168

---

1.2. Інформаційний характер управління та інформаційний підхід до пізнання

Якщо говорять про особливість процесу управління, що аналізується, то мають на увазі насамперед таке. Серед цілеспрямованих впливів можна виділити два різновиди понять, що значно відрізняються: “силовий” і “несиловий”. Сутність цих різновидів добре ілюструється таким прикладом: щоб очистити дах від бурульок, необхідний, скажімо, удар палицею, у той же час зігнати з даху голубів можна і помахом руки без безпосереднього механічного впливу[33, с.61]. В цих випадках досягнення необхідного ефекту в наявності, але, очевидно, що засоби одержання подібних результатів неоднакові. Випадок із голубами і є прикладом використання інформаційних сигналів або, як кажуть, “інформаційного заподіяння” [38].

Якщо в наведеному прикладі достатньо інтуїтивного уявлення про інформацію, щоб зрозуміти, чому голуби злітають, то під час аналізу процесів управління такими уявленнями обійтися не можна. Тим часом, як відзначають багато дослідників, “поняття про інформацію усе ще залишається в якійсь мірі неясним і навіть “загадковим” [39, с.212].

Функціонуючі у філософсько-методологічних дослідженнях концепції інформації, як ми з'ясували раніше під час їх розгляду, концентруються навколо двох головних підходів, що одержали назву “атрибутивної” і “функціональної” (або, якщо додержуватись більш пізньої редакції, “аспектної” і “видової”) концепції інформації[40, с.146]. У разі видового підходу до вивчення інформації інформаційні процеси розглядаються як різновид відбивних процесів (відбивні процеси), що властиві тільки самокерованим (функціонально-кібернетичним) системам, причому сама інформація інтерпретується як відображення, що використовується в управлінні. До специфіки аспектного підходу, що заснований на розумінні інформації як відбитої розмаїтості, відноситься визнання інформац

ії атрибутивною властивістю всіх матеріальних об'єктів. Виникає питання про те, якої ж концепції інформації доцільно дотримуватись під час аналізу сутності процесів управління?

На нашу думку, завданню осмислення природи управління більш відповідає видова концепція інформації, оскільки саме вона із самого початку розроблювалась в тісному співвідношенні з вивченням процесів управління. За загальновизнаною думою, функціональна точка зору на інформацію найбільш пов'язана з традиційним розумінням цього поняття (нагадаємо, що у своєму вихідному значенні інформація визначалася як “відомості”, “знання”). Водночас треба відзначити, що публікація робіт К.Шеннона [41, с.461], який вивчав приватні проблеми підвищення пропускної спроможності каналів зв'язку, дала так би мовити життя ще одному варіанту використання поняття інформації – її структурність, організованість, неоднорідність.

Бурхливий розвиток робіт напрямку, що розглядається, призвів до формування філософсько -методологічної позиції, яка одержала надалі назву атрибутивного (аспектного) підходу до інформації. Однак, беручи до уваги важливість філософсько-методологічної розробки основних ідей К. Шеннона, принциповим залишається той факт, що всі ці дослідження, в першу чергу, орієнтовані не на осмислення інформації, а на вивчення системно-структурних характеристик дійсності, тобто організованості світу та його мінливості, що аналізується безвідносно до фізичної природи окремих матеріальних об'єктів.

Аналіз літератури дозволяє вважати, що аспектна концепція інформації спроможна забезпечити (і забезпечує) певні позитивні передумови для осмислення проблеми інформації в цілому, а в рамках цієї проблеми і питань про інформаційні властивості управління. Проте, останні мають суттєві видові ознаки, без врахування яких сутність управління адекватно розкрити не можна.

Вище уже відзначалося, що у видовій (функціональній) концепції інформації під інформацією розуміється не просто відображення (“відбиток”) одного об'єкта в іншому, але відображення активне, що включається в процес формування керуючих впливів. Які ж своєрідні особливості інформації, що циркулює таким чином у процесах управління, вбачаються сьогодні?

