172

---

Формування української козацької держави (Війська Запорозького) в 1648—1657 рр.

Національно-визвольна боротьба українського народу, куль­мінацією якої була визвольна війна під проводом Б. Хмель­ницького, ліквідувала політичний режим Речі Посполитої в Україні. Це сталося внаслідок перемог повсталих мас під Жовтими водами, Корсунем та Пилявцями 1648 р.

Польща не була готовою до продовження війни. Ян Кази­мир, обраний королем, намагався схилити Б. Хмельницького до миру, обіцяючи розглянути скарги Війська Запорозького й створити таке становище, щоб козаки «не мали над собою ба­гато панів». Під час переговорів було досягнуто рішення про перемир'я. Король і гетьман повідомили про це своїми уні­версалами. Після цього Військо Запорозьке, повсталі козаки, міщанство і селянство повернулися в місця свого зосереджен­ня. Коли Б. Хмельницький заїхав наприкінці грудня 1648 р. до Києва, назустріч йому вийшла вся людність міста. Зустрічав гетьмана єрусалимський патріарх Паїсій разом з київським митрополитом і посадив Б. Хмельницького на санях поруч з собою, по праву руку. Вітали його київські студенти як спасителя і визволителя українського народу з польської не­волі. Патріарх вітав гетьмана титулом «світлійший князь».

У лютому 1649 р. до Переяслава прибула польська мирна комісія. З самого початку переговорів виявилася принципова розбіжність між Військом Запорозьким і представниками шляхетської Польщі. Б. Хмельницький виступив перед поль­ськими послами не лише як гетьман Війська Запорозького, а також як представник усього українського народу. Він заявив, що Україна відокремиться від Речі Посполитої. Б. Хмель­ницький виступив уже як незалежний володар: «Правда є, що я мала і незначна людина, але Бог дав мені, що я є єдиновлад-цем, самодержцем руським».

Полковники, які брали участь в переговорах, підтримали

ці заяви Хмельницького. Вони свідчили про те, що польська шляхта вже втратила в Україні свою могутність.

Польські посли повернулися, не виконавши поставлених перед ними завдань. Хмельницький передав королю вимоги:

1) скасування унії; 2) щоб київський воєвода «був руського народу і грецького закону»; 3) щоб київський митрополит мав місце в Сенаті; 4) вивести з Києва єзуїтів; 5) протестував про­ти призначення великим коронним гетьманом Вишневецько-го та ін.

Вимоги Б. Хмельницького й Війська Запорозького викли­кали збурення в польському стані, й король Ян Казимир роз­почав війну проти українського народу.

У новій війні з Польщею 1649 р. Б. Хмельницький планував розгромити шляхетську Польщу і визволити Україну з-під її влади. Але зрада кримсько-татарського війська під Зборо­вом не дала здійснити ці плани. У зборівських переговорах Б. Хмельницький був змушений визнати владу короля.

Згідно із Зборівським договором про мир три наддніпрян­ських воєводства — Київське, Брацлавське й Чернігівське — залишилися під владою адміністрації Війська Запорозького. В королівській «Декларації ласки його К. В. на супліку Війська Запорозького» так визначалася територія, на якій мало пере­бувати Військо Запорозьке: «Від Дніпра почавши, з цієї сто­рони в Димері, Горностайполі, Коростишеві, Наволочі, Пог­ребищі, Прилуках, Вінниці, Брацлавщині, звідтіля від Брацлава до Ямполя, до Дністра... з другої ж сторони Дніпра в Острі, в Чернігові, Ніжині, Ромнах аж до московського кор­дону і Дніпра». З реєстрів Війська Запорозького 1649 р. видно, що прикордонними містