Головне меню

§ 2. Правове регулювання громадських об’єднань

Конституційне право зарубіжних країн - Конституційне право зарубіжних країн
118

§ 2. Правове регулювання громадських об’єднань

Конституція Франції 1958 року уперше визначила (ст. 4) роль політичних партій і угруповань, які активно впливають на полі­тичне життя країни і сприяють вираженню думок у ході виборів. У Франції діє кілька десятків політичних партій, з яких на вибо­рах до парламенту, зазвичай, бере участь понад 40. Партійна сис­тема Франції дуже динамічна, оскільки партії часто виникають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють свою політичну орієнтацію й назви.

До найбільш значних політичних партій лівої частини політич­ного спектра належать такі партії: Французька соціалістична партія (близько 900 тис. членів), Французька комуністична партія (близько 400 тис. членів), Об’єднана соціалістична партія, Рух лівих радикалів, Рух реформаторів. До лівих партій примикає і партія «Зелених», яка на виборах 1977 р. набула парламентсько­го представництва. До правих партій належать: Республіканська партія (близько 160 тис. членів), Республіканська партія ради­калів і радикал-соціалістів, партія «Центр соціальних демократів» (30 тис. членів). Національний фронт (25 тис. членів) займає вкрай праві центристські позиції, виступаючи, зокрема, за виг­нання з країни емігрантів з колишніх колоній.

Важливу роль у політичному житті країни відіграє партія «Об’єднання на підтримку Республіки» (близько 900 тис. членів), заснована 1958 р. прихильниками генерала де Голля. Партія об­стоює самостійність Франції на міжнародній арені та «асоціацію праці й капіталу» у внутрішній політиці. Ця партія, як і Республі­канська, за своєю політичною орієнтацією є право-консерватив­ною, що захищає режим сильної влади.

Правоцентристські політичні групи створили політичне об’єд­нання – «Спілку за французьку демократію» (СФД), що найбіль­шого успіху досягло 1974 р., коли його лідер був обраний Прези

­дентом Республіки. На місцевих муніципальних і кантональних виборах СФД має стабільний успіх. В останні два десятиліття СФД виступає в основному як молодший партнер об’єднання на підтримку Республіки.

Украй праві («Національний фронт» ле Пена) виступають з ультраправих націоналістичних позицій (за наведення порядку, виселення з країни арабів і мусульман, «чистоту нації», висува­ють інші політичні гасла). Популярність партії постійно зростає, ле Пен на президентських виборах 1995 року набрав близько 15% голосів і ледь не вийшов у 2-й тур із соціалістом Л. Жоспеном, випередивши Ж. Ширака.

Визначаючи статус політичних партій, Конституція закріплює принципи їх створення і діяльності та основні напрями діяльності. Стаття 4 Конституції проголошує, що партії створюються і здійснюють свою діяльність вільно, сприяють висловленню ду­мок голосуванням і повинні поважати принципи національного суверенітету і демократії.

У Франції, як у деяких інших країнах, немає спеціального за­кону про політичні партії, а їх створення і діяльність регулюють­ся загальними законами про асоціації 1901 р. та 1971 р. Тому для своєї легалізації партія, як і будь-яке об’єднання громадян, по­винна подати до префектури департаменту поряд із зазначенням назви і мети її створення такі дані: місцезнаходження її органів, прізвища, заняття і місце проживання членів її керівництва. До декларації додаються два примірники Статуту партії.

Уперше в 90-х роках минулого століття у Франції було зако­нодавчо регламентовано питання про фінансування політичних партій громадянами і державою (1988 р. було прийнято Закон про фінансову гласність політичного життя). Закон передбачає дер­жавне фінансування пропорційно їх популярності, головним кри­терієм якої є кількість місць, отриманих у парламенті на останніх виборах, кількість кандидатів, яких висуває партія (не менше 75), а також сума пожертвувань, зібраних партією. Забороняється фінансування політичного життя юридичними особами (крім са­мих політичних асоціацій). Закон також встановлює граничні суми пожертвувань з боку фізичних осіб.

Контроль за фінансуванням політичних партій здійснюється Національною комісією з рахунків виборчих кампаній і політич­ного фінансування, перед якою партії фінансово звітують.

Давні традиції у Франції має профспілковий рух, в якому ви­діляються три основні об’єднання: Загальна конфедерація праці (600 тис. членів), «Форс увриєр» («Робоча сила», 400 тис. членів). Французька демократична конфедерація християнських трудів­ників містить 2300 профспілкових організацій (100 тис. членів). У країні існують і дрібніші профспілкові об’єднання.

Профспілки у Франції організовані в основному за виробни­чим принципом. Вони виконують важливу роль у виробничих радах на підприємствах. Проте при цьому необхідно мати на увазі значну роздрібненість профспілкового руху, орієнтацію керівниц­тва профспілкових об’єднань на різні політичні сили.

Основною організацією підприємців Франції є Національна рада французького патронату, створеного 1946 р. Він об’єднує влас­ників і керівників півтора тисяч компаній. Крім цього, у Франції діють торгові й промислові палати, об’єднані в Асамблеї палат торгівлі та промисловості, а також Торгову і промислову палати Парижа. Членство підприємств Франції у цих двох палатах є обо­в’язковим, оскільки вони здійснюють і деякі інші публічні функції.

 

< Попередня   Наступна >