Насамперед, інформація в рамках функціональної концепції виступає як багатоякісне явище, що має три головні якісно відмінні види визначеностей, або три аспекти: синтаксичний, семантичний і прагматичний. Синтаксична сторона інформації характеризує внутрішні особливості образу, що використовується в управлінні, його структуру, складність, організованість. Нагадування про семантику інформації обумовлене тим, що інформація — це “відображення чогось”, тобто інформація цікава не сама по собі, а як “представник”, “заступник” деякого іншого об'єкта або явища. Співвідношення інформації з вихідним для її формування об'єктом і складає суть семантичної визначеності інформації. У свою чергу, прагматичний аспект інформації характеризує її спроможність впливати на процеси управління в системі з погляду її “цінності”, “корисності” або “шкідливості” (у випадку дезінформації).

Якщо виходити з видової (функціональної) концепції інформації, то зазначені вище види її визначеності складають фундамент розуміння інформації як специфічного явища. У той же час вивчення інформаційних процесів показало, що інформацію в управлінні варто характеризувати і ще деякими своєрідними властивостями, без урахування яких навряд чи можна розраховувати на адекватне розуміння її природи.

Увагу дослідників привертає і така характерна риса інформації, як її “несиловий” характер. Джерелами даного уявлення стали найрізноманітніші життєві сцени. Скажімо, досить слабкі сигнали світлофору справляють таку потужну дію на регульовані потоки машин і людей, що подібний наслідок дійсно не може не придавати інформаційним впливам відтінок незвичайності.

У деяких роботах, де розглядаються філософсько -методологічні аспекти інформації, відзначається, що важлива властивість інформаційних процесів, що характеризує їхню специфіку саме як інформаційних, полягає в тому, що вони забезпечують у самокерованих системах “випереджаюче відображення дійсності” [42, с.7-26]. Фактично в них йдеться про те, що завдяки особливості інформації “самокерована система має специфічний, якщо можна так сказати загороджувальний бар'єр, що дозволяє уловити, помітити й оцінити шкідливі чинники середовища, що дезорганізують систему ще до того, як ці чинники вступили в безпосередній контакт із системою”[43, с.28]. Інакше кажучи, завдяки інформаційному контакту з навколишнім середовищем самокерована система забезпечує собі можливість як би заглянути в майбутнє, побачити дійсність, що із великою ймовірністю може наступити, якщо “поведінка” системи не зміниться. Вважаємо, що немає особистої необхідності говорити про те, наскільки своєрідною і практично значущою є ця властивість інформації.

Можна згадати і таку загальну характеристику інформації в управлінні, як її розподіл на два великих класи: інформацію про саму систему, що самокерується, і інформацію про навколишнє її середовище. Самовідображення системою себе дозволяє зробити її дійсний і “потрібний” стан (тобто той, який повинен бути досягнутий системою за допомогою відповідних процесів управління) контрольованим. Відображення системою середовища забезпечує узгодження поведінки системи з можливостями й обмеженнями, що породжуються дійсним станом середовища та його динамікою. На основі відзначених відображень у системі формується образ (“модель”) ситуації управління, який і визначає характер керуючих впливів, що виробляються системою.

Навіть стиснутий виклад того, що визначає сучасне бачення інформаційності управління, показує, що притягнення уявлень про інформаційні процеси, що активно досліджуються, для поглиблення нашого розуміння природи управління пов’язано з дуже значними труднощами. Про наявність останніх наочно свідчить існування не однієї, а відразу двох загальновизнаних і помітно різних концепцій інформації. Складність опори на сучасні інформаційні уявлення визначається і тим, що загальні властивості інформації в управлінні, які послідовно аналізувалися, як уже відзначалося, насамперед, у функціональній концепції, дотепер розглядаються далеко не повною мірою. Більш того, дотепер фактично ще не проведена робота щодо розгорнутого виявлення головних особливостей інформації, які включено у формування керуючих впливів. Тому приведене раніше перелічення її властивостей може розглядатися як збірний образ інформації, що формується із сукупності наукових публікацій різноманітних дослідників. Все це говорить про те, що подальше уточнення змісту, що пов'язується з поняттям інформації, намічає реальний шлях розвитку наших уявлень про управління.

Таким чином, особливо актуальним є завдання щодо пошуку напрямків досліджень, які змогли б забезпечити подолання наявних труднощів у пізнанні суттєвих особливостей керуючих впливів, у виробку відповідної узагальненої управлінської парадигми.

