73

---

§ 1. Конституція Польщі

1952 р. була прийнята Конституція, яка закріпила належність влади народові й проголосила Польщу народною республікою.

Майже півстоліття у влади були комуністи. У країні періодично виникали політичні кризи – 1956, 1968, 1970, 1976, 1981 і 1989 рр. Комуністи з великими труднощами переборювали їх, усували окремих керівників, які «скомпрометували» себе, та вдавалися до інших заходів, щоб зберегти владу, але через зроблені помилки та зловживання владою зазнали краху. Ось деякі найбільш важливі законодавчі акти, прийняті з 1989 р.

У квітні 1989 р. було прийнято закон «Про зміну Конституції Польської Народної Республіки» і «Положення про вибори до Сейму ПНР X скликання на період 1989–1993 рр.»; «Положення про вибори до Сейму Польської Народної Республіки». В законі «Про зміну Конституції Польської Народної Республіки», зокрема, була підвищена роль Сейму, утворений Сенат, який було ска­совано ще 1946 р.; було створено інститут президентства, замість Державної Ради, передбаченої Конституцією ПНР 1952 р., замість назви «Польська Народна Республіка» держава дістала назву «Республіка Польща».

Положення про вибори до Сейму та Положення про вибори до Сенату створили умови для справжнього виявлення волі ви­борців.

Внаслідок переговорів між колишньою правлячою коаліцією, яку складали Польська об’єднана робітнича партія (панівна партія в цій коаліції), Об’єднана селянська партія та Демократична партія з керівництвом профсоюзу «Солідарність», остання була легалі­зована, визнана опозицією і включена до політичного життя.

Згідно з домовленістю «За круглим столом» між правлячою коаліцією та «Солідарністю» під час виборів депутатів Сейму першій повинно належати 65 % усіх місць у Сеймі, а опозиції – 35. За цією схе

мою відбулися у червні 1989 р. вибори до Сейму. Про співвідношення політичних сил того часу свідчать результати пер­шого туру. Від правлячої коаліції у першому турі було обрано лише два депутати з 264 за окружними виборчими списками, а 262 депу­тати було обрано лише в другому турі. Правляча коаліція зазнала нищівної поразки, а майже всі кандидати в депутати Сейму від «Солідарності» були обрані ще в першому турі.

До Сенату не було обрано жодного кандидата від правлячої коаліції.

Незабаром правляча коаліція розпалася; змушений був відмо­витися від посади Президента керівник комуністів В. Ярузельський. Президентом Республіки Польща на загальних виборах 1990 р. був обраний керівник «Солідарності» Л. Валенса. Полі­тична обстановка у країні залишалася нестабільною, що знаходи­ло своє відображення на результатах чергових виборів до Сейму та Сенату. Так, під час виборів Союз демократичних лівих сил дістав 20,5% дійсних голосів виборців, Польська селянська партія – 15,4% усіх голосів, і, завдяки системі підбиття підсумків голосу­вання, вони дістали 66 % місць у Сеймі і 73 із ста сенаторів.

Профсоюз «Солідарність», який не зміг подолати 5%-й бар’єр, не був репрезентований у Сеймі. У вересні 1995 р. і вдруге – 2000 р. Президентом Республіки Польща від Союзу демократич­них лівих сил був обраний О. Квасьневський.

У вересні 1997 р. маятник політичного життя колихнувся в бік правого блоку. Перемогу на виборах дістала політична коаліція «Акція виборча Солідарність» (АВС) на чолі з правоцентристським Союзом свободи, яка подолала внутрішні розбіжності, ви­ступила єдиним фронтом і перемогла, дістала 38,8% дійсних го­лосів виборців. Союз демократичних лівих сил хоч і дістав 28% дійсних голосів, зазнав поразки. Під час цих виборів 5%-й бар’єр подолали п’ять політичних партій.

Внаслідок виборів до Сейму 1997 р. «Акція виборча Со­лідарність» отримала 202 мандати; Союз демократичних лівих сил – 156; Союз свободи – 72; Польська селянська партія – 17, інші політичні партії – 13 депутатських мандатів.

У 90-ті роки Сейм приймає ряд важливих законів про подаль­ше удосконалення органів державної влади, а також органів місце­вого самоврядування та удосконалення виборчого законодавства. Так був прийнятий Конституційний Закон від 17 жовтня 1992 р. «Про взаємовідносини між законодавчою та виконавчою владою, а також про територіальне самоврядування», який скасував Кон­ституцію 1952 р. за винятком розділів про Конституційний три­бунал, Державний трибунал, Найвищу Палату контролю, Суд і Прокуратуру, принципи виборчого права, герб, кольори, гімн і столицю, внесення змін до Конституції... Як зазначається у вступі до цього Конституційного закону, він ставить за мету удоскона­лення діяльності найвищих органів держави до моменту прийнят­тя нової Конституції.

