89

---

§ 2. Вищі органи державної влади

Вищі органи державної влади. Законодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат.

Сейм контролює діяльність Ради Міністрів у межах, перед­бачених Конституцією і законами. Він складається з 460 депу­татів. Вибори до Сейму є загальними, рівними, прямими, про­порційними і відбуваються таємним голосуванням. Сенат скла­дається зі 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням. Вибори до Сей­му та Сенату призначає Президент Республіки. Сейм і Сенат обираються на чотирирічний строк повноважень. Строк повноважень цих двох державних органів розпочинається з дня пер­шого засідання і триває до дня першого засідання заново обра­ного Сейму.

Обиратися до Сейму може кожний громадянин, який має пра­во обиратися і якому виповнився на день виборів 21 рік; до Сена­ту – кожний польський громадянин, який має право обирати і якому на день виборів виповнилося 30 років.

Кандидатів у депутати і в сенатори можуть висувати політичні партії, а також виборці. Конституція забороняє балотуватися од­ночасно до Сейму та Сенату. Дійсність обрання затверджується Верховним Судом, а виборець має право на підставі принципів, обумовлених законом, звертатися до Верховного Суду з протес­том про визнання виборів недійсними.

Сейм може бути достроково розпущений на основі власного рішення, прийнятого двома третинами голосів конституційного числа депутатів.

Згідно із ст. 98 п. 4 Конституції 1997 р. Президенту Республі­ки надається право розпуску Сейму у випадках, передбачених Основним законом (неприйняття бюджету і непередача його в певний строк для затвердження Президенту Республіки (ст. 225); відмова Раді Міністрів у вотумі довіри (ст. 155) тощо), після того, як буде заслухан

а думка Маршала Сейму та Маршала Сенату. Од­ночасно в день опублікування постанови Сейму, прийнятої більшістю – не менш як двома третинами голосів конституційної більшості депутатів або рішення Президента Республіки про роз­пуск Сейму, припиняється строк повноважень Сенату, Сейм не може бути розпущений під час надзвичайного стану, а також про­тягом 90 днів після його закінчення, а строк повноважень Сейму та Сенату може бути продовжений. За цих умов не можуть прово­дитися вибори до Сейму та Сенату.

Особа, яка тимчасово виконує обов’язки Президента Респуб­ліки, не має права приймати рішення про скорочення терміну повноважень Сейму.

Президент Республіки, який прийняв постанову про розпуск Сейму, одночасно приймає також постанову про призначення виборів до Сейму та Сенату.

Право саморозпуску чи розпуску – це спосіб подолання кон­ституційної кризи в діяльності законодавчих органів влади.

Конституція передбачає можливість функціонування Націо­нальних зборів (ст. 114). Це спільне засідання Сейму та Сенату, яке відбувається під головуванням Маршала Сейму, а за його від­сутності – Маршала Сенату. Національні збори приймають при­сягу Президента Республіки перед зайняттям ним посади (ст. 130); заслуховують звернення Президента (ст. 144 п. 8); визначають стійку нездатність Президента Республіки виконувати свої функції через стан здоров’я (ст. 131 п.4), а також можуть схвали­ти рішення про притягнення Президента до відповідальності за порушення Конституції, закону. За ці дії Президент несе відпові­дальність перед Державним Трибуналом.

Національні збори прийняли нині чинну Конституцію.

Компетенція Сейму закріплена, головнім чином, Конституцією 1997 р. та іншими нормативними актами, в тому числі Регламен­том Сейму.

Вона є основним критерієм для визначення правового поло­ження і ролі Сейму в державному та політичному житті, його взає­мовідносин з іншими державними органами.

До компетенції Сейму належить затвердження програми діяль­ності уряду і винесення йому вотуму довіри, контроль за його діяль­ністю; утворення Конституційного трибуналу, Державного трибу­налу, Найвищої Палати контролю, обрання Уповноваженого з прав громадян. Він виконує також ряд зовнішньополітичних функцій.