Фактично вся діяльність самокерованих систем розподіляється на два взаємодоповнюючих види активностей. Одні з них, “силові”, власне і створюють основу, принципову можливість існування та розвитку самокерованих систем, другі ж, як би “надбудовуючись” над першими і доповнюючи їх, незважаючи на свою відносну енергетичну слабкість, визначають для силових активностей характер їх актуалізації, причому таким чином, що в кінцевому рахунку виникає негентропійний ефект для всієї системи в цілому. З урахуванням специфіки виділених видів активності їх називають відповідно “базовими” і “надбудовними”. При цьому активність управління, безумовно, варто віднести до активності надбудовного типу, оскільки “сутність управління на основі інформації полягає в тому, що рух і дія великих мас, і передача, і перетворення великих кількостей енергії скеровуються, контролюються за допомогою невеличких мас і кількостей енергії” [44, с.12]. При цьому вважається, що “керуючий вплив відіграє роль спускового гачка, що управляє наступним звільненням заряду” [45, с.201].

Важливим для розуміння достойності подвійної організації активності самокеруючих систем, що обговорюються, вважається той факт, що активність надбудовного типу, як правило, володіє більш високим у порівнянні з базовою активністю динамізмом, і при всій суттєвій залежності від останньої (як від свого “носія”) усе ж має помітну автономію. У цьому і полягає одне з важливих джерел незвичайності дії інформаційних процесів, оскільки “відділення сигналу від його джерела і перенесення повідомлень носіями великої швидкості і проникаючої спроможності дозволяє організовуватися складним системам із численних, часто віддалених один від одного, компонентів шляхом їх взаємодії без прямого зіткнення” [46, с.8].

Відзначається і друге важливе джерело своєрідності інформаційних процесів, яке полягає в тому, що завдяки особливому впорядкуванню самокерованих систем надбудовна активність робить “модулюючий” ефект на прояви базової активності, тобто змушує помітно змінюватися потужним енергетичним процесам у повній відповідності зі структурою малопотужних сигнальних впливів [34].

Підсумовуючи результати обговорення питання про зміст поняття управління в категоріальному, тобто прийнятому в кібернетиці, значенні, ще раз підкреслимо, що категорія, яка аналізується, ще не одержала достатньої визначеності. Таким чином, можна констатувати, що на сьогодні під управлінням, насамперед, розуміється цілеспрямований інформаційний вплив керуючої підсистеми на керовану підсистему, що здійснюється за схемою зворотнього зв’язку. При цьому мається на увазі, що управління — це надбудовна активність, яка визначає на основі відображення станів системи і середовища необхідність прогресивного розвитку всієї системи за допомогою “впливу” на умови актуалізації її базової активності.

Немає підстав вважати наведений опис природи управління точним визначенням відповідного поняття. Скоріше його варто розглядати лише як вихідну ідею або первинну модель управління.

Подальше осмислення природи управління пов'язано з необхідністю вирішення і ще одного серйозного питання. Йдеться про необхідність аналізу співвідношення загальнокібернетичних уявлень щодо змісту процесів управління та уявлень про управління, що формуються і розробляються під час вирішення завдання пошуку або використання закономірностей управління в об'єктах конкретної природи. Хоча в сучасній науковій літературі, скажімо з проблем соціального управління, стало цілком природним використання кібернетичних понять і принципів, ні в кого не виникає сумнівів, що знання тільки кібернетичних закономірностей управління зовсім не звільняє нас від необхідності вивчення тих суттєвих особливостей, якими відрізняються саме конкретні процеси управління. Зауважимо, що без знання останніх будь-які спроби практично значимого вирішення виникаючих у житті суспільства завдань управління залишаться безперспективними.

Таким чином, порушене питання не зводиться до постановки дилеми: або кібернетичне, або спеціально-наукове знання про управління. Це питання стосується того, наскільки істотно знання кібернетичних закономірностей для вирішення конкретних управлінських завдань і яку роль в теоретичній і практичній діяльності воно вже відіграє, а також взагалі здатне грати. Треба сказати, що це питання сьогодні залишається відкритим, хоча фактично воно вже було достатньо точно сформульовано під час обговорення проблеми можливості побудови “соціальної кібернетики” [47, с.12-15;48, с.42-45; 49, с.10,11,43,44;50, с.13-26;51, с.70,97,98].

Необхідно згодом довести і показати на прикладі конкретної соціальної системи – ОВС України — об'єктивну необхідність знання кібернетичних закономірностей процесів управління, виявити специфічні закономірності цих процесів у системі, що нас цікавить, спираючись на органічну єдність двох типів закономірностей і використовуючи при цьому інформаційний підхід до пізнання дійсності.

