66

---

§ 2. Партії і вибори

У сучасній демократії конститутивне значення мають полі­тичні партії, що конкурують між собою. Обрані на певний час, вони виконують політичні завдання керування і контрольні функції. Партії відіграють значну роль у формуванні політики.

Основний закон враховує цю обставину і присвячує партіям окрему статтю (ст. 21). Вона наголошує: «Партії беруть участь у політичному волевиявленні народу, їх заснування вільне, їх внутрішній устрій має відповідати демократичним засадам. Вони повинні давати звіт громадськості про походження своїх коштів».

У Німеччині існує багатопартійна система. Згідно з діючою Конституцією, саме вона сприяє формуванню політичної волі на­роду. На сьогодні найвпливовішими партіями є: Християнсько-демократичний союз (ХДС), яка була створена після Другої світо­вої війни, як партія, яка спирається на засади християнського ро­зуміння людини і її відповідальності за свої справи перед Богом. Основний напрям у діяльності цієї партії за сучасних умов є орі­єнтація на екологічно спрямовану ринкову економіку; Христи­янсько-соціальний союз (ХСС), який існує тільки на території Баварії, соціальна база його – католицьке населення цієї землі. Кінцева мета діяльності партії аналогічна позиціям ХДС; Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) – найстаріша партія (створена ще у останній третині XIX ст.) на сьогодні – провідна ліва партія у країні. Вона виступає за економічне перетворення ринкової економіки, соціальну справедливість, збереження при­ватної власності, охорону і збереження існуючої держави; Вільна демократична партія (ВДП) – невелика права, але дуже впливо­ва партія. Вона обстоює вільні ринкові відносини, виступає про­ти ведення планового господарства. Має велику підтримку у колах інтелігенції; Партія зелених (Союз ’90/Зелені) – екологі­чна і антивоєнна партія, яка виступає за екологічний гуман

ізм, здійснює заходи щодо поліпшення роботи енергетики, підпри­ємств, транспорту, а також житлового будівництва; Партія де­мократичного соціалізму (ПДС) – ліва партія, наступниця ко­лишньої СЄПН (яка колись була керівною в НДР). Вона корис­тується певною підтримкою в землях, які були створені на території колишньої НДР. Програма партії визначає, що вона підтримує ринкову економіку, виступає за екологічну безпеку, охорону природи, права людини.

Традиційно у країні точиться боротьба між двома найбільш впливовими партіями – правий блок ХДС/ХСС та ліва СДПН. Голоси, які збирають ці партії, поділяються більш менш порівну, тому ні одна з них не може самостійно сформувати уряд – кожній з них потрібен союзник. ВДП, яка займає третє місце на виборах, виступає як такий союзник. Вона підтримує то одну, то другу партію і бере участь у формуванні уряду.

Що стосується Республіканської партії (РП), то це відверто правоекстремістська партія, яка проголошує націоналістичні по­гляди, має певний вплив у деяких землях, наприклад, вона має своїх представників у ландтагу Баварії. Відповідальність за соці­альні проблеми вона цілком покладає на іноземних робітників і вимагає їх видворення з країни, також вимагає посилення право­охоронних органів і називає себе партією «закону і порядку».

Партії в Бундестагу. Після перших загальнонімецьких виборів 1990 р. у німецькому Бундестагу представлені шість партій. Це – Християнсько-демократичний союз Німеччини (ХДС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), Вільна демократична партія Німеччини (ВДП), Християнсько-соціальний союз (ХСС), Партія демократичного соціалізму і об’єднана за списком група Союз ’90/Зелені. ХДС не має земельної спілки у Баварії, в той час як ХСС виступає лише у Баварії. Проте у Бундестагу ХДС і ХСС утворюють спільну фракцію. СДП, ХДС, ХСС і ВДП виник­ли між 1945 і 1947 роками у західних федеральних землях. СДП була заново організована за тією ж назвою, що і партія, яка рані­ше обиралася переважно робітниками і була заборонена гітлері­вським режимом у 1933 році. Інші партії були новими партіями. Християнські партії ХДС і ХСС на протилежність старій Като­лицькій центристській партії за часів Веймарської республіки зверталися до виборців обох християнських конфесій. ВДП у своїй програмі орієнтувалася на традиції німецького лібералізму.

Ці чотири партії протягом більше чотирьох десятиріч від їх зас­нування пройшли значні зміни. На рівні федерації протягом цьо­го часу вони всі принаймні один раз створювали коаліції одна з одною або були в опозиції. Сьогодні вони вважають себе народ­ними партіями, що представляють всі верстви суспільства. Вони мають різні крила, що віддзеркалюють різноманітні позиції у ла­вах однієї партії.

Від 1983 до 1990 років у Бундестагу була представлена партія «Зелених». Вона була заснована на рівні федерації у 1979 р., а з бігом часу ввійшла до кількох земельних парламентів. Партія, яку спочатку об’єднувала супротивників атомної енергії і групи про­тесту з пацифістськими тенденціями, виникла із радикального Руху за охорону навколишнього середовища. Під час виборів до Бундестагу у 1990 р. Зелені не набрали потрібних п’яти відсотків голосів. Проте об’єднаний з ними за списком «Союз ’90» спромі­гся ввійти до Бундестагу. Це угруповання походить від руху за громадянські права, який у 1989–90 роках разом з іншими парті­ями і рухами досяг змін у колишній НДР. Партії «Союз ’90» і «Зе­лені» 14 травня 1993 р. об’єдналися в одну партію «Союз ’90/Зелені», яку 1994 р. було обрано до Бундестагу.

