395

---

Скільки б не було форм державного правління,

в науках завжди була і буде лише одна -

форма свободи.

Френсіс Бекон

ПЕРЕДМОВА

У добу розбудови і зміцнення суверенної України, формуван­ня на її теренах демократичної правової держави і громадянського суспільства, інтенсифікації процесів законотворчості та приведення національного законодавства у відповідність до сучасних вимог між­народних стандартів нагальним стає формування нової правової ре­альності, в умовах якої громадяни та їх об’єднання стануть активними учасниками широкого кола правовідносин, в тому числі й конститу­ційних, відомих своєю строкатою багатоплановістю, що об’єктивно обумовлює існування потреби у юридичному оформленні і правово­му супроводі їх правореалізаційної діяльності.

В цьому контексті матеріальне право може видаватися основою правової організації суспільного життя. однак не варто забувати, що навіть дуже гарний закон виявиться недієздатним, якщо в ньому не буде передбачено чіткого і дієвого механізму практичної реалізації. тож механізм використання прав, порядок виконання обов’язків і процес застосування заходів відповідальності не менш важливі за самі ці права, обов’язки і відповідальність. У світлі конституційних положень як фундаментальних у нашій національній правовій систе­мі важливість процесу зростає стократ. очевидним, однак, є й те, що у вітчизняному законодавстві геть відсутні чимало правоположень, необхідних для втілення в життя закріплених в Конституції та інших законах конституційно-правових приписів.

Конституційне право — провідна галузь національного права України, що закріплює демократичні принципи організації публіч­ної влади, а також правові шляхи взаємовідносин влади з людиною і громадянським сус

пільством. однак без процесуальної деталізації окремих аспектів цих відносин, коли кожен важливий крок буде про­писано у відповідній процедурі, усі гарантовані законом норми зали­шатимуться лише політичними деклараціями.

Тож об’єктивна необхідність існування та функціонування кон­ституційно-процесуального права обумовлюється передусім потре­бою встановлення чіткого порядку здійснення у конкретних кон­ституційно-правових відносинах суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків їх учасників.

Таким чином, право на існування галузь конституційно-процесу­ального права уже заробила. створення та наукове осмислення цієї га­лузі також вже започатковане. так, професор С. Л. Лисенков першим серед вітчизняних вчених заговорив про необхідність наукової розроб­ки галузі. Він вказував на те, що норми права, які встановлюють поря­док (процедуру) реалізації юридичних прав і обов’язків, закріплених матеріальним правом, є необхідним елементом системи права будь-якої країни. а отже, необхідною є й наукова дисципліна, яка б виро­бляла теоретичні засади і накопичувала практичні напрацювання для формування в окремо взятій системі права елементи, які б відобража­ли хід і наступність кроків, здійснення яких необхідне для втілення на практиці норм і принципів державного і суспільно-політичного життя, закладених на законодавчому, і, тим паче, на конституційному рівні.

Загальновідомо, що право регулює суспільні відносини шляхом встановлення у своїх нормах прав і обов’язків для певних суб’єк­тів — учасників певного кола суспільних взаємин. тоді має бути так само очевидно, що для реалізації наданих і гарантованих законом прав і обов’язків суб’єкту не досить просто знати їх зміст. якщо про­аналізувати і належним чином оцінити правові реалії сьогодення, перефразувавши положення Конституції і загальновідоме в світовій практиці правило і презумпцію — “незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності”, — можна дійти висновку, що сьогодні від відповідальності може звільнити хіба що добре знання механіз­мів дії цих законів. а якщо врахувати той факт, що далеко не кожен український закон наділений відповідними нормами, де були б чітко і ясно прописані усі до єдиного юридичні аспекти реалізації формалізованих у цьому законі суб’єктивних прав і обов’язків, порушень цього закону, як таких, що робляться умисно, так і тих, що допус­каються мимоволі, було б набагато менше. особливо це стосується сфери конституційних відносин, адже саме вони є визначальними в будь-якій правовій системі, тим паче в системі, де матеріальне пра­во не просто превалює, а домінує над правом процесуальним, тоді як в ідеалі вони мають балансувати на одній межі, аби будь-яка, навіть найменша зміна у матеріальному праві не викликала дисбалансу спо­собів і методів досягнення правової мети, яку ставить перед собою та чи інша його норма, покладаючи при цьому відповідальність за її до­держання і виконання на кореспондуючу їй норму відповідної галузі права процесуального.

Зрозуміло, що для того, аби встановити у нормах процесуального права реальну і ефективну процедуру реалізації будь-якого права чи обов’язку, необхідно спочатку у нормах матеріального права чітко за­кріпити їх зміст, вказати на коло суб’єктів, що є їх носіями, на характер тих взаємовідносин, що можуть будуватися між ними. Ця обставина обумовлює те, що процесуальні галузі права здебільшого виникають та існують паралельно з відповідними матеріальними галузями і є похідними від них. так відбулося з цивільним і цивільним процесу­альним правом, кримінальним і кримінально-процесуальним, адміні­стративним правом і правом адміністративного процесу, яке наразі продовжує формуватися. але, як правило, потрібен певний час, який має спливти між зародженням і становленням матеріальної галузі права і появою та розвитком похідної від неї процесуальної галузі.

