60

---

§ 1. Конституція

Конституція США була прийнята у 1787 р. Це одна з найдавні­ших діючих на цей час конституцій та одна з найбільш «жорст­ких»: більш ніж за 200 років до неї було внесено всього 27 попра­вок. У протилежність юридичній конституції існує, за виразом аме­риканських теоретиків, «жива конституція». Іншими словами, Конституція 1787 р. діє у даний час з багатьма доповненнями у вигляді судових прецедентів, законів Конгресу, актів президента.

Конституція – порівняно неважкий документ, за визначенням, яке міститься в ній самій, – є «основним законом країни». Це оз­начає: якщо конституції окремих штатів або закони, проведені законодавчими органами штатів чи всієї країни, суперечать Фе­деральній Конституції, вони не мають сили. Рішення, внесені Вер­ховним судом США за два сторіччя, підтвердили й закріпили док­трину превалювання Конституції всієї країни.

Влада посадових осіб обмежена, їхня діяльність повинна відпо­відати статтям Конституції чи законам, складеним згідно з її по­ложеннями. Обрані посадові особи повинні переобиратися у певні строки, і тоді їх послужний список підлягає пильному розгляду громадськістю. Призначені посадові особи повинні виконувати завдання, покладені на них, і можуть бути усунені з посади у тому разі, якщо їхня діяльність буде визнана незадовільною. Виняток становлять члени Верховного суду і федеральні судді, які довічно призначаються Президентом США.

Найчастіше волевиявлення американського народу здійсню­ється шляхом голосування. У Конституції, однак, передбачаєть­ся можливість зняття посадових осіб у випадках особливо знач­них посадових злочинів чи неправомірних дій шляхом спеціаль­ної процедури, відомої під назвою «імпічмент». Розділ IV ст. 2 говорить: «Президент, Віце-президент і всі громадські посадові особи Сполучених Штатів відсторонюються від посади, я

кщо при засудженні в порядку імпічменту вони будуть визнані залучени­ми у зраді, хабарництві чи інших тяжких злочинах і провинах». У таких випадках Палата представників повинна провести законо­проект про імпічмент, потім посадова особа постає перед судом, роль якого виконує Сенат під головуванням Голови Верховного суду Сполучених Штатів.

Імпічмент вважається у Сполучених Штатах заходом ради­кальним. За двісті років існування Штатів тільки тринадцять по­садових осіб федеральної системи підлягали цій процедурі. Се­ред них: дев’ять федеральних суддів, один член Верховного суду, один військовий міністр, один сенатор і один Президент – Ендрю Джонсон. (Юридична комісія Палати представників пропонува­ла застосувати процедуру імпічменту щодо Президента Річарда Ніксона, але він подав у відставку до того, як законопроект був проведений у Палаті.) У цих тринадцяти випадках тільки четве­ро федеральних суддів були засуджені і зняті з постів, які вони займали. Посадові особи в адміністрації окремих штатів також можуть підлягати імпічменту з боку законодавчих влад свого штату.

Принципи державного управління. Хоча з часів свого прийнят­тя Конституція зазнала деяких змін, її головні положення зали­шаються такими, якими вони були у 1789 р.: законодавча, вико­навча і судова влада відокремлені одна від одної і розрізняються за своїм завданням. Повноваження, надані кожній з них, врівно­важуються правами двох інших. Кожна здійснює контроль за мож­ливими перевищеннями повноважень з боку інших гілок влади.

Конституція, проведені у відповідності з нею закони і догово­ри, запропоновані Президентом і схвалені Сенатом, превалюють над усіма іншими законами, актами і постановами виконавчої влади.

Усі особи рівні перед законом і користуються однаковим пра­вом на захист закону. Усі штати рівноправні, й жоден з них не має права отримувати спеціальні привілеї від федерального уряду.

У встановлених Конституцією межах кожний штат повинен визнавати і поважати закони інших штатів.

Порядок внесення поправок. Творці Конституції ясно усві­домлювали, що в міру розвитку нації до Конституції доведеться вносити зміни. При цьому вони вважали: порядок внесення змін не повинен бути надто легким, з тим щоб уникнути прийняття недостатньо продуманих і поспішних поправок. У той самий час цей порядок не повинен бути й таким, що дозволить меншості затримати проведення законопроектів, за якими стоїть більшість громадян.

Їх рішення полягало у розробці подвійної процедури зміни Конституції. Пропозиція про внесення поправки може бути зроб­лена Конгресом, якщо за неї буде подано не менш як дві третини голосів у кожній палаті. З іншого боку, законодавчі органи двох третин штатів можуть звернутися до Конгресу з вимогою скли­кання національного Конвенту (з’їзду) для обговорення й скла­дання проекту поправки. У будь-якому випадку для набрання чинності поправка має бути схвалена трьома чвертями штатів.

Крім внесення прямих змін до Конституції, може бути зміне­не юридичне трактування її положень. Ще у перші роки існуван­ня республіки в рішенні у справі «Мербьюрі проти Медіссона», Верховний суд висунув доктрину судового перегляду, яка поля­гала в тому, що суд має право на тлумачення постанов Конгресу і винесення рішень про їх конституційність. Ця доктрина дає суду право на інтерпретацію змісту різних розділів Конституції у зас­тосуванні до юридичних, політичних, економічних і соціальних умов, тобто таких, що змінюються. З роками чимало рішень Вер­ховного суду з обширного кола питань – від урядового регламен­тування роботи радіо і телебачення до встановлення прав обви­нувачених за кримінальними справами – привели до зміни меж застосування конституційних положень, без істотних текстуаль­них змін самої Конституції.

Закони, проведені Конгресом для здійснення положень Основ­ного закону чи для їх пристосування до змінених умов, іноді роз­ширюють і навіть змінюють текст Конституції. Правила і поста­нови численних агенцій федерального уряду деякою мірою здійснюють аналогічний вплив. В обох випадках кінцевою є дум­ка Верховного суду щодо відповідності таких законів і постанов задумам і духу Конституції.

 

< Попередня   Наступна >