Підручники Інформаційне право Арістова І.В. Державна інформаційна політика 1.3. Базовий інформаційний механізм управління в соціальних системах1.3. Базовий інформаційний механізм управління в соціальних системах
| Інформаційне право - Арістова І.В. Державна інформаційна політика |
1.3. Базовий інформаційний механізм управління в соціальних системах
Вище ми розглянули інформаційну “модель” індивіда, що вирішує соціально-економічне завдання. При цьому неодноразово підкреслювалося, що він є елементом складної суспільної системи, що сполучений різноманітними зв'язками з іншими її елементами і підсистемами.
Розглянемо механізми, що “переломлюють” сукупність суспільних відносин в інформаційні впливи на індивіда в процесі соціально-економічних рішень. Ці механізми інкорпоровані в систему регулювання та управління, і їх дія обумовлена особливостями даної суспільно-економічної формації. В свою чергу, в рамках системи регулювання та управління суспільством вони координуються базовим інформаційним механізмом, що забезпечує відтворення структури, принципів функціонування, процесів навчання, відбирання і запам'ятовування позитивного досвіду в даній системі. Назвемо його умовно суспільним, або соціально-економічним генотипом (СЕГ). Це поняття було введено Є.З. Маймінасом у 1965 р. [26, с.171-185].
Аналогія цього генотипу з біологічним дуже відносна. Насамперед, носієм СЕГ є суспільство в цілому, і він проектується на окрему людину, що знаходиться в соціальному спілкуванні з іншими людьми, як представника певного суспільного класу. На відміну від біологічних систем соціальна спадщина не обмежена рамками популяції, хоча можливості сприйняття і використання еволютивної інформації іншими соціальними системами не безмежні, в суттєвому ступені об'єктивно обумовлені рівнем їх власного розвитку, що і відзначали В.Г. Афанасьєв і Г. Мюрдаль [43;69].
СЕГ фіксується в різноманітних інформаційних формах: положення і розпорядження про порядок планування, забезпечення ресурсами, оцінки і стимулювання виробничо-господарської, науково-дослідної, проектно-конструкторської та іншої діяльності; пра
Найважливішим аспектом дії соціально-економічного генотипу є формування і відтворення стимулів до розвитку й удосконалювання системи, що забезпечує розширення її “поля адаптації”, підвищує життєздатність і ефективність дії системи в цьому полі. Адаптація, як підтверджує У.Р.Ешбі, здійснюється подвійним чином [70]. У першому випадку соціально-економічний генотип формує механізм жорсткого регулювання, тобто суворого припису реакції на зовнішній вплив. Частково ж адаптація відбувається в процесі індивідуального навчання системи, при якому соціально-економічний генотип закладає саму здібність і стимули до навчання.
Чим складніша система управління, тим відносно велику роль у ній відіграє механізм самонавчання. Проте, є необхідним і механізм жорсткого регулювання: він закладається в стереотип, забезпечує швидкість і автоматизм реагування на широкий клас стандартних ситуацій і, що ще важливіше, захищає систему від надмірно активних і тривалих пошукових експериментів. Центральною проблемою соціально-економічного генотипу є оптимальне співвідношення між механізмом жорсткого регулювання і самонавчання, визначення й узгодження форм і способів дії обох механізмів (наприклад, у співвідношенні централізованого планового керівництва і місцевої ініціативи функціонального об'єкта).
Розглянемо комплекс інформаційних взаємодій у базовому інформаційному механізмі. У зв'язку з цим слід зазначити, що суспільство — складний соціальний організм, система взаємодії людей, що пов'язані, насамперед, інтересами в сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ, що за допомогою соціальних норм (у тому числі й юридичних) встановлюють межі поведінки в загальних інтересах [71, с.344]. Внутрішня інформаційна структура базового інформаційного механізму, отже, формується на основі об'єктивних матеріальних процесів взаємодії суспільного виробництва і суспільних потреб у рамках певної системи виробничих відносин. Система соціально-економічних інтересів створює центральну ланку інформаційної структури, оскільки “економічні відносини кожного даного суспільства виявляються насамперед як інтереси”[72, с.271].
