74

---

§ 3. Вибори і референдум

Процес формування виборних органів у Франції детально рег­ламентований. Основні принципи виборчого права закріплені у ст. 3 Конституції Франції, а головні положення порядку обрання виборних державних органів – у відповідних її розділах.

Докладно відносини, пов’язані з організацією і проведенням виборів, визначені нормами Виборчого кодексу. Проте слід за­значити, що особливістю цього Кодексу є те, що він не приймався Парламентом як єдиний акт і являє собою інкорпорацію виданих з 1852 р. норм органічних і звичайних законів.

Правове регулювання виборів. Активним виборчим правом наділені громадяни, що мають політичні та громадянські права, досягли на день виборів 18 років (ст. 2 Кодексу). Не вносяться до списків виборців особи, засуджені за перераховані в Кодексі зло­чини до певних покарань, банкрути, а також ті, хто позбавлений судом права голосу і участі у виборах на встановлений у вироку строк.

Передбачається ценз осілості, який полягає в тому, що до списків виборців вносяться громадяни, котрі мешкають у комуні, як правило, не менше шести місяців.

Громадяни зобов’язані зареєструватися як виборці, але оскіль­ки участь у виборах не є обов’язковою, невиконання цієї вимоги не карається. Громадяни Франції, що проживають за кордоном, можуть голосувати в дипломатичних представництвах або дати доручення будь-якому виборцю в тій комуні, де вони народилися або жили.

Пасивне виборче право надається для обрання до Національ­них зборів по досягненні 23 років, до Сенату – 35, регіональних та генеральних рад – 21 року, до муніципальних рад – 18 років. Для посади президента вікові межі не встановлено. Доктринально вважається, що вік тут збігається з визначеним для обрання до нижньої палати парламенту.

<

p style="text-align: justify;">Особливість пасивного виборчого права щодо виборів до місце­вих рад полягає у тому, що обиратися можуть не тільки виборці відповідної територіальної одиниці, а й інші громадяни, що спла­чують там податки. Не можуть обиратися кадрові військовослуж­бовці і, як правило, не допускається суміщення двох виборних мандатів і посад.

На всіх виборах існує виборча застава. При виборах Прези­дента Республіки сума застави дорівнює 10 тис. франків, при об­ранні сенаторів – 2 тис., депутатів – 1 тис. франків.

Важливим етапом виборчого процесу є висування кандидатів. Законодавчо визначено: кожний французький громадянин, який має активне і пасивне виборче право, може бути кандидатом у представницьку установу. Практично кандидати висуваються тільки політичними партіями й організаціями. На парламентсь­ких виборах кандидат не може бути висунутий більш як в одно­му окрузі. При цьому не забороняється члену однієї палати пар­ламенту балотуватися до іншої. Але у разі обрання він припиняє своє членство в першій палаті.

Парламентарі можуть висувати свої кандидатури до інших представницьких установ.

Особливістю генеральних і муніципальних Рад є членство в них багатьох парламентарів і членів уряду на відміну від установленої Конституцією несумісності членства в уряді та парламенті.

Депутати Національних зборів (близько 600) обираються в два тури за уніномінальною та мажоритарною системами. У першо­му турі для обрання необхідно одержати абсолютну більшість го­лосів, але не менше чверті загальної кількості виборців, зареєст­рованих по виборчому округу. Якщо такої більшості не дістав жодний кандидат, то через тиждень проводиться другий тур, в якому балотуються всі кандидати, що одержали в першому турі не менш як 12,5% голосів виборців, зареєстрованих у даному ви­борчому окрузі. Якщо таку кількість голосів отримав тільки один кандидат, то в другому турі беруть участь два кандидати, що на­брали в першому турі найбільшу кількість голосів. У першому турі обирається незначна кількість депутатів (за умов багатопартій­ності це своєрідне випробування сил). У другому турі політичні партії блокуються і висувають кандидата, що набрав найбільшу кількість голосів.

На відміну від Національних зборів Сенат (понад 300 сена­торів) обирається непрямими виборами, що забезпечує йому інший політичний склад. Ця палата парламенту формується шля­хом непрямих виборів і поновлюється на третину кожні три роки.

Сенатори обираються з департаментів виборними колегіями (колегіями виборців), що складаються з обраних у департаменті депутатів Національних зборів (близько 600) та регіональних і генеральних радників (понад 3 тис.) даного департаменту, деле­гатів муніципальних рад або їхніх заступників (близько 108 тис.). У зв’язку з тим, що депутати від комун у багато разів перевищу­ють за чисельністю інші категорії виборців, можна вважати, що французьких сенаторів практично обирають представники комун. Від департаменту обираються два і більше сенаторів.

Вибори сенаторів, таким чином, в основному ніби триступе­неві: спочатку обираються муніципальні радники, потім вони зі свого середовища обирають представників до виборної колегії і, нарешті, ці представники беруть участь у виборах сенаторів.

У 13 департаментах Франції, що обирають по п’ять і більше сенаторів, вибори проводять за пропорційною виборчою систе­мою абсолютної більшості за правилом найбільшої середньої.