як правило, нова галузь права виникає з необхідності встанов­лення прав і обов’язків учасників відносин, на яких необхідно поши­рити відповідну правову регламентацію. досвід показує, що спершу нова галузь права виникає саме як галузь суто матеріального права, в нормах якої можна спостерігати присутність елементів процесуальності у вигляді окремих норм, що встановлюють основні умови і способи реалізації встановлених прав і обов’язків, закріплених у від­повідних матеріальних правоположеннях. На певному етапі ефек­тивність реалізації матеріальних норм права певної галузі все більше починає залежати від ступеня додержання встановлених процедур здійснення прав і обов’язків відповідними суб’єктами1. Це тягне за собою необхідність у створенні відповідних процесуальних норм, які б належним чином узгодили ті процедури реалізації норм мате­ріального права, які виникли і були вироблені в ході розвитку галузі, накопичення певного правового досвіду у правозастосуванні і право-реалізації в межах цієї галузі, нагромадження значної кількості прецедентних за своїм характером випадків застосування тієї чи іншої матеріальної норми. саме тоді й виникає потреба у процесуальному супроводі вже сформованої в межах конкретної галузі права системи правозастосування.

У конституційному праві така потреба назріла вже дуже давно, і з цим навряд чи хтось може посперечатися. саме численні розходжен­ня у тлумаченні значної кількості конституційних норм, недостат­ність деталізації і конкретизації багатьох конституційних положень, двозначний характер чималої їх кількості, повна відсутність проце­дурного навантаження у нормах окремих законів, які містять важли­ві конституційно-правові приписи, власне, й поставили на порядок денний питання про розробку галузі конституційно-процесуального права, яка б могла упорядкувати і належним чином систематизува­ти усі процедурні норми конституційного матеріального права і ви­робити на їх основі єдині підходи, єдині принципи і методи у про­цесуальній регламентації конституційно-правових відносин. саме від ступеня його наукової виваженості буде залежати ефективність і якість тих норм, які вже в найближчому майбутньому визначатимуть характер взаємовідносин між основними учасниками політичного життя, а також рівень взаємин і ті стандарти, за якими вони мають будуватися між державою в особі її владних органів і громадянами та їх колективами і організаціями, недостатня юридична регламентація прав яких часто стає причиною владних зловживань і правової нео­бізнаності населення.

Саме брак правових знань, особливо тих, які стосуються сфери охорони і захисту прав і законних інтересів громадян — одна з осно­вних причин стрімкого поширення у суспільстві явища правового нігілізму, прояви якого сьогодні — не поодинокий випадок, а уста­лена закономірність, закономірність, яка вже встигла стати нормою політичного життя українського суспільства. Матеріальне право дає відповіді на питання “що?”, процесуальне право — на питання “як?”. чи може мати сенс одне без іншого? чи матимуть сенс будь-які гаран­товані особі права і свободи, якщо вона не знатиме, як їх можна реалізувати та яким чином їх треба захищати від посягань зовні. те саме стосується і принципів організації публічної влади і державно-владного життя в цілому. Конституція говорить: “держава відповідає перед людиною за свою діяльність”. але в яких нормах Конституції чи законів сказано про те, як і в який спосіб держава несе відпові­дальність за свої дії перед громадянами?! Конституція говорить: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права”. але як діє цей принцип, де прописано процесуальні гарантії його захисту?! Консти­туція говорить: “Народне волевиявлення здійснюється через вибо­ри, референдум та інші форми безпосередньої демократії”. але які ці форми безпосередньої демократія, чим взагалі є сама безпосередня демократія?! існуючі конституційні норми не дають відповідей на ці та багато інших питань, а про процесуальні заходи, які б гарантували додержання вимог Конституції і закону суб’єктами державно-владної діяльності взагалі не йдеться, бо для цього потрібні не просто рефор­ми, для цього необхідний сутнісно-структурний перегляд організації усієї системи взаємовідносин між окремими гілками влади та усеред­ині кожної із них.

Пропонований посібник є спробою розкрити предмет конститу­ційно-процесуального права, визначити поняття і специфіку консти­туційного процесу та його окремих різновидів з позицій новітньої доктрини конституційного права, сучасних підходів до розуміння юридичного процесу з урахуванням конституційної практики Украї­ни та інших країн світу.

Навчальний посібник розрахований на студентів юридичних ви­щих навчальних закладів, викладачів, пошукачів і науковців, фахо­вих юристів, які практикують у сфері конституційних правовідносин, а також усіх, хто цікавиться питаннями теорії і практики новітньо­го конституційного процесу та державно-правового будівництва в Україні.

 

1 лисенков с.?л. основи конституційного процесуального права України. Курс лекцій.- К.: Форум, 2005.

< Попередня   Наступна >