Сейм від імені Республіки Польща приймає рішення про стан війни і укладення миру. Сейм може приймати постанову про стан війни тільки в разі збройного нападу на територію Республіки Польща або в разі необхідності виконання міжнародних дого­ворів про спільну оборону від агресії. Якщо Сейм не може зібра­тися на засідання, рішення про стан війни приймає Президент Республіки.

Головною функцією Сейму є законодавство. Він приймає Кон­ституцію, конституційні закони (разом із Сенатом та Президен­том), постанови.

Конституція широко, без будь-яких обмежень (які є, наприк­лад, в конституціях Франції, США, Австрії та Болгарії), закріп­лює повноваження Сейму в законодавчій галузі. «Сейм, – гово­риться у ст. 120 Конституції, – приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не передбачає іншого». Так само Сейм прий­має постанови, коли закон чи постанова Сейму не передбачає іншого.

Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення про­позиції про прийняття нового закону або внесення змін до чин­ного закону, яку обов’язково повинен розглянути Сейм, мають, відповідно до ст. 113 Конституції, депутати, Сенат, Президент та Рада Міністрів. Тільки Раді Міністрів належить виняткове право вносити законопроекти, які регулюють питання бюджету (ст. 221 Конституції).

Законодавча ініціатива належить також групі не менш як 100 тис. громадян, які мають право обирати до Сейму.

Регламент Сейму Республіки Польща 1992 року зі змінами, внесеними 1996 р., деталізує порядок внесення законопроекту об’єктами права законодавчої ініціативи. Так, депутатський про­ект закону може бути внесений комісією Сейму або за підписом не менш як 15 депутатів.

Сенат, згідно з Регламентом Сенату Республіки Польща, здійснює право законодавчої ініціативи так: під час обговорення того чи іншого питання виникає необхідність і доцільність вне­сення законопроекту. Його можуть вносити комісія або не менш як десять сенаторів. Коли Сенат ухвалив рішення про необхідність прийняття закону, він повідомляє про це Маршала Сейму та Го­лову Ради Міністрів. Президія Сенату передає законопроект на розгляд комісії з ініціативи та законодавчих завбачень, яка залу­чає до розгляду законопроекту інші постійні комісії, і після обго­ворення комісія пропонує Сенату відповідну пропозицію. Якщо ця ініціатива схвалюється, Маршал Сенату повідомляє про неї Сенат, Маршала Сейму та Голову Ради Міністрів. Таким чином, законопроекти вносяться до Сейму не від сенаторів чи постійної комісії, а від усього Сенату.

Проекти законів і постанов на адресу Маршала Сейму вносять­ся у письмовому вигляді й повинні бути обґрунтовані. Необхідно розкрити мету їх прийняття, становище нормотворчого врегулю­вання в цій галузі, звернути увагу на те, як було врегульовано це питання попередніми правовими нормами і як передбачається їх врегулювати, які можуть бути суспільні економічні та фінансові наслідки, джерела фінансування, підсумки консультацій, політич­них дискусій тощо.

Якщо стосовно проектів законів і постанов виникають сумні­ви щодо їх відповідності чинним нормам права, Президія Сейму може звернутися до законодавчої комісії для одержання від неї висновку. Якщо законодавча комісія зробила позитивний висно­вок, Маршал Сейму віддає розпорядження про його розмножен­ня і передачу друкованого тексту депутатам. Одночасно Маршал Сейму направляє проекти законів і постанов Президенту, Мар­шалу Сенату та Голові Ради Міністрів.

Розгляд проектів законів відбувається шляхом трьох читань, а постанов – двох. Такий порядок розгляду дає змогу докладніше обговорити законопроект чи постанову та удосконалити їх. Впер­ше законопроект заслуховується на засіданні комісії, окрім зако­нопроектів про зміни в Конституції, проектів конституційних за­конів, які регулюють основні права та свободи громадян, виборче право з обрання Сейму та Сенату, Президента, право власності та інших важливих законопроектів – вони розглядаються на засі­данні Сейму.