Ідея іманентного взаємозв'язку інформації та управління, яка стала з моменту опублікування класичної праці Н.Вінера фундаментальним принципом кібернетики, одержала свій подальший розвиток і поглиблення під час формування інформаційного підходу до пізнання дійсності як особливого наукового феномена. Цей процес є органічною складовою частиною кібернетизації сучасної науки, який був внутрішньо пов'язаний з якісною зміною пізнавальної ролі і наукового статусу поняття інформації, з його переростанням у загальнонаукову категорію (дослідження Ю.Ф.Абрамова, Б.В.Ахлібінського, Б.В.Бірюкова, П.І. Візера, І.І.Грішкіна, Д.А.Гущіна, Д.І.Дубровського, І.Б.Новіка, Л.А.Петрушенко, В.І.Сіфорова, В.С.Тюхтіна, А.Д.Урсула та ін.). З розвитком пізнання неухильно розширювалися обсяг поняття інформації і його застосування в науці, ставали усе більш очевидними закладені в ньому евристичні можливості, його наукові потенції, що не використовувалися раніше.

Кібернетика допомогла вперше достатньо чітко усвідомити, що “введення поняття інформації, єдиної міри кількості інформації дозволяє підійти з єдиної загальної точки зору до вивчення різноманітних процесів взаємодії тіл у природі” [52, с.137]. Якщо додати, що йдеться не тільки про суто природні явища, але й суспільні і психічні, наведені слова саме і виражають центральну ідею інформаційного підходу до пізнання світу. Тобто головний гносеологічний зміст нового підходу полягає в вичленовуванні й аналізі саме інформаційного аспекту найрізноманітніших досліджуваних явищ. Він органічно доповнює собою речовинний і енергетичний аспекти, пізнання яких історично почалося значно раніше і тому нагромадило вже чималі традиції. Інформація поступово усвідомлюється як особливий, специфічний феномен, який аж ніяк не зводиться до свого матеріально-енергетичного субстрату, і водночас достатньо важливий, щоб служити “вершиною” кута зору, що об'єднує в певному плані вивчення об'єктів будь-якої сфери реальності і практично будь-якої природи.

Початковим імпульсом до зародження інформаційного підходу до пізнання послужило становлення теорії інформації — першої наукової дисципліни, що прямо і безпосередньо пов'язана з вивченням інформації. У повному ж обсязі роль бази розгортання інформаційного підходу об'єктивно могла виконати і дійсно виконала кібернетика, як набагато більш широкий за своїми завданнями напрямок наукових досліджень, що органічно об'єднав ряд дисциплін (у тому числі і теорію інформації) [53]. Саме кібернетика найсерйознішим чином привернула увагу вчених і фахівців самих різних профілів до змістовних аспектів інформації та її іманентного взаємозв'язку з управлінням.

Найважливішою особливістю кібернетики, як відомо, є те, що вона виявила принципову структурну спільність процесів зв'язку та управління в якісно різноманітних сферах реальності — у живій природі, суспільстві і людському пізнанні. Для розуміння генезису інформаційного підходу цей факт має першорядне значення. У кібернетиці була наочно продемонстрована евристичність і наукова цінність найширших узагальнень на нетрадиційній, незвичній основі. Зауважимо, що аналогічну роль в науці другої половини ХХ ст. зіграв ще один значний і дуже впливовий напрямок досліджень синтетичного характеру — загальна теорія систем. Тим самим була продемонстрована і можливість, і наукова доцільність, і ефективність подібних узагальнень. Тим часом методологічно інформаційний підхід являє собою дещо інше, як одне з таких саме узагальнень множини розрізнених раніше наукових чинників, ідей, концепцій, навіть теорій на єдиній основі, що задається орієнтованістю на вивчення саме інформаційного аспекту дійсності.

Багатоаспектність людського пізнання в цілому і різнобокість конкретних пізнавальних зусиль вчених (концентрація їх щораз в одному визначеному напрямку) відомі давно. Одним із підходів за останні десятиріччя саме і став інформаційний підхід до пізнання світу. Якщо говорити про гносеологічну специфіку, то вона полягає зовсім не у виділенні однієї певної сторони множини різноманітних явищ — це характерно для всіх взагалі пізнавальних підходів. Особливість же даного, інформаційного підходу, полягає в дуже високому ступені його спільності, в тому, що він вказує нетрадиційний спосіб найбільш широкого узагальнення властивостей і відносин досліджуваних об'єктів, тобто є теоретичним засобом загальнонаукового масштабу.

