47

---

РОЗДІЛ IV

Становлення державності й розвиток права України в ході національно-визвольної боротьби (XVII-XVIII ст.)

Соціально-політичні передумови відновлення Української гетьманської держави

Наприкінці XVI — першій половині XVII ст. майже всі землі України опинилися в складі Речі Посполитої. Об'єднан­ня більшості українських земель під однією державною вла­дою мало свої далекосяжні наслідки для народу: по-перше, зміцнювалися зносини і взаємини між окремими регіонами;

по-друге, поширилися впливи західноукраїнських осередків далеко на схід; по-третє, Київ ставав всеукраїнським ду­ховним і культурним центром; по-четверте, українське козац­тво як провідна соціальна верства поширювало свій вплив із Запорожжя на всю Україну.

Козацтво породило палке бажання освічених українців відродити державу на колишніх києворуських (українських) просторах.

Протест українського народу проти феодально-кріпос-ницького й чужоземного гніту в кінці XVI — першій половині XVII ст. вилився в унікальне, лише Україні притаманне іс­торичне явище,— «покозачення» — відмову селян окремих районів України від феодальної повинності та іноземної підлег­лості. З кінця XVI ст. загострилося соціальне протистояння в Україні, викликане посиленням польського кріпосного, націо­нального й релігійного гніту.

Разом з тим процес національного об'єднання, розпочатий князем Дмитром Вишневецьким (заснував за Дніпровими порогами першу козацьку фортецю), не мав успіху в його чисельних послідовників. Чому? Бо їхня боротьба часто не бу­ла освячена високою метою — відродженням на києворуських теренах держави — України, ім'я якої вже давно жило в на­роді. Навіть Богдан Хмельницький протягом 1648 р. до кінця не усвідомлював, чого бажало

козацтво й увесь пригноблений український народ. Запорозька Січ, проіснувавши майже 100 ро­ків, сформувалася як самоврядна військова організація з комбінованою громадсько-індивідуальною системою, орієнто­ваною на самовиживання. Козак, цей хоробрий професійний воїн, водночас залишався хліборобом, ремісником, був вільним виробником матеріальних і творцем духовних цінностей.

На початку XVI ст. Запорожжя стало осередком козацьких уходів (застав). Ці уходи виникли як перед порогами, на р. Оріль, так і за ними, біля островів Аргачина, Базавлук, Томаківка поблизу Таманської переправи. Уходництво пере­росло в постійну колонізацію «дикого степу», й поля почали вкриватися укріпленими «зимівниками», що давало захист ко­закам від татарських нападів.

Такий устрій приваблював гноблених усіх національнос­тей. Січ давала притулок тим, хто просив у неї порятунку, не­залежно від його роду-племені. Приймаючи захист січового товариства, прибулець приймав і його закони та вимоги.

Зростаючи чисельно, козацтво висловлювало наміри виз­волити Україну з-під шляхетського гніту, створити свою дер­жаву — «Руське князівство». Чутки про ці наміри активно поширювалися в польських урядових колах уже в перші місяці Національно-визвольної війни 1648— 1657 рр. Микола По-тоцький ще в березні 1648 р., щойно довідавшись про повстан­ня Війська Запорозького, писав королю, що козаки хочуть не лише усунути встановлену в Речі Посполитій владу, а й необ­межене панувати в Україні. В польській історіографії зазна­чається, що до Львова дійшли чутки про зухвалість Б. Хмель­ницького, який «в Білій Церкві створив центр війни.., титулуючись руським князем». Ці та інші джерела засвід­чують, що український народ прагнув вирватися з-під гніту. Сам же Б. Хмельницький лише після переможного походу влітку і восени 1648 р., коли на значній території було знищено владу польської шляхти і магнатів, почав відкривати перед польським урядом свої політичні наміри.

Крім ідеї утворення гетьманської держави козацтво збагатило суспільно-політичні традиції української державності ще одним елементом — організаційною структурою у формі паланок на чолі з полковниками.

Наступні події довели життєздатність паланкового війсь­ково-адміністративного устрою, оскільки якраз його було покладено в основу адміністративних структур (полків і со­тень), які виникли під час визвольної війни.

Додамо до цього, що Запорозька Січ поширювала свої суспільно-політичні структури на інші райони українських зе­мель, починаючи з кінця XVI — першої половини XVII ст. То­гочасні документи містять численні згадки про те, що козаки в містах і селах України «мають своїх гетьманів і різні форми власного правосуддя» (1609 р.), що вони «не несуть відпо­відальності перед жодним судом, окрім суду тих отаманів, яких вони самі собі встановили, обравши власних суддів і старшин» (1613 р.), і, нарешті, що «вони створюють у великій Речі Посполитій іншу республіку» (1616р.). Прикметне, що ці процеси мали не поодинокий і локальний, а широкий харак­тер і охоплювали Брацлавщину, Поділля, Волинь, Черні­гівщину, Київщину (див.: Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися українська нація.— К., 1991. С. 58). Щоб остаточно підірвати сили українського народу, Річ Посполита вживає надзвичайних заходів. 1638 р. Сейм ухвалив «Орди­націю війська Запорозького реєстрового», поставивши козац­тво під суворий контроль королівської адміністрації і поз­бавивши його прав і привілеїв. Зокрема, було скасовано виборність кошового отамана та інших старшин, скорочено реєстр до 6000 козаків, ліквідовано козацький суд, посаду гетьмана замінено посадою королівського старшого комісара, якому підпорядковувалася особлива гвардія з польської шляхти. Посади полковників і осавулів заміщалися лише польськими шляхтичами.

Отже, національно-визвольна боротьба українського на­роду, утворення і функціонування Запорозької Січі значною мірою зумовили тенденцію становлення державності Украї­ни. Держава, що виникла протягом визвольної війни 1648— 1657 рр., була наслідком попереднього економічного і со­ціально-політичного розвитку.

 

< Попередня   Наступна >