Перше читання законопроекту (постанови) відбувається на сьомий день після одержання депутатами друкованого тексту, якщо Сейм не прийме іншого рішення. Читання включає обгрунтування проекту ініціатором внесення законопроекту, запитання депутатів і відповіді на них, дискусій щодо загальних принципів проекту. Завершується перше читання на засіданні Сейму пере­дачею проекту до комісій, у тому числі й до законодавчої комісії, або тільки до останньої, якщо Сейм не відхилив проект у цілому.

У розгляді проекту чи постанови беруть участь зацікавлені комісії та окремі депутати, які не входять до цих комісій, але ма­ють право дорадчого голосу. Коли проект розглядають кілька комісій, то вони направляють до Сейму спільну постанову, в якій викладається їхня точка зору.

У ході другого читання подається до Сейму звіт комісії про проект, проводяться дискусії і вносяться поправки й пропозиції. Відбувається воно також на сьомий день після отримання депу­татами звіту комісії. Право внесення поправок належить ініціа­торові проекту, депутатам і Раді Міністрів. Внесені поправки пе­редаються до комісії, яка їх розглядає, подає додатковий звіт до Сейму, який приймає або відхиляє їх.

Третє читання може відбутися негайно, якщо в другому про­ект не було направлено на повторний розгляд до комісії. Під час третього читання подається додатковий звіт комісії, якщо проект не був направлений на перерозгляд, доповідач подає поправки і доповнення, внесені під час другого читання. Спочатку голосуються поправки до окремих статей, а потім – проект у цілому в редакції, запропонованій комісією.

Сейм приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не встановлює іншого. Маршал Сейму негайно передає закон Мар­шалу Сенату.

Сенат мусить протягом 30 днів прийняти без змін або внести до нього поправки, чи відхилити його. Якщо Сенат протягом цьо­го часу не ухвалює відповідного рішення, закон вважається за­твердженим (ст. 121 Конституції).

Постанову Сенату, яка відхиляє закон або вносить поправки до нього, Сейм може не ухвалити простою більшістю голосів у присутності не менш як половини всіх депутатів.

Закон, прийнятий Сеймом і Сенатом, передається Президен­ту на підпис. Якщо Президент відхиляє закон або вносить до ньо­го поправки, Сейм може не погодитися з ним, приймаючи поста­нову 3/5 голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів (ст. 122 п. 5 Конституції).

Конституція передбачає прискорений спосіб розгляду законо­проекту (ст. 123). Відповідно до цієї статті Рада Міністрів у мо­тивованих випадках, які вона визначає сама, може внести законо­проект як терміновий. Тоді скорочується термін його підготовки та розгляду. Проект розглядає також Сейм або комісія, для якої визначається менший термін розгляду, проект включається до порядку денного засідання Сейму негайно. Розгляд термінових законів Сенатом відбувається протягом 14 днів, а строк підписан­ня законів Президентом складає 7 днів.

Внутрішня структура Сейму. Для ефективного санкціонуван­ня Сейму велике значення мають порядок організації та діяльності його внутрішніх органів. Ці питання регулюються Конституцією та рішенням Сейму від 30 липня 1992 р. «Про Регламент Сейму Республіки Польща» (зі змінами, внесеними 1993 і 1996 рр.).

До органів Сейму входять Маршал Сейму, віце-маршали, Пре­зидія Сейму, Конвент сеньйорів (Конвент старійшин) і комісії Сейму.

Перше засідання новообраного Сейму скликає Президент про­тягом 30 днів від початку виборів. На цьому засіданні депутати приймають присягу згідно зі ст. 104 Конституції. Відмова від прий­няття присяги рівнозначна відмові від мандата.

