170

---

§ 5. Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю

Конституції, закони про конституційні суди та їх регламенти закріплюють загальну процедуру органів конституційного конт­ролю, яка визначає порядок підготовки справ, суб’єктів консти­туційного контролю, ведення судових засідань і винесення рішень.

Конституційний контроль у конституційних судах здійснюєть­ся звичайно за правилами судової процедури, а у конституційних радах – в іншому порядку.

Коло об’єктів конституційного контролю, тобто фізичних і юридичних осіб, а також державних органів, що мають право звернення до Конституційного Суду, залежить як від підходу законо­давця до цього питання у кожній конкретній країні, так і від кате­горії справ, підвідомчих конституційним судам.

В одних зарубіжних країнах коло суб’єктів конституційного контролю досить широке, а в інших, навпаки, – вузьке.

Так, згідно зі ст. 125 Конституції Російської Федерації Кон­ституційний Суд вирішує справи про відповідність Конституції за запитами Президента Російської Федерації, Ради Федерації, Державної Думи, однієї п’ятої членів Ради Федерації чи депутатів Державної Думи, уряду, Верховного Суду та Вищого Арбітраж­ного Суду, органів законодавчої та виконавчої влади суб’єктів Російської Федерації.

За Конституцією Республіки Болгарія (п. І ст. 150) Конститу­ційний Суд діє за ініціативою не менш як однієї п’ятої народних представників, Президента, Ради Міністрів, Верховного касацій­ного суду, Верховного адміністративного суду та головного про­курора, а також громадських рад у спорах між органами місцево­го самоврядування та центральними виконавчими органами.

Досить широке коло суб’єктів конституційного контролю існує в Австрії, Іспані

ї та деяких інших зарубіжних країнах.

Скорочення кількості суб’єктів конституційного контролю (Франція, Ірландія, Італія) приводить до того, що виконавча вла­да (глава держави та уряд) уможливлює обмеження повноважен­ня законодавчої влади.

У деяких зарубіжних країнах передбачена процедура розгля­ду в Конституційному Суді індивідуальної скарги на порушення конституційних прав (Російська Федерація, Німеччина, Словач­чина та ін.). Як правило, конституційна скарга може бути подана особою, конституційне право якої порушене, тільки після розгляду справи у звичайному судовому порядку.

Проте слід пам’ятати, що широке коло суб’єктів конституцій­ного контролю можливе за умов розвинутої правової системи.

У тих країнах, де органами конституційного контролю висту­пають загальні суди, оспорювати конституційність закону чи іншого акта може будь-який громадянин, але тільки у зв’язку з розглядом конкретної справи, для вирішення якої застосовуєть­ся оспорюваний закон (США, Австрія, Індія та ін.). В Японії гро­мадяни мають право звертатися до загального суду з позовом про неконституційність закону.

Виносячи рішення у справі, орган конституційного контролю може визнати суперечливим конституції або весь закон, або ок­ремі його положення.

За загальним правилом (винятки згадувалися вище) рішення органу конституційного контролю є остаточним і може бути пе­реглянуте тільки ним самим.

Правовим наслідком визнання закону або іншого акта некон­ституційним є те, що він повністю чи частково втрачає юридичну силу і не застосовується судами. Це стосується тих країн, де кон­ституційний контроль передбачається конституціями і в яких за­стосовується подальший конституційний контроль. У решті країн опротестований закон чи інший акт формально не скасовується (це повноваження парламенту), але він не застосовується судами.

Найчастіше закон чи інший акт, визнаний органом конститу­ційного контролю неконституційним, вважається недійсним з моменту винесення рішення про це. Але, якщо застосування да­ного закону або іншого акта призвело до серйозних порушень прав, накладення необґрунтованих чи надмірних санкцій завдало істотних збитків, то опротестований закон чи інший акт визнаєть­ся недійсним з того моменту, коли він набрав сили.

Розглянутий вище досвід зарубіжних країн в організації та діяльності органів конституційного контролю дає змогу дійти висновку про те, що їх існування об’єктивно зумовлене універ­сальністю контрольної функції, яка випливає з сутності публіч­ності державної влади. Ці органи покликані забезпечувати на кон­ституційному рівні, з одного боку, відповідність законодавчих та інших нормативних актів конституції та конституційним законам, а з іншого – верховенство права в усій юридичній практиці та правозастосовній діяльності органів виконавчої влади, у тому числі й дотримання прав громадян.

 

< Попередня   Наступна >