Насамперед, первинні функціональні потреби людей під впливом виробництва перетворюються в “реальні” потреби в продуктах і послугах. Саме в процесі виробництва і наступного розподілу цих продуктів і послуг люди вступають у суспільно-економічні відносини, на основі яких розвивається складна система соціальних інститутів (економічних, політичних, соціальних у вузькому значенні слова, культурних). Слід зауважити, що політичні інститути — це держава і різноманітні державні інституції, політичні партії тощо[73, с.121-122]. Таким чином, складаються виробничі і невиробничі групові, інституціональні і власне суспільні потреби, що не зводяться до первинних потреб окремих індивідів. Весь комплекс потреб одержує соціально-економічний характер, що обумовлений типом виробничих відносин.
На стику взаємодії виробництва і споживання в рамках інформаційного базового механізму породжуються певні соціально-економічні інтереси. Інтерес при цьому звернений уже не на продукти і послуги як такі, а на їхні соціальні визначення — цінності благ. Цінність виявляє для людини (суспільства) позитивне або негативне значення тих або інших об'єктів навколишнього світу. Властивості цих об'єктів, що виконують певні життєзабезпечуючі функції людини, виступають як блага. При цьому соціально-економічні інтереси переломлюються крізь призму політичних інститутів.
Варто зауважити, що поки будь-яке благо безпосередньо й у достатку доступно людині, воно не викликає соціально-економічного інтересу. Але як тільки утвориться розрив між бажаним і реальним рівнями задоволення різноманітних потреб, так поряд із “прямим” інтересом до цих благ виникає і соціально-економічний інтерес. При цьому перебороти даний розрив можна або за допомогою суспільного виробництва благ, або іншим їх розподілом, або іншими соціальними діями.
У кінцевому рахунку системи інтересів і цінностей, що обумовлені типом, соціальною структурою суспільства і позицією, яку займає в ньому індивід, породжують відповідну концепцію й настанови управління, впливають на блоки визначення його норм і цілей.
Поряд із нормативно-регуляційними механізмами СЕГ відтворює певний комплекс уявлень про функціонування даної соціально-економічної системи — концепцію управління. Якщо норми управління впливають на конкретний керуючий блок як би ззовні, то концепція управління звичайно засвоюється цим блоком і подається у вигляді внутрішнього мотиваційного механізму. У дійсності ж усі вони мають загальну об'єктивну основу. На кожному історичному етапі концепція управління — від прометеївських наказів і їм подібних настанов культурного героя в міфах древніх до розгорнутих економічних, соціальних, правових теорій і програм — виражала особливості даної суспільно-економічної формації. Вона закріплювала в теоретичних положеннях і “технологічних” правилах економічної політики і виробничого розпорядку, у правових, і навіть повсякденних уявленнях форми господарювання даного суспільства.
Так чи інакше концепція управління пов'язана з вирішенням двох сполучених завдань соціально-економічного розвитку: забезпеченням його стабільності і підвищенням його ефективності на базі різноманітних нововведень. Співвідношення значимості цих завдань змінюються на різноманітних етапах розвитку, залежать від конкретно-історичних умов тієї або іншої країни.
Комплекс уявлень про функціонування соціально-економічної системи, про її завдання і механізми як би фокусується у певних настановах управління. Управлінська настанова є надзвичайно важливою соціально-психологічною характеристикою, що виражає переважну орієнтацію системи і суб'єктів управління під час вибору альтернатив дії. Складаючись в умовах певної суспільної формації, вона водночас несе на собі відбиток того або іншого типу культури.
Визначеним нами раніше двом класам програм (традиційних і раціоналістичних) відповідають два класи настанов управління: традиційні і раціоналістичні. Настанови на додержання традиції жорстко приписують у кожній ситуації однозначну програму поведінки. На відміну від неї раціоналістичні настанови і програми поведінки дозволяють вибрати спосіб дії з множини можливих у конкретній ситуації, що характерно для сучасних систем управління, незважаючи на зберігання деяких елементів традиційних програм. Розрізняють три типи раціоналістичних настанов: раціональність, ефективність і удосконалювання.