Ця найважливіша риса інформаційного підходу до пізнання внутрішньо сполучена з методологічною природою кібернетики. Водночас необхідно підкреслити розбіжність, розходження інформаційного підходу (яким він уявляється сьогодні) і кібернетики, хоча вона і дала найбільш суттєвий поштовх до його конституювання в науці. Про це варто сказати особливо, оскільки нерідко ці поняття, по суті, ототожнюють. До певного часу інформаційний підхід, дійсно, залишався тільки кібернетичним явищем, проте, незабаром рамки теорії інформації і навіть кібернетики виявилися для нього “тісними”. І зараз, аналізуючи становлення інформаційного підходу як загальнонаукового пізнавального засобу, точніше пов'язувати його не стільки з кібернетикою як такою (тобто науковим напрямком, що об'єднує ряд конкретних дисциплін у вивченні складних динамічних самокерованих систем), скільки з процесом кібернетизації всіх галузей науки, наукового пізнання в цілому. А цей процес, як правило, не тотожний розвитку самої по собі кібернетики, хоча, безумовно, внутрішньо пов'язаний з ним найтіснішим чином.

Інформаційний підхід у повному його обсязі та змісті не слід ототожнювати з кібернетичним вже хоча б тому, що поряд із кібернетизацією пізнання внутрішньонауковими чинниками його формування виступили й інші найважливіші процеси сучасного наукового розвитку — математизація наукового знання, його інтеграція (особливо становлення комплексних, міждисциплінарних проблем і напрямків роботи вчених), зміна стилю наукового мислення епохи, нарешті, прогрес філософсько -методологічних досліджень за останні десятиріччя [54;55]. Таким чином, відмічаючи особливу важливість внеску теорії інформації і кібернетики в цілому в оформлення інформаційного підходу як нетрадиційного теоретичного засобу, не можна ігнорувати роль і інших галузей науки, насамперед математики, загальної теорії систем і, звичайно, філософії, а також першорядне значення тенденції до інтеграції наукового знання, яка посилюється з часом.

Але справа не тільки в цьому. Поряд із внутрішньонауковими передумовами і чинниками становлення інформаційного підходу існували і позанаукові, що виходять за рамки сфери безпосередньо наукової діяльності (звісно, не позбавлені об'єктивної наукової основи), пов'язані із соціальними процесами самого широкого масштабу. Це, насамперед, помітне зростання за останні десятиріччя загального обсягу інформації в суспільстві та її ролі в соціальному розвитку. В умовах науково-технічної революції повною мірою проявилась та обставина, що оптимальність управління складними соціальними процесами будь-якого характеру прямо залежить від ефективності інформаційного забезпечення управління. З іншого боку, все більш помітними ставали зростання динамізму в сфері соціальної інформації, інтенсифікація її потоків і диференціація її видів, яка поглиблюється [43;56]. Ці соціальні явища об'єктивно повинні були відбитися і на розвитку наукового пізнання, викликаючи посилення уваги вчених саме до інформаційного аспекту дійсності. Відбиття цього процесу в методологічному плані й означало формування особливого, нетрадиційного підходу до пізнання.

Сфера продуктивності використання інформаційного підходу в науці неухильно розширювалася, включаючи як найважливіші в ХХ ст. технічні дисципліни, так і дисципліни якісно іншого характеру — природньонаукові, гуманітарні і соціальні [57]. Інформаційний підхід дозволив дослідникам побачити щось нове й істотно важливе, навіть у давно відомих і, здавалося би, добре вивчених явищах природи, суспільства, людського пізнання. Власне кажучи, саме в цьому полягає евристична цінність, плодотворність інформаційного підходу. Якби цього не було, то не можна було б трактувати його як специфічний, невідомий раніше пізнавальний засіб.

Поступово інформаційний підхід почав усвідомлюватися як феномен дуже високого рівня спільності й вживання в науці. З використанням інформаційного підходу було отримано цікаві, нетривіальні результати в пізнанні живої природи (людини, її психіки і життєдіяльності), самих різноманітних сторін розвитку суспільства.