Після прийняття депутатами присяги обирається Маршал Сейму серед кандидатів, які висували не менш як 15 депутатів. Якщо під час першого голосування жоден із кандидатів не дістав абсолютної більшості голосів і було висунуто більше одного кан­дидата, то в наступних турах голосування зі списків кандидатів викреслюється той, який дістав найменше число голосів.

Сейм обирає Маршала Сейму абсолютною більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів. Обраний Маршал керує засіданнями Сейму.

Кількість віце-маршалів визначається Сеймом і обираються вони в такому самому порядку, як і Маршал. Сейм також обирає секретарів.

Маршал Сейму охороняє права і гідність Сейму, представляє його, керує обговоренням питань, що вносяться до порядку ден­ного, а також діяльністю Президії Сейму, скликає Конвент сеньйо­рів і керує його роботою, слідкує за порядком на території Сейму, виконує інші функції, передбачені Регламентом Сейму, консти­туційними та іншими законами.

Частину повноважень Маршала виконують віце-маршали Сейму.

Велику роль у виконанні Сеймом своїх повноважень відігра­ють постійні комісії. Конституція обмежується вказівкою про те, що Сейм може обирати зі свого складу комісії, а Регламент Сейму вже детально визначає завдання, види та порядок їх діяль­ності.

Усі питання, що входять до компетенції Сейму, вирішуються на його пленарних засіданнях. Детальний аналіз і належне вирі­шення складних і важливих державних питань, що виносяться на розгляд засідань Сейму, потребує скрупульозної попередньої підготовки. Цю роботу виконують комісії Сейму – органи, утво­рені для розгляду й підготовки питань, що складають предмет роботи Сейму, висловлюють думку про питання, що доручені їм Сеймом чи Президією Сейму для обговорення. Вони також є орга­нами Сейму в галузі контролю за діяльністю окремих державних органів територіального самоврядування та інших органів і органі­зацій у сфері втілення в життя законів та рішень Сейму.

Комісії обираються, як правило, під час першого засідання новообраного Сейму зі складу депутатів. Комісії надається право заслуховувати запрошених осіб у такому порядку, як це передба­чає кримінально-процесуальний кодекс. Крім того, Сейм може утворювати та скасовувати надзвичайні комісії і одночасно виз­начати для них завдання й порядок діяльності. Такі комісії часто займаються підготовкою найбільш важливих законів (конституції, конституційних законів тощо).

Загальновідомо, що авторитет парламенту залежить від ефек­тивності діяльності комісій та їх кількості.

Постійні комісії утворюються за галузевим принципом і за сферами діяльності. Внаслідок утворення цілого ряду комісій Сейм має можливість більш систематично та всебічно вирішува­ти важливі питання державного, політичного та культурного жит­тя країни.

Депутатські клуби та групи в Сеймі. Політичні партії беруть активну участь у виборчій кампанії. Якщо політичним партіям чи партійним коаліціям поталанило здолати 5 %-й бар’єр для по­літичної партії і не менше 8 % – для виборчої партійної коаліції, ще передбачені Положенням про вибори до Сейму, то їх кандида­ти мають право бути представлені в Сеймі.

Відповідно до Регламенту, депутати можуть утворювати в Сеймі клуби та групи за політичною належністю. Клуби утворють депутати–члени однієї політичної партії, яка нараховує в Сеймі не менше 15 депутатів. Групу можуть утворювати депутати–члени однієї політичної партії, які мають у Сеймі не менше трьох де­путатів. Депутат Сейму може бути членом тільки одного клубу чи групи.

Роботою депутатського клубу керує голова, а більш численно­го – президія. Клуб намагається втілювати в життя політику своєї партії в Сеймі та його органах, головним чином, у роботі постійних і тимчасових комісій. Він значною мірою впливає на формування внутрішніх органів і на діяльність палати. Зі складу більш чис­ленного парламентського клубу, як правило, обирають керівні органи палати. Такі клуби (або їхня коаліція), в першу чергу, ви­значають напрям законодавчої діяльності парламенту тощо.