Раціональність припускає задоволення деяких обмежень, граничних або якісних вимог, що дозволяють відрізнити “нераціональне” від “раціонального”. У самому загальному значенні це вимога виживання системи і, отже, найбільш універсальна, слабка форма управлінської орієнтації. Для суспільних систем із складною структурою “виживання”, у першу чергу, означає зберігання даного якісного структурного типу, що може бути реалізовано дуже широким спектром конкретних припустимих структур. Але кожна з них повинна забезпечити певну стабільність системи, збалансованість її елементів і підструктур, незважаючи на зовнішні впливи.
Ефективність, як правило, пов'язана з пошуком і вибором у множині припустимих структур “найкращої” згідно з заданими критеріями, структурою і забезпеченням її функціонування. У рамках настанови ефективності під час зміни цілей і умов використовується метод безупинного планування, що передбачає коригування показників і “зсув” тимчасового обрію на кожному наступному етапі.
Адекватною зміні цілей і умов функціонування системи є настанова удосконалювання. Воно зосереджує увагу на створенні такого механізму управління, що забезпечив би розвиток і удосконалювання керованого об'єкта, зміну його структури відповідно до динаміки умов функціонування. Більш досконалою є та система, що успішно (скоріше, з меншими витратами і т.ін.) адаптується до більш широкого діапазону умов. При цьому в управлінні повинно бути передбачено найкраще співвідношення між жорстким регулюванням і самонавчанням.
При цьому вимоги раціональності й ефективності не втрачають свого значення. Навпаки, вони залишаються вихідними і синтезуються настановою удосконалювання, що узгодить стабільність і добір найкращих нововведень у соціально-економічному розвитку. Саме такий синтез породжує поняття “гнучкості”, пристосовуваності системи. Але ця настанова, на відміну від настанов раціональності й ефективності, безпосередньо орієнтована на діяльність системи управління, а не об'єкта управління. Тим самим вперше за основу береться метауправління, тобто створення й удосконалювання ефективного керуючого механізму, який спроможний забезпечити успішне функціонування соціально-економічної системи в широкому й апріорно не заданому діапазоні умов.
Зміна системи цінностей, концепцій і настанов управління відбувається відносно повільно, захоплюючи майже історичні епохи. Як правило, вона пришвидшується і виступає в найбільш явному вигляді в періоди революційних перетворень соціально-економічного устрою. Але цей же процес, нехай не повною мірою, ініціюється й настановою удосконалювання.
Інформаційний каркас впливів соціально-економічної системи на конкретний керуючий блок утворюється контурами управління, що спільно обумовлюють поведінку даного блоку. Ці контури (їх часто називають “механізмами управління”) відтворюють і деталізують соціально-економічний генотип за допомогою тих або інших приписів — норм, що різняться за способом, ступенем вибірності, застосовності і гнучкості впливу на об'єкт.
За ступенем вибірності умовно можна виділити норми універсального, групового й індивідуалізованого впливу. Об'єктами останніх можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Важливо, що приписи або інструкції тут носять “адресний” характер. На відміну від цього впливу, групові спрямовані на певну групу об'єктів (наприклад, на всі підприємства, що підвідомчі даному міністерству). З погляду придатності різняться норми багатократної і разової дії. Багато спеціалістів виключають разові приписи (команди) із поняття норм.
За гнучкістю виділимо норми імперативні, що приписують цілком певні дії, і диспозитивні, що визначають рамки вільної поведінки, яка вибирається. Імперативні норми працюють за принципом “дозволено тільки те, що прямо приписано”, а диспозитивні — “дозволено усе, що прямо не заборонено”. Отже, перші задають ті або інші лінії поведінки, забороняючи всі інші, а другі — правила поведінки, що передбачають вільний вибір із певної множини припустимих ліній поведінки. Цілком очевидний їх безпосередній зв'язок відповідно до програм жорсткого регулювання, що забезпечують насамперед стабільність об'єкта, і програмами адаптації об'єкта до умов, що змінюються.
Спосіб впливу визначає чотири типи механізмів управління (контури): правового регулювання, адміністративно-організаційний, морально-виховного впливу та економічний. У зв'язку з цим слід зробити такі зауваження. Норми адміністративного права відносяться до правового механізму, а в адміністративно-організаційний включені засновані на них акти органів адміністративного управління, функціональних ланок і т.ін. Вони обов'язкові до виконання для підпорядкованих осіб, установ і організацій, але не носять характеру правових норм. Іноді до морального контуру відноситься також норма традицій і звичаїв. “Економічний” механізм управління тут характеризується способом, а не сферою дії, тому що економічні процеси регулюються також іншими механізмами. Тому деякі автори виступають проти застосування цього терміну у розглянутому нами значенні, але ми з приведеною вище обмовкою будемо ним користуватися.