В інших департаментах, де сенаторів не більше чотирьох, ви­бори проводять за мажоритарною виборчою системою у два тури. При цьому одночасно із сенаторами обираються їхні заступники.

Президентські вибори. Порядок обрання Президента Респуб­ліки за всю історію П’ятої республіки змінювався один раз. Замість колегії виборців, що обирали Президента до 1962 р., були введені прямі вибори. Вибори Президента регламентуються ст. 7 Консти­туції, законом про вибори Президента Республіки загальним голо­суванням і Декретом про застосування цього закону.

Новий порядок обрання Президента зміцнив його лідируюче становище в системі державних органів. У Конституції не ви­значається можливість або неможливість переобрання Президен­та, отже, кількість переобирань не обмежена. Законодавство не встановлює мінімального віку для кандидатів на цю посаду. Пре­зидент обирається на п’ятирічний строк (референдум 24 вересня 2000 р.).

Для висування кандидата потрібно 5 тис. підписів осіб, що мають відповідний виборний мандат, – членів парламенту, регіо­нальної або генеральної ради, Ради Парижа, Вищої ради фран­цузів, що проживають за кордоном, територіальних зборів за­морської території, мера. При цьому ті, хто підписалися, повинні представляти в сукупності не менш як 30 департаментів і заморсь­ких територій, а представники одного й того самого департамен­ту або заморської території кількісно не можуть перебільшувати десятої частини тих, хто підписався.

Кандидатів у Президенти реєструє Конституційна рада, що виконує функції Центральної виборчої комісії. Обрання здійсню­ється за мажоритарною системою абсолютної більшості.

Якщо в першому турі виборів жодний кандидат не дістав аб­солютної більшості голосів виборців, то через два тижні прово­диться другий тур, в якому беруть участь два кандидати, що на­брали найбільшу кількість голосів. З 1965 р. усі президенти оби­ралися в другому турі. Результати виборів оголошуються в десятиденний строк Конституційною радою.

Регіональні ради і збори Корсики обираються по департамен­тах на шість років за пропорційною виборчою системою за пра­вилом найбільшої середньої. При розподілі мандатів враховують кандидатів, які дістали не менше 5% поданих голосів. Регіональні ради під час кожних виборів поновлюються цілком.

Генеральні ради департаментів обираються за мажоритарною системою теж на шість років, але кожні три роки поновлюються на половину. Одномандатними виборчими округами є кантони – території, які історично склалися і не мають нині ні адміністрації, ні самоврядування. Для обрання кандидата в першому турі по­трібна абсолютна більшість поданих голосів, але не менше чверті загальної кількості зареєстрованих виборців. У другому турі дос­татньо відносної більшості голосів за будь-якої кількості виборців, що брали участь у голосуванні.

Муніципальні ради обираються на шість років і кожні вибори поновлюються цілком. При цьому використовуються різноманітні виборчі системи. У великих комунах (понад 3,5 тис. жителів) за­стосовується мажоритарна виборча система, але за списками партій. Кожна партія, що бере участь у виборах, повинна висуну­ти стільки кандидатур, скільки членів ради обирається, а вибо­рець голосує за той чи інший партійний список.

У невеликих комунах вибори проходять за змішаною вибор­чою системою. У другому турі виборів достатньо відносної більшості.

Список, що набрав абсолютну більшість голосів у першому турі або найбільшу кількість голосів у другому турі, одержує полови­ну місць у раді, а інші місця розподіляються між усіма списками за пропорційною системою із застосуванням правила найбільшої середньої.

Референдум. Конституційне право Франції передбачає ши­роке застосування національних і місцевих референдумів. Стат­тя 3 Конституції визначає референдум як один із способів здійснення народом волевиявлення. Статті 11 і 89 Конституції безпосередньо визначають підстави й умови проведення референ­думів. Необхідність проведення референдуму випливає також зі змісту ст. 53 Конституції, яка встановлює, що будь-яка зміна ста­тусу тієї або іншої території (обмін, приєднання) не може бути дійсною без згоди заінтересованого населення.

Конституційний референдум передбачається, якщо закон про поправки до Конституції прийнято з ініціативи депутатів парла­менту. Коли такий закон прийнято з ініціативи Президента, то можливі як референдум, так і затвердження поправок конгресом парламенту, тобто на спільному засіданні палат парламенту.

Референдум може проводитися Президентом за пропозицією уряду або за спільною пропозицією обох палат парламенту з пи­тань, вичерпний перелік яких установлено ст. 11 Конституції в редакції 1995 р. Зокрема, це організація публічної влади, рефор­ми в економічній і соціальній політиці та публічних службах, які здійснюють цю політику, ратифікація міжнародних договорів, що можуть відбитися на функціонуванні державних інститутів.

Місцевий референдум можливий з питань поступки, при­єднання або обміну території держави, а також у разі об’єднан­ня комун.

Якщо закон схвалений на референдумі, то він повинен бути промульгований протягом 15 днів після оголошення результатів референдуму. До такого закону не застосовується відкладальне вето президента.

 

< Попередня   Наступна >