Були також прийняті Положення про вибори до Сейму 1993 р. (зі змінами, внесеними 1995 р.). Положення про вибори до Сенату 1991 р. (зі змінами, внесеними в 1993 і в 1995 рр.).

У квітні 1992 р. був затверджений Конституційний закон «Про порядок підготовки та прийняття Конституції Республіки Польща», згідно з яким утворилася Конституційна комісія На­ціональних зборів. До її складу входили депутати Сейму та сена­тори. Визначалися суб’єкти, які мають право вносити проекти конституції та строки їх внесення.

До Конституційної комісії Національних зборів було внесено сім проектів, шість з яких підписані групами депутатів Сейму та Сенату, сьомий – президентський проект конституції.

У січні 1997 р. після тривалих дискусій Конституційна комі­сія схвалила проект Конституції, а 2 квітня 1997 р. Національні збори прийняли його необхідною більшістю. На референдумі, який відбувся 25 травня 1997 р., за Конституцію висловилися 56,8 %, проти – 43,2 %, а всього до урн прийшло 39,8 % тих, хто мав на це право, тобто, за Основний закон проголосували трохи більше, ніж одна п’ята дорослих громадян. Конституція набрала чинності через три місяці з дня її оголошення (ст. 243 Консти­туції 1997 р.).

У розділі І Конституції Республіка регулює основи політич­ного та громадянського устрою. Республіка Польща – проголо­шує стаття 1 Конституції – є загальним добром усіх громадян. Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. Вона є єдиною державою, в якій найвища влада належить нації. Нація здійснює владу через своїх представників або безпосередньо. З питань, які мають особливе значення для держави, може бути проведено загальнопольський референдум. Конституція передбачає також проведення місцевого референдуму (статті 125,170).

Органи публічної влади діють на основі і в межах права. Консти­туція проголошується верховним правом країни. Норми Конституції є нормами прямої дії, якщо Конституція не передбачає іншого.

Устрій Республіки Польща базується на поділі і рівновазі за­конодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу здійснюють Сейм і Сенат, виконавчу – Президент Республіки Польща і Рада Міністрів, а судову – суди і трибунали.

Республіка Польща забезпечує свободу створення та діяльності політичних партій. Вони об’єднують на принципах добровільності та рівності польських громадян з метою впливу демократичними методами на формування політики держави. Республіка забезпе­чує свободу утворення та діяльності професійних громадсько-професійних організацій сільських об’єднань, громадських рухів, а також інших добровільних об’єднань і фондів.

Забороняється утворення політичних партій та інших об’єд­нань, програма або діяльність яких передбачає або допускає ра­сову та національну ненависть, застосовує насильницькі методи з метою захоплення влади або впливає на політику держави, або передбачає збереження в таємниці структури та членства.

Конституція, зокрема, закріплює ринкове господарство, охо­рону власності та право її спадкоємності, охорону праці; відноси­ни між Церквою та державою...

Збройні сили Республіки слугують охороні незалежності дер­жави й цілісності її території, а також забезпечення безпеки і не­доторканності її кордонів.

У розділі II закріплюються права і обов’язки людини й грома­дянина. Частина цього розділу закріплює такі політичні права і свободи, як свобода організації мирних зборів і участь у них; кож­ному забезпечується свобода на об’єднання, одержання інформації про діяльність державних органів і посадових осіб.

Польський громадянин має право брати участь у референдумі, а також обирати Президента Республіки Польща, депутатів, се­наторів і представників до органів місцевого самоврядування.

Далі у цьому розділі закріплюються економічні, соціальні та культурні свободи і права; захист прав і свобод та обов’язки польських громадян.

У розділі III – Джерела права – до джерел загальнообов’язко­вого права відносять Конституцію Республіки Польща, закони, ратифіковані міжнародні договори, а також розпорядження.

Джерелом загальнообов’язкового права, яке діє на даній тери­торії, є акт місцевого органу, який його прийняв.

Розпорядження приймаються органами, зазначеними в Кон­ституції, на основі конкретного повноваження, передбаченого за­коном, і з метою його виконання.

Рішення Ради Міністрів, а також розпорядження Голови Ради Міністрів і міністрів мають внутрішній характер і є обов’язкови­ми тільки для одиниць, підпорядкованих органу, який приймає ці акти, розпорядження приймаються тільки на основі закону.

 

< Попередня   Наступна >