Контур правового регулювання і діючий на його основі адміністративно-організаційний механізм управління спираються на примусову силу влади, що забезпечує обов'язковість виконання приписів і санкцій за їх порушення. У єдиній загальнодержавній системі управління соціально-економічною системою обидва механізми управління різняться скоріше масштабом і силою впливу, формами контролю і санкцій, наявністю в другому механізмі управління індивідуалізованих і разових приписів. Адміністративно-організаційні норми можуть бути і груповими інструкціями, наприклад, типовими схемами організаційних структур, положеннями про права та обов’язки підрозділів і працівників тощо.
Морально-виховний механізм управління діє на основі переконання. Моральні норми, що породжуються певними соціально-економічними умовами, фіксуються у свідомості людей в процесі соціалізації особистості. Вони реалізуються під впливом громадської, групової й індивідуальної думки, виховання й оцінки. Механізм морально-виховного впливу має більш широку сферу охоплення соціальних явищ, ніж правовий і адміністративно-організаційний. Крім загальних норм, у рамках окремих соціальних колективів і малих груп формуються і свої групові моральні норми (наприклад, фахової етики). У випадках девіантної поведінки вони вступають у протиріччя із загальними нормами.
Економічний механізм управління безпосередньо виходить із матеріальних інтересів людей, соціальних груп і суспільства з відповідним способом впливу на ці інтереси — головним чином, шляхом економічного регулювання ступеня задоволення матеріальних потреб через ціни, прибутки, економічні нормативи.
Всі норми, відокремлюючи дозволене від недозволеного, етичне від неетичного, вигідне від невигідного на базі системи соціально-економічних цінностей, служать тим самим і для суспільної оцінки, а також для стимулювання позитивно оцінюваних дій. Проте, їхні оціночно-стимулюючі можливості неоднакові. Правові й організаційні норми в цьому відношенні забезпечують переважно граничну оцінку діяльності керуючого блоку. У залежності від ступеня їх порушення в забороненій зоні санкції можуть бути диференційовані. Однак в припустимій зоні або у разі дотримання установленої лінії поведінки норми правові і, як правило, організаційні, не передбачають спеціальних позитивних стимулів, крім можливості продовжувати діяльність, що відповідає нормам. Вибір зони або лінії поведінки нижчого блоку тут у явному виді закріплений за вищою ланкою управління, що визначає норму, і за допомогою самої норми передається вниз по вертикалі підпорядкування.
Економічний контур формується як у вертикальних, так і в горизонтальних зв'язках управління, і його норми сприймаються та засвоюються кожним керуючим блоком. Вони дають можливість зіставити і порівняти оцінки альтернатив дій у незабороненій зоні. Економічні норми забезпечують стимули і, отже, нібито спрямовують вибір самим керуючим блоком конкретної, найкращої альтернативи, стимулюють у ряді випадків дотримання імперативно приписаної іншими механізмами управління лінії поведінки. У певному значенні аналогічний характер має і контур морально-виховний з його моральними стимулами щодо моральних цінностей і дотримання моральних норм. Проте, в ньому значно велику роль відіграють суб'єктивні чинники, що погано піддаються узагальненню. Тому, за винятком екстремальних ситуацій, морально-виховні норми спроможні виділити “пучок” переважних альтернатив, а не єдину альтернативу.
Науково-технічний прогрес, динамізм і ускладнення соціальних процесів збільшують число можливих альтернатив поведінки керуючих блоків. У цих умовах особливого значення набуває правильне співвідношення імперативних і диспозитивних норм у контурах управління, а також оціночно-направляюча дія економічного контуру для вибору ефективних ліній поведінки. Тому актуалізується розробка більш диференційованих способів моральної оцінки і морального стимулювання.