Сенат, порядок його обрання, склад і повноваження. За Кон­ституцією 1921 р. Сенат за способом формування і компетенцією мало чим походив на демократичний інститут. Він обирався на основі менш демократичної виборчої системи, ніж Сейм. Актив­не виборче право належало громадянам, яким виповнилося на день призначення виборів 30 років. Пасивне виборче право належало громадянам по досягненні 40-річного віку.

За Конституцією 1935 р., яка скасувала значну кількість де­мократичних інститутів (передбачених попередньою Конститу­цією), Сенат був перетворений на державний орган, права якого були розширені за рахунок скорочення компетенції Сейму. Йому надавалося право вимагати скасування рішень Сейму про відстав­ку уряду, про надзвичайний стан, ратифікацію міжнародних договорів. Були скасовані навіть ті невеличкі демократичні поло­ження, на підставі яких обиралися сенатори. Одна третина сена­торів призначалася «підзвітним перед Богом та історією Прези­дентом», інші дві третини обиралися двоступеневим голосуван­ням на основі надто обмеженого виборчого права.

На референдумі 1946 р. Сенат було скасовано.

Ідея відновлення Сенату була запропонована Демократичною партією ще наприкінці 50-х років. Сенат був .утворений як само­стійна палата лише на підставі Закону «Про зміни Конституції Польської Народної Республіки» від 17 квітня 1989 р.

Сенат обирається відповідно до Закону «Положення про ви­бори до Сенату» від 16 серпня 1991 р. зі змінами 1994 р., який передбачає, що вибори проводяться на основі Положення про вибори до Сейму, коли цей закон не встановлює іншого. Вибори до Сенату відбуваються одночасно з виборами до Сейму, Сенат складається зі 100 сенаторів, яких обирають по воєводствах на строк повноважень Сейму загальними та прямими виборами при таємному голосуванні. Право висувати кандидатів у сенатори на­лежить політичним партіям і виборцям.

Неможливо одночасно бути кандидатом до Сейму і Сенату. Обраним до Сенату може бути кожний польський громадянин, який має право обирати і якому до дня виборів виповнилося 30 років.

Дійсність виборів до Сенату підтверджує Верховний Суд.

Мандат сенатора припиняється зі смертю сенатора, при відмові від прийняття присяги, позбавленні виборчого права, відмові від мандата, вирішенням Державного Трибуналу за порушення правил займатися господарською діяльністю згідно зі ст. 107 Кон­ституції.

Повноваження Сенату та його внутрішня структура. Сенат має право законодавчої ініціативи й розглядає закони, прийняті Сеймом. Маршал Сенату ці закони передає до відповідної комісії. Розглянувши закон, комісія вносить пропозицію до Сенату: прий­няти закон без поправок, внести до тексту поправки або відхили­ти його. Якщо Сенат протягом 30 днів із моменту одержання не приймає відповідного рішення, вважається, що він з цим законом погоджується (ст. 121 Конституції).

При розгляді закону про бюджет Сенат може вносити поправ­ки протягом 20 днів з дня його одержання від Сейму (ст. 223 Кон­ституції).

Питання про поправки до закону або про його відхилення в цілому вирішується постановою Сейму, прийнятою абсолютною більшістю голосів у присутності половини усіх депутатів Сейму.

Крім законодавчих повноважень Сенат дає згоду Президен­тові призначити у справах, які мають особливе значення для дер­жави, референдум. Сенат бере участь разом із Сеймом на засідан­нях Національних зборів.

Голова Найвищої палати контролю призначається Сеймом за згодою Сенату строком на шість років і може бути призначений повторно тільки один раз (ст. 205 Конституції). Таке саме право має Сенат відносно Уповноваженого з прав громадян, який при­значається строком на п’ять років.

Внутрішня структура Сенату подібна до структури Сейму. Вона також регулюється Конституцією (ст. 124) та постановою Сенату Республіки Польща «Про Регламент Сенату» від 23 лис­топада 1990 р. в редакції 1996 р.