Важлива риса даного підходу полягає в тому, що він із самого початку розвивається не сам по собі, не ізольовано від інших пізнавальних інструментів науки, а як невід'ємна частина загальної системи сучасних теоретичних засобів. Це відбувалося, насамперед, в органічній єдності з іншими загальнонауковими підходами, що формуються, — системним, структурним, функціональним, модельним, імовірнісним тощо, із категоріями, що лежать у їх основі, із всіма іншими формами і засобами пізнання загальнонаукового рангу (проблемами, поняттями, методами дослідженнями, концепціями, теоріями, навіть особливими дисциплінами) [58]. Відзначається, що найхарактернішою рисою нових загальнонаукових конструктів є незвичайне сполучення в них окремих властивостей як конкретно-наукового, так і математичного та філософського знання. Завдяки цьому вони займають нібито проміжне положення між спеціальними науками всіх комплексів і філософією. При цьому тільки в органічному взаємозв'язку з усіма іншими загальнонауковими конструктами, тільки в іманентній єдності з ними інформаційний підхід може відігравати помітну роль і в розвитку уявлень про управління.

Дослідників у багатьох галузях науки хвилювало питання розвитку понять інформації та управління, поглиблення їх взаємозв'язку. Історичний і науковий досвід показав, що це все відбувалося саме під час формування інформаційного підходу.

Отже, під час становлення і поступового розгортання інформаційного підходу поняття інформації нерозривно розвивається, його зміст збагачується і поглиблюється, відбувається становлення загальнонаукового і категоріального статусу поняття інформації [59,60]. Логічним же наслідком внутрішнього розвитку категорії інформації неминуче стає й узагальнення її взаємозв'язку з іншими поняттями, у тому числі, із поняттям управління.

Дуже показово і те, що саме під час розвитку інформаційного підходу до пізнання почали вивчатися багато питань, що дозволяють глибше зрозуміти управління. Так, об'єктами особливого аналізу стають розходження і загальні ознаки головних форм управління, диференціація його безпосередніх опосередкованих видів, принцип ієрархії в управлінні, поняття керованості, принцип фундаментального спрощення управлінських робіт, завдання спрощення інформаційних робіт для реалізації цілей управління.

Важливим моментом збагачення поняття управління й інформації за останній час стало розкриття їх різнобічного зв'язку з такими властивостями реальних об'єктів, як цілісність (а також певний характер відносин із навколишнім середовищем), системність і структурність [61-63].

Помічено, що наукова продуктивність та евристичність використання апарату системного і структурного аналізу для дослідження процесів управління та інформації багато в чому визначена внутрішньою методологічною спорідненістю і тісною взаємодією інформаційного підходу з усіма загальнонауковими засобами пізнання. Це, насамперед, стосується головних підходів цього типу — системного, структурного, функціонального, модельного, імовірнісного тощо.

З поглибленням інформаційного підходу під час вивчення різноманітних об'єктів і явищ усе ширше застосовується поняття “метаінформації”, що виражає ідею різнопорядкованості, різнорівневості інформаційних феноменів, той факт, що всередині самої інформації варто бачити своєрідну ієрархію, “поверховість” у структурі, причому одночасно в ряді аспектів. Хоча трактування змісту метаінформації різними дослідниками поки що не однозначні, частіше всього вона розуміється як інформація про інформацію [64, с.45], тобто інформація більш високих порядків, похідна від вихідної інформації, свого роду “надбудова” над нею. Ідея метарівнів є корисною й в осмисленні різноманітних сторін і компонентів управління. Тому є підстава вважати думати, що і саме поняття метауправління найближчим часом також займатиме належне місце в загальному арсеналі засобів теоретичного аналізу управління.

Таким чином, прогрес у різнобічному дослідженні інформації та управління стає останнім часом усе більше взаємозалежним із розвитком інформаційного підходу до пізнання дійсності.

Найбільш багатогранно і яскраво виявляється інформаційний підхід у науках про людину, про її пізнавальну і практичну діяльність, про суспільство та його розвиток. І глибоко закономірно, що саме тут, у сфері соціальних процесів, з особливою силою відчувається також органічна єдність інформації та управління. Як відомо, проблема наукового управління процесами суспільного розвитку займає значне місце в законодавчих і виконавчих актах останнього періоду. Одним із важливих інструментів дослідження і практичного вирішення проблеми наукового управління суспільством виступає поняття соціальної інформації, що об'єднує у собі всі різновиди інформації в суспільстві.

