171

---

Запорозька Січ: політичний та адміністративно-територіальний устрій. Право

Започаткування і зміцнення козацтва протягом кількох десятиліть завершилися створенням унікальної військово-політичної організації — Запорозької Січі.

Дослідники її історії переконливо довели, що в межах так званих «вольностей» створилося своєрідне українське війсь­ко й утвердилися особливі суспільні відносини. Принцип військової демократії визначав фактично все — функціону­вання, управління, звичаєве право, побут тощо.

Початок дала фортеця, поставлена 1550 р. на острові Хортиця українським князем Дмитром Вишневецьким. Під його керівництвом значна частина земель нижче Дніпрових порогів, між Дністром і Доном, стала територією нового військово-політичного організму, названого Запорозькою Січчю.

Протягом свого 200-річного існування запорозькі козаки змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову (Підпільненську).

Проблема козацтва — одна з центральних в історії держав­ності українського народу періоду феодалізму, тому завжди перебувала в центрі уваги дослідників. Існують різні точки зору вчених. Найбільш вдалу оцінку козацтва дав М. Гру-шевський, який розглядав це питання в історичному роз­витку, трактував козацтво на першому етапі його існування як руйнівну стихійну силу, і лише пізніше — як певний сус­пільний стан, що став виразником національних інтересів свого народу і взяв на себе відродження державності України.

Запорозька Січ мала свій адміністративний поділ. Окремі райони тут називалися паланками. В останні роки існування Запорозької Січі було вісім паланок: Бугогардівська, Кодаць-ка, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська і Прогнойська. Паланки (в

ід турецького «невелике укріплення»), як і Січ, мали фортифікаційні споруди, де пе­ребувала козацька залога. В основних паланках, слободах і зимівниках чи хуторах жили й господарювали одружені козаки та посполиті.

Верховна влада в Січі належала козацькій раді, в роботі якої брали участь усі приписані до куренів січовики. Рада збиралася щороку першого січня, щоб обрати січову старши­ну — кошового отамана, суддю, писаря і осавула. Це був уряд Запорозької Січі, юрисдикція якого поширювалася на всі паланки.

Влада кошового отамана — адміністративна, судова і на­віть духовна — була значною. Під час війни він командував усім запорозьким військом чисельністю понад 10 тис. осіб.

Суддя на Січі посідав після кошового отамана друге місце. За відсутності кошового він командував на правах наказного отамана. Суддя був також головним скарбником Січі. Важ­ливі посади в січовому уряді займали писар і осавули. За ролями, які вони відігравали, їх можна порівняти з першим міністром уряду й міністром внутрішніх справ.

Були на Січі й інші, не менш значні посади — пушкар, тов­мач тощо. Перший відав січовим арсеналом зброї, а також в'язницею, розташованою в пушкарні. Товмач, крім прямих своїх обов'язків бути перекладачем, займався делікатною «секретною» справою (щось на зразок контррозвідки).

У паланках функції глави уряду виконували полковники, що підлягали кошовому отаманові. Йому допомагали суддя, писар, осавул, а в слободах — слободські отамани.

Запорозьке військо поділялося ще й на курені. Їх було 38. Свої назви вони отримали здебільшого на згадку про міста України, з яких прибули на Січ козаки, що заклали курінь. Назви деяких куренів походили від імен славних козаків, наприклад Пашківський, Кущевський, Кисляківський, Іва-нівський або Канівський, Батуринський, Корсунський, Уманський та ін. Кожен курінь обирав курінного отамана й кухаря.

Закон (право) на Січі віддзеркалював традиції козацького життя. Писаних законів там не було. А відомих на той час Литовських статутів і польського права січовики не визна­вали. Суспільні відносини регулювалися звичаєвим козацьким правом. Суворість цього права Д. Яворницький пояс­нює трьома причинами: 1) на Січ приходили люди сумнівної (невідомої) долі; 2) козаки постійно перебували у бойовій го­товності; 3) відсутність пом'якшувального впливу жінок.

Покарання за провини були досить суворими, особливо за вбивство. Охороняв норми закону й права кошовий суддя. В польових або складних умовах діяла норма звичаєвого ко­зацького права для тих, хто вчинив злочин. Двоє козаків мали право судити одного. Їхній вирок виконувався негайно.

У Запорозькій Січі існувало й багато інших звичаєвих пра­вових норм: приводити жінку в Січ суворо заборонялося; страшенним злом у межах козацького співтовариства вважа­лася крадіжка, що каралася смертю. Для козаків був харак­терним пріоритет суспільного над особистим.

Отже, члени запорозької общини виробили своєрідний внутрішній суспільний устрій, який, засвоївши попередні общинні традиції і збагатившись новими елементами, ски­дався на справжню політичну аномалію на тлі безмежного панування феодальних відносин та абсолютизму. Проста, але життєздатна система законодавчих (Загальновійськова рада) і виконавчих (кошова старшина) органів влади грунтувалася на демократичних засадах. Вона стала зразком для майбутньої гетьманської держави в Україні.

 

< Попередня   Наступна >