Органами Сенату є Маршал Сенату, Президія Сенату, Кон­вент сеньйорів (Конвент старійшин), комісії. Призначення органів Сенату те саме, що й органів Сейму, але стосується сфери діяль­ності другої палати, компетенція якої відрізняється від першої. Ця відмінність виявляється у мірі участі Сенату в законодавчій діяльності, а функція контролю за діяльністю уряду здійснюєть­ся Сеймом. Це, наприклад, наклало відбиток на кількість та види постійних комісій, серед яких немає галузевих комісій і комісій конституційної відповідальності.

Завдання постійних комісій Сенату визначаються інакше, ніж Сейму. Так, Регламент Сенату зазначає, що комісії Сенату є органами, які утворюються для розгляду та підготовки питань за власною ініціативою або переданих їм Сенатом, Маршалом Се­нату чи Президією Сенату. Комісії в межах своєї компетенції об­говорюють і передають Сенату висновки щодо законів, прийня­тих Сеймом.

Президент Республіки. Порядок його обрання, повноважен­ня та відповідальність. Інститут президентства не є якимось но­вим державним органом для Польщі. Його передбачали ще Кон­ституції 1921 та 1935 років.

Законодавчий Сейм, який діяв з 1947 по 1952 рр., прийняв у грудні 1947 р. Конституційний закон про обрання Президента Республіки Польща. Тоді Президент обирався Законодавчим Сей­мом терміном на сім років. Закон не обмежував строку для його переобрання. Кандидатура на посаду Президента могла бути ви­сунута за підписом не менш як 50 депутатів. Обраним вважався той кандидат, який дістав абсолютну більшість голосів депутатів Законодавчого Сейму.

Інститут президентства діяв до прийняття Конституції 1952 р., коли його замінили колегіальним главою держави – Державною радою.

Державна рада тоді стала вищим колегіальним постійно дію­чим органом, який утворював Сейм із числа своїх депутатів. Вона мала великі повноваження і фактично підміняла Сейм, оскільки він працював протягом двох коротеньких сесій протягом року.

У квітні 1989 р. Сейм прийняв закон «Про зміну Конституції ПНР», за яким замість Державної ради був утворений інститут президентства. Президент обирався на спільному засіданні Сей­му та Сенату, об’єднаних у Національні збори. Цей спосіб обран­ня Президента був змінений законом 1990 р. про обрання Прези­дента, а потім і Конституційним Законом «Про відносини між законодавчою та виконавчою владою Республіки Польща, а та­кож – територіальне самоврядування» від 17 жовтня 1992 р. Пре­зидент з того часу став обиратися виборцями безпосередньо.

Згідно зі ст. 126 діючої Конституції, Президент Республіки Польща є вищим представником Республіки Польща і гарантом безперервності державної влади. Президент слідкує за додержанням Конституції, стоїть на варті суверенітету і безпеки держави, а також недоторканності й цілісності її території.

Президент Республіки обирається нацією на загальних, рівних, прямих виборах таємним голосуванням строком на п’ять років і може бути обраний повторно лише один раз. Президентом Рес­публіки може бути обраний польський громадянин, якому випов­нилося на день виборів 35 років і який володіє повнотою вибор­чих прав до Сейму. Правом висувати кандидатів у Президенти користуються не менш як 100 тисяч громадян, які мають право обирати до Сейму.

Вибори Президента Республіки призначає Маршал Сейму на день, який припадає на період не раніше 100 днів і не пізніше 75 днів до завершення строку повноважень Президента, який обіймає цю посаду, а у випадку вакантності посади Президента – не пізніше 14-го дня після того, як стала вільною посада Президен­та. У цьому разі вибори мають відбутися через 60 днів після їх призначення.

