80

---

§ 3. Основи державного ладу

П’ять принципів визначають державний лад Основного зако­ну: Німеччина є республікою і демократією, федеративною дер­жавою, правовою державою й соціальною державою.

Республіканська державна форма знаходить свій конститу­ційний вираз передусім у назві «Федеративна Республіка Німеч­чина». Зовнішньо вона виявляється у тому, що главою держави є призначений шляхом виборів федеральний президент. Основною демократичною державною формою є принцип народного суверенітету. Конституція наголошує, що вся державна влада вихо­дить від народу. При цьому Основній закон висловився за посе­редню, представницьку демократію. Це означає: державна влада має визнаватися і схвалюватися народом, але вона, за винятком виборів, не виконується безпосередньо через рішення народу. Це доручається «спеціальним органам» законодавства виконавчої влади і судочинства. Сам народ виконує належну йому держав­ну владу переважно у виборах парламенту, що періодично по­вторюються. Такі форми безпосередньої демократії, як референ­дум або народна ініціатива, Основний закон, на відміну від дея­ких конституції земель передбачає лише у винятковому випадку, а саме, тільки тоді, коли мова йде про поділ території Федера­тивної Республіки. Основний закон висловився за концепцію «спірної демократії». Це походить із досвіду Веймарської рес­публіки, що була похована радикальними антиконституційними партіями. Основною думкою спірної демократії є те, що вільна гра політичних сил мусить припинитися там, де демократія має бути усунена засобами демократії. Тому Основний закон відкри­ває можливість через Федеральний конституційний суд заборо­нити такі партії, що хочуть заподіяти шкоду демократичному ладові або усунути його.

Конституційне надання переваги федеральній державі озна­чає, що не лише федерації, а і 16 окремим федеральним землям надається ранг держа

в. Вони мають власну, обмежену на певні царини, верховну владу, яку вони виконують власним законодав­ством, виконавчою владою і судочинством. Після розподілу дер­жавних завдань і компетенцій між федерацією і землями центр ваги законодавства всупереч конституційно-правовому задуму падає дійсно на центральну державу, федерацію, в той час, як до компетенції земель належить передусім урядування, тобто вико­нання законів. Цей розподіл завдань є суттєвим елементом сис­теми Основного закону щодо поділу влади і її балансу.

Ядром принципу правової держави, як це здійснюється в Ос­новному законі, є поділ влади. Функції державної влади долуча­ються незалежним один від одного органам законодавства, вико­навчої влади і судочинства. Значення розподілу компетенцій по­лягає у стримуванні державної влади шляхом взаємного контролю і обмежень. Таким чином, він служить захисту свободи окремої особи. Другим суттєвим принципом правової держави є непорушна чинність закону для всіх державних дій. Цей принцип законо­мірності управління передбачає, що виконавча влада не може по­рушувати діюче право, надто конституцію і закони (перевага за­кону); крім того, втручання у сферу прав і свобод окремої особи вимагає формальної підстави закону (застереження закону). Усі дії державної влади можуть перевірятися незалежними суддями щодо їх відповідності праву, якщо потерпілий їх оскаржує.

Принцип соціальної держави є сучасним доповненням тради­ційного мислення щодо правової держави. Він зобов’язує держа­ву знаходити соціально незабезпечених і постійно дбати про соці­альну справедливість. Численні закони і вироки судів наповнили цей принцип життям. Соціальна держава виявляється у соціаль­ному страхуванні з його пенсіями за віком та у разі інвалідності, виплатами у разі хвороби та безробіття, у соціальній допомозі малозабезпеченим, у допомозі на утримання житла, у виплатах для сімей з дітьми, таких, як гроші на дітей, у праві на захист праці й права на робочий час тощо. Щодо конкретного формулювання принципів економічного ладу Основний закон не робить вираз­них зобов’язань: він залишається економічно нейтральним. Але свобода законодавця щодо розробки засад економічного ладу об­межується вимогами правової держави, а крім того, основними правами на власність і правом на спадщину, а також основним правом свободи вибору професії.

Зміни Основного закону. Основний закон може бути зміне­ним лише за згодою двох третин членів Бундестагу (парламенту) і двох третин голосів Бундесрату (палата земель). Оскільки одна партія або коаліція партій надзвичайно рідко має таку більшість як в бундестагу, так і бундесраті, то зміна Основного закону ви­магає дуже широкого консенсусу. Вона можлива лише тоді, коли також частина опозиції голосує за неї.

Деякі положення Основного закону на можуть бути змінени­ми навіть більшістю у дві третини голосів. До цих недоторканних засад конституції належать федеральний державний лад, поділ влади, принципи демократії, правової і соціально суттєвої держа­ви. Недоторканними є також визначення гідності людини і суттєві основні права рівності і свободи.

15 листопада 1994 р. набрали чинності найостанніші зміни в Основному законі ФРН. По-перше, вони відображають державну мету в галузі захисту довкілля та фактичного запровадження рівноправності жінок і чоловіків, а також стосовно захисту інвалідів.

По-друге, внесено відповідні зміни до питань розподілу зако­нодавчої компетенції між федерацією та федеральними землями.

Наступна зміна конституції була викликана Маастрихтською угодою. Нова – «європейська» – ст. 23 Основного закону чітко визначає, що Федеративна Республіка Німеччина прагла до об’єд­наної Європи з демократичною, державно-правовою, соціальною, та федеративною структурою. При цьому особливу роль відіграє принцип субсидіарності. Нова ст. 23 регулює також питання, яку роль відіграватимуть Бундестаг та федеральні землі в процесі по­дальшого розвитку європейської інтеграції.

 

< Попередня   Наступна >