Оскільки базисом суспільного життя є матеріальне виробництво, а ширше — сфера економіки в цілому, домінантним видом соціальної інформації є саме економічна інформація (виробнича, банківська, торгово-економічна і т.ін.). Вивченню різних аспектів теорії економічної інформації і її значення для управління економікою присвячені роботи В.С.Немчинова, Н.П.Федоренко, В.М.Глушкова, С.Біра, Ю.І.Черняка, Є.З.Маймінаса, Я.Н.Ханеліса, А.Г.Маміконяка і ряду інших вчених. За останній час особливо швидко розвивається інформаційний підхід до виробництва, планування, управління економікою. Широке використання для цього електронно-обчислювальної (тобто інформаційної по своїй суті) техніки, створення інформаційних систем економіки стимулювало дослідження з класифікації і кодування економічної інформації, з розробки спеціальних інформаційних мов. За аналогією з такою узвичаєною вже характеристикою, як енергоозброєність, в економіці виникло, одержало розвиток і стає все більш важливим поняття інформоозброєності праці та управління.

Диференціація, що поглибилася, спеціалізація в науці і соціальній практиці обумовили вивчення проблем соціально-економічного значення, але не економічними науками безпосередньо, а особливими науковими дисциплінами і напрямками на стиках економіки з технікою, природничими і суспільними науками. Необхідно підкреслити, що в становленні всіх цих нових, нетрадиційних дисциплін і напрямків досліджень значну роль зіграв (і продовжує відігравати!) інформаційний підхід. Результати таких досліджень частіше усього мають самий безпосередній вихід у соціальну практику, вони прямо пов'язані з тією або іншою сферою процесів управління в суспільстві. Без них, безумовно, було б просто неможливим створення ряду комплексних систем управління якістю продукції (або якістю праці).

Ще одна молода і помітно прогресуюча галузь знання — прогностика — на інформаційній основі вирішує завдання, що виходять далеко за рамки економіки, що відносяться до самих різноманітних сторін життя суспільства (роботи Дж.Томсона, І.В. Бєстужева-Лади, Б.Г.Кузнєцова, В.А.Лісічкіна, Е.Янча та ін.). По суті прогнозування є визначальним випередженням дійсності людиною та суспільством. Цілком правомірне трактування цього процесу як специфічної форми моделювання — інформаційного моделювання майбутнього [59]. Водночас прогнозування в сфері соціальних явищ безпосереднім змістом пов'язано з управлінням. Саме прогнози (довгострокові і короткострокові) є значною мірою базисом для прийняття управлінських рішень різних масштабів. Крім того, у багатьох випадках і самий прогноз робить прямий вплив на подальший хід подій, будучи джерелом імпульсів керуючого впливу, на розвиток феноменів, що прогнозуються.

Варто підкреслити, що розвиток демократичного, правового, соціального суспільства ще більшою мірою посилює необхідність вирішення завдання управління науково-технічним прогресом, що, у свою чергу, висувається саме на основі інформаційної концепції. Цілком закономірно і те, що значне місце в цьому процесі займає інформатика.

Термін “інформатика” з'явився порівняно нещодавно. На рубежі 80-х рр. було зроблено декілька спроб тлумачення цього терміну. Проте, дотепер інформатика як фундаментальний науковий напрямок і практична діяльність людини, що пов'язана із застосуванням обчислювальної техніки, ще знаходиться в стадії становлення, перетинаючись із математикою, економікою, медициною, управлінням та іншими галузями.

З розвитком інформатики інформація стала відігравати іншу роль у суспільстві. Якщо писемність і книгодрукарство дали можливість успадковувати інтелектуальні досягнення, то інформатика дозволяє, а в деяких країнах уже дозволила зробити інформаційний ресурс продуктом і товаром одночасно. Сьогодні термінологією інформатики користується широке коло фахівців. Розвиваючись, інформатика одночасно змінює і розширює свою термінологію. Наведемо одне з визначень цього поняття: “інформатика (informatics, computer science) — це науковий напрямок, що займається вивченням законів, методів і способів накопичення, обробки і передачі інформації за допомогою ЕОМ та інших технічних засобів; група дисциплін, що займаються різноманітними аспектами застосування і розробки ЕОМ: прикладна математика, програмування, програмне забезпечення, штучний інтелект, архітектура ЕОМ, обчислювальні мережі” [65, с.544].