Обраним Президентом Республіки вважається той кандидат, який дістав понад половину поданих дійсних голосів виборців. Якщо під час першого туру жоден з кандидатів не дістав необхід­ної кількості голосів, то на 14-й день після першого голосування проводиться повторне голосування. У цьому голосуванні беруть участь ті два кандидати, які під час першого голосування дістали по черзі найбільшу кількість голосів. Якщо один із цих двох кан­дидатів відмовився балотуватися, втратив виборче право або по­мер, на його місце при повторному голосуванні на вибори допус­кається кандидат, який дістав по черзі найбільшу кількість голосів під час першого голосування.

Обраним Президентом вважається кандидат, який у другому голосуванні дістав найбільше голосів. Під час виборів 2000 р. Президентом Республіки Польща був обраний на другий строк ще в першому турі лідер лівих сил Олександр Квасьневський. Дійсність обрання Президента Республіки підтверджується Вер­ховним Судом.

Термін повноважень Президента розпочинається з дня всту­пу на посаду, але до цього він повинен прийняти присягу перед Національними зборами. Президент не може обіймати ніякої іншої посади або виконувати які-небудь публічні функції, за ви­нятком тих, що пов’язані з виконанням своєї посади.

Конституція Республіки Польща та інші закони надають Пре­зидентові дуже значні повноваження в усіх галузях державного життя.

Президент призначає вибори до Сейму і Сенату на день, вільний від праці, скликає перше засідання Сейму і Сенату; може розпустити Сейм у випадках, передбачених Конституцією, після того, як вислухає думку Маршала Сейму та Маршала Сенату. (Такими випадками є: нерозгляд Сеймом протягом чотирьох місяців з дня передачі йому Радою Міністрів для прийняття про­екту закону про бюджет; відмова в затвердженні складу уряду, який був сформований за дорученням Президента; відмова Сей­му у вотумі довіри уряду. В умовах надзвичайного стану Прези­дент не має права розпускати Сейм.)

У день оголошення постанови Президента про розпуск Сейму закінчується строк повноважень і Сейму, і Сенату, Президент може звернутися з посланням до Сейму, Сенату або до Національ­них зборів. За посланнями дебати не відбуваються.

Президент бере активу участь у законодавчій діяльності. Про це свідчить хоча б той факт, що Конституція надає йому право законодавчої ініціативи (а таким правом користуються президен­ти небагатьох країн). Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Мар­шал Сейму передає Президентові для підпису. Президент може мотивованою постановою повернути його Сейму для повторного розгляду.

Президент може перед підписанням закону звернутися до Кон­ституційного трибуналу з пропозицією перевірити, чи відповідає цей закон Конституції. Конституція надала Президентові не тільки право відкладального вето, а й право вибіркового вето (ст. 122, п. 4 Конституції).

Президенту також надане право за згодою Сенату з винятково важливих державних питань призначати референдум.

Президент має деякі повноваження і у сфері управління. Він призначає Голову Ради Міністрів, приймає відставку уряду, є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил, призначає та звільняє Начальника Генерального штабу Війська Польського і командуючих родами Збройних сил, призначає Першого голову і голів Верховного Суду, вносить до Сейму пропозиції про призна­чення Голови Національного банку Польщі, надає польське гро­мадянство та вирішує питання про вихід із нього.

Важливі повноваження має Президент у галузі зовнішніх відносин. Він здійснює загальне керівництво у сфері міжнарод­них відносин, призначає і звільняє дипломатичних представників в іноземних країнах, приймає вірчі та відкличні грамоти акреди­тованих при ньому дипломатичних представників іноземних дер­жав, а також ратифікує та денонсує міжнародні договори, про що ставить до відома Сейм і Сенат.

Президент здійснює загальне керівництво у галузі внутрішньої та зовнішньої безпеки. Дорадчим органом при Президентові ви­ступає Рада національної безпеки. Президент має повноваження ввести воєнний стан на частині або на всій території країни, оголо­сити часткову чи загальну мобілізацію, ввести надзвичайний стан.