Узгодження настанов і норм управління є центральною проблемою дії соціально-економічного генотипу. Правильне їх узгодження покликано сполучити вищі суспільні ідеали й економічну ефективність у рамках єдиної настанови соціального прогресу. Очевидно, що конкретні значення і співвідношення норм істотно залежать від прийнятих управлінських настанов. Ними ж буде визначатися й зміст правових норм у межах правової регламентації виробничої діяльності або іншої (наприклад, правоохоронної), рамки і форми адміністративного керівництва щодо вертикалі управління.
У широкому значенні узгодження механізмів управління за всіма його рівнями — це сполучення централізованого планового керівництва з ініціативою функціональних ланок. Воно повинно забезпечити оцінку й стимулювання діяльності будь-якої функціональної ланки і робітника за кінцевими, соціально-економічними результатами, за їх відповідність суспільним потребам та інтересам. При цьому разом із можливостями такого маневру визначається і реальна міра відповідальності відповідних ланок.
Проаналізуємо загальні проблеми взаємодії соціально-економічної інформації. Вище ми розглянули переважно “внутрішню” інформацію (базову, поточну), що накопичує індивід, потім — комплекс звернених до нього зовнішніх інформаційних впливів. Однак, навіть при такому відносно відособленому розгляді відповідних аспектів в окремих випадках відзначалися їх взаємозв'язки: неповнота і помилки в інформації, що надходить до індивіда, значення процесу його соціалізації, інтеріоризація концепції й настанов управління індивідом. Природно, тепер необхідно більш повно уявити собі суміщення обох аспектів у процесі вирішення соціально-економічних завдань.
У цих завданнях індивід оперує, щонайменше, трьома головними видами інформації: функціональною, організаційною і соціальною. Кожний із них виявляє відповідну структуру об'єкта — суспільства або його підсистеми [74].
Внутрішня взаємодія всіх цих структур здійснюється в кожному елементі і ланці суспільної системи. Проте, її не можна виявити на рівні аналізу вихідного об'єкта — функціонування соціально-економічної системи. На цьому рівні здійснюється саме виділення окремої структури — функціональної, організаційної, соціально-економічної — за її специфічними змістовними характеристиками.
Таким є рівень управління процесами функціонування цієї системи. Управління вже є однорідним за своїм субстратом — інформацією. Але тут інформація виступає як пряме відображення різноманітних за природою процесів, що протікають в об'єкті управління. Тому даному рівню відповідає лише зовнішнє сполучення відповідних інформаційних потоків.
Нарешті, можна виділити третій рівень — метауправління, тобто управління системою управління. Метаінформація, що циркулює на цьому рівні, відображає вже інформацію управління соціально-економічними процесами, а не безпосередньо самі ці процеси. Саме її аналіз дозволяє зрозуміти механізми внутрішньої взаємодії інформаційних структур системи управління, що у свою чергу пов'язані із вихідними структурами соціально-економічної системи. Останні відтворюються в метаінформації, але опосередковано, в суттєво перетвореному виді.
Вище були розглянуті найважливіші характеристики цієї метаінформації, що формується в соціально-економічному генотипі. Наше завдання — розібратися (сконцентрувати свою увагу) на другому рівні управління, щоб показати роль метаінформації в процесі управління процесом функціонування системи (надалі це завдання буде розглядатися для конкретної системи — органів внутрішніх справ України). Зауважимо, що метауправлінська інформація впливає на весь процес соціально-економічного планування. До вузлових пунктів такого впливу правомірно віднести перехід від функціональних потреб і інтересів, що визначені в полі соціально-економічних цінностей, до цілей плану, що задані на множині альтернатив. Таким вузловим пунктом впливу метауправлінської інформації є відображення функціональних і соціальних структур в організаційну структуру соціально-економічної системи. Третій вузловий пункт метауправлінського впливу на систему планування та управління в цілому — узгодження комплексу норм і стимулів розвитку функціональної системи з встановленим порядком планування та організаційної структури.
Таким чином, можна прийти до такого висновку: існує об'єктивний зв'язок між настановами управління і рівнями управління – настанова раціональності реалізується на першому і другому рівнях управління, настанова ефективності – в основному, на другому рівні управління, настанова удосконалювання управління здійснюється переважно на рівні метауправління. Слід зазначити, що для реалізації кожноі з настанов управління необхідно ідентифікувати складові “успіху”. В поточний момент в поле наших інтересів об'єктивно потрапляє настанова ефективності управління.
< Попередня Наступна >