Історія інформатики в нашій країні насичена різкими змінами пріоритетів. Це відчувається навіть у термінології. Власне бачення місця інформатики в системі наук, у суспільстві було викладено в дослідженнях багатьох вчених — А.І.Берга, А.П.Єршова, А.А.Дородніцина, О.М.Бєлоцерковського, В.Є.Котова, В.А.Мельникова, Б.Н.Наумова, Г.С.Поспєлова, Д.А.Поспєлова, В.Г.Афанасьєва, В.М.Глушкова, В.С.Міхалевича, І.В.Сергієнка, А.Г.Івахненка, А.А.Стогнія, А.І.Михайлова, А.І.Черного, Р.С.Гіляревського, Е.С.Бернштейна, В.В.Косолапова, В.М.Чистякова та ін. Вважаємо доцільним надалі висвітлити методологічні аспекти інформатики, базуючись на аналізі наукових розробок і власному уявленні цих проблем.

В умовах науково-технічної революції особливий напрямок наукового пошуку закономірно складає дослідження інформаційних аспектів взаємодії людини і техніки в процесах виробництва та управління. Це визначено швидким прогресом їх технічної озброєності, зокрема комп'ютеризацією. Різноманітні сторони цієї проблеми обумовлюють розробку інформаційно-логічних і керуючих систем, а також мов для “спілкування” людини з машиною, налагодження відповідних програм, вибір оптимальних режимів роботи і т.ін. Все це пов'язано не тільки з технічними науками, природознавством, логікою і математикою, але і з суспільними науками.

Розгалужена структура соціальної інформації та її незамінна роль в процесах управління давно вже достойно оцінена суспільними науками (конкретною соціологією, демографією, соціальною психологією, а також правознавством, військовою наукою і теорією розвідки). Проте й ці галузі знання вносять нові моменти в розробку проблем інформації та управління, що поступово знаходить безпосередній вихід у соціальну практику.

Єдність інформації та управління дуже наочно виявляється в процесах навчання і, відповідно, у теорії навчання і виховання — педагогіці. “Інформаційний вибух” останніх десятиріч призвів до чіткого усвідомлення істини: метою навчання повинно бути не тільки (і навіть не стільки!) засвоєння учнем якогось певного обсягу інформації, скільки вироблення у нього уміння засвоїти будь-яку інформацію в майбутньому.

Для повноти картини необхідно згадати і джерела художньої, естетичної інформації — мистецтво і художню літературу (дослідження А.Моля, М.С.Кагана, Б.Г.Кубланова, Л.Б.Переверзєва, А.С.Мітрофанова, В.Г.Федотової і ін.).

Зрозуміло, що інформаційним уявленням належить всепоглинаюча роль у теоретичному аналізі функціонування засобів масової інформації і суспільного впливу, на основі чого складається теорія масової комунікації. Науково обґрунтоване управління процесами й інструментами формування громадської думки – це органічна складова частина роботи з найширшими масами людей.

Резюмуючи, можна сказати, що всі без винятку сторони життя людини як суспільної істоти так чи інакше відбивають у собі органічну єдність інформації та управління, і цей факт віддзеркалюється всім спектром наук про суспільство. Винятковій ролі інформації в життєдіяльності сучасної людини та у процесах суспільного розвитку спеціально присвячена вже значна кількість літератури [43;66-68]. Для більш повного розуміння цього питання відзначається лише, що інформаційний підхід у науці про суспільство має і свої природні корені — відповідний підхід до генетики, фізіології і психології людини. Адже саме на життєдіяльності організму людини як природної істоти в остаточному підсумку базуються й усі її соціальні прояви. Трактування фізіології і особливо психіки людини дозволяє глибше вивчити зміст інформаційних процесів у суспільстві, специфіку сприйняття людиною різних видів інформації і вироблення управлінських рішень та керуючих впливів. Тому подальший розвиток досліджень, що розкривають органічну єдність інформації та управління в різноманітних сферах соціальної дійсності, тісно пов'язаний з виконанням кардинального завдання — підсилити взаємодію суспільних, природничих і технічних наук.

 

< Попередня   Наступна >