Посада Президента стає вакантною внаслідок його смерті, відмови від посади; недійсності виборів Президента; рішення Національних зборів про визнання нездатності тривалий час ви­конувати свої обов’язки за станом здоров’я. Постанова приймаєть­ся не менш як двома третинами голосів у присутності не менш як половини всіх членів Національних зборів.

Президент звільняється з посади постановою Державного три­буналу. Тимчасово, до зайняття посади новообраним Президен­том, його функції виконує Маршал Сейму, а якщо він не може їх виконувати, – Маршал Сенату (ст. 131 Конституції).

За порушення Конституції або законів, а також за вчинення злочину Президент може бути притягнутий до відповідальності Державним трибуналом. Постанова про притягнення Президен­та до відповідальності може бути прийнята Національними збо­рами не менш як двома третинами голосів від законної кількості членів і за умови, що пропозиція про це буде внесена не менш як однією чвертю всіх членів Національних зборів. Від моменту прийняття постанови про висунення обвинувачення проти Пре­зидента він відсторонюється від виконання своїх функцій.

Рада міністрів. Компетенція Ради міністрів. Конституція пе­редбачає порядок формування, повноваження та відповідальність Ради міністрів. Право формування уряду доручається тій полі­тичній партії або партійній коаліції, яка перемогла на виборах і дістала більшість депутатських мандатів у Сеймі (парламентсь­кий спосіб формування уряду).

Схематично Конституція передбачає такий порядок формуван­ня уряду: Президент доручає сформувати уряд лідеру партії або партійної коаліції, яка має більшість депутатів у Сеймі, – майбут­ньому кандидату на посаду Голови Ради міністрів. Утворений уряд подає Сейму програму своєї діяльності, яка повинна бути схвале­на абсолютною більшістю депутатів. Якщо уряд не дістав вотуму довіри, призначення кандидатури на посаду Голови Ради мініс­трів, якому доручається формування уряду, переходить від Пре­зидента до Сейму. Склад такого уряду також вимагає абсолютної більшості голосів депутатів. А якщо й цей уряд не дістав вотуму довіри, право рекомендувати кандидатуру на посаду Голови Ради міністрів знову переходить до Президента. Утворений в такий спосіб уряд може бути затверджений не абсолютною, а простою більшістю голосів депутатів. Такі самі вимоги пред’являються Конституцією і до уряду, створеному Головою Ради міністрів, кан­дидатура якого висунута Сеймом. Якщо Уряд не створений, Пре­зидент розпускає Сейм і призначає нові вибори.

Сейм за пропозицією не менш як 46 депутатів (одна десята частина всього складу) може прийняти вотум недовіри уряду аб­солютною більшості голосів й одночасно обрати нового Голову Ради міністрів, якому Президент доручає створити уряд. Прези­дент, приймаючи відставку Ради міністрів, доручає голові вико­нувати обов’язки до часу призначення нової Ради міністрів.

На відміну від конституцій, наприклад Франції, Італії, Іспанії та інших країн, які лаконічно закріплюють компетенцію уряду, Конституція Польщі закріплює її дуже докладно (ст. 146).

Рада міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політику, керує всією державною адміністрацією, схвалює рішення з питань державної політики, якщо Конституція не відносить останні до ком­петенції Президента або іншого державного органу чи територіаль­них органів самоврядування; забезпечує виконання законів; прий­має постанови; здійснює законодавчу ініціативу щодо бюджетного законодавства, закону про тимчасовий бюджет тощо.

До компетенції Ради міністрів входить також керівництво, координація та контроль за діяльністю всіх органів державної адміністрації, одночасно Рада міністрів несе відповідальність за їх діяльність перед Сеймом.

Голова Ради міністрів пропонує Сейму розпустити компетент­ний орган місцевого самоврядування, якщо він грубо порушує Конституцію або закони (ст. 171 Конституції).

Члени Ради міністрів несуть відповідальність перед Держав­ним Трибуналом за порушення Конституції або законів, а також за злочини, вчинені у зв’язку із займаною посадою.

 

< Попередня   Наступна >