ПДС, як вже зазначалося, є наступницею колишньої держав­ної партії НДР – Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини (СЄПН). В об’єднаній Німеччині вона не змогла стати великою політич­ною силою. ПДС увійшла у 1990 р. до німецького Бундестагу, так само як і об’єднана за списком група «Союз ’90/Зелені», лише з причини спеціального регулювання для партій у нових федераль­них землях – роздільне застосування п’ятивідсоткового обмеження у нових і старих землях. Під час виборів до Бундестагу в 1994 р. ПДС увійшла до Бундестагу на основі чотирьох прямих мандатів, здобутих у Берліні.

П’ятивідсоткове обмеження. Із тих 36 партій, що брали участь у перших виборах до Бундестагу у 1949 р., в обраному 1990 р. пар­ламенті залишилося лише чотири. Ця концентрація пояснюється, передусім, запровадженим у 1953 р. і загостреним у 1957 р. засте­реженням щодо обмеження. Відповідно до нього у парламент про­ходять тільки ті партії, які отримають щонайменше п’ять відсотків дійсних голосів виборців або три прямих мандати. Федеральний конституційний суд визнав це застереження. Метою цього регу­лювання було уникнення розщеплення політичного ландшафту після досвіду з Веймарською республікою і створення здатної до врядування більшості.

Щодо представництва національних меншин п’ятивідсоткове обмеження не застережується. Так, наприклад, Південно-Шлезвізька спілка виборців, що репрезентує датську меншість, має од­ного депутата в ландтагу Шлезвігу-Гольштейна, хоча він набрав менше п’яти відсотків голосів.

Дуже відрізняється від виборів до Бундестагу та ландтагу кар­тина комунальних виборів на рівні районів і общин. Тут важливу роль часто відіграють так звані «ратушні партії» у вигляді вибор­чих товариств.

Вибори і референдум. Населення Німеччини обирає нижню палату парламенту – Бундестаг, законодавчі органи влади земель – ландтаги, а також місцеві органи влади: крейстаги в районах, пред­ставництва в громадах (у містах обираються збори місцевих упов­новажених або рада міста).

Виборче право ФРН має широке коло джерел, до яких нале­жать: основний закон ФРН, конституції земель, державно-пра­вові закони, акти виконавчої влади, рішення судів. У них містяться положення, які стосуються організації та порядку проведення ви­борів, способів голосування. Основний закон ФРН закріплює лише загальні принципи виборчого права (ст. 38), зазначаючи, що вибори повинні проводитись на підставі загального, прямого, вільного і рівного виборчого права, а також таємного голосуван­ня. Його детальну регламентацію Конституція відносить до ве­дення федерального законодавства.

Попередніх виборів не буває. Кандидати на вибори висувають­ся партіями. Система виборів до Бундестагу є «персоналізованим правом пропорційних виборів». Кожний виборець має два голо­си. Першим голосом він обирає кандидата свого виборчого окру­гу, а саме, за відносним мажоритарним виборчим правом: хто одер­жить більшість голосів, той є обраний (перші голоси). Другим голосом він вирішує долю депутатів, які потрапляють до Бундес­тагу через так звані земельні списки партій (другі голоси). Голо­си із окремих виборчих округів і за земельними списками підра­ховуються таким чином, що Бундестаг складається майже в тако­му самому співвідношенні, яке є в розподілі за окремими партіями. Якщо якась партія отримала у виборчих округах більше прямих мандатів, ніж їй належало б за її часткою голосів, то вона має право залишити собі ці «переважуючи мандати». У таких випадках Бундестаг має більше ніж 656 передбачених законом членів, тому у Бундестагу зараз 672 депутати. Завдяки земельним спискам ви­борче право має на меті бачити представленими у парламенті всі партії відповідно до відданих за них голосів. З другого боку, прямі вибори у виборчих округах дають громадянам можливість відда­ти перевагу певним політикам. Як правило, населення виявляє до виборів великий інтерес. У виборах до Бундестагу 1994 р. взя­ли участь 79,1 відсотка виборців. Під час виборів до ландтагів і комунальних виборів кількість учасників коливається, але зде­більшого становить приблизно 70 відсотків.

Члени і фінанси. За станом на 1994 р. партії, що представлені у Бундестагу, мали таку кількість членів: СДН – 851 тис., ХДС – 690 тис., ХСС –177 тис.,ВДП – 94 тис., ПДС – 123 тис., Союз ’90/ Зелені – 43 тис. Усі партії збирають внески від своїх членів. Але таким чином вони можуть лише частково покрити свої фінансові потреби. Не вистачає також і пожертвувань, які дають партіям їх симпатики. Крім того, це містить у собі небезпеку, що надто ве­ликі жертводавці можуть мати вплив на волевиявлення партії. Тому згідно з законом про фінансування партій, що набув чин­ності 1 січня 1994 р., партії під час виборів до Бундестагу, Євро­пейського парламенту та ландтагів одержують від держави за кількість дійсних голосів до п’яти мільйонів – 1,30 марки за го­лос. За кожний подальший голос надається одна марка. Крім того, виплачуються п’ятдесят пфенігів за кожну марку, яку окрема партія одержує від членських внесків або пожертвувань. Ці суми не повинні перевищувати річні доходи партії. Дотації для всіх партій разом не можуть перевищувати 230 мільйонів марок.

 

< Попередня   Наступна >