Конституційний Суд виносить рішення у спорах про законність обрання президента та віце-президента, народного представника. За Конституцією Словаччини (статті 125–129) Конституційний Суд вирішує скарги на затвердження чи незатвердження мандата депутата Національної ради, ухвалює рішення про конституційність і законність виборів до Національної ради та до органів територіального самоврядування, вирішує скарги щодо резуль­татів референдуму. У Франції Конституційна рада здійснює кон­троль за проведенням референдумів і виборів президента. Він може приймати рішення про скасування виборів. Під час здійснен­ня формального конституційного контролю особливо виділяєть­ся дотримання конституційних умов і процедурних вимог, що сто­суються, наприклад, видання акта або установленого порядку ви­сунення обвинувачення Президента (наприклад, п. 7 ст. 125 Конституції Російської Федерації).

Незважаючи на численність повноважень органів конститу­ційного контролю, основною їх діяльністю є перевірка конституційності актів законодавчої влади.

 

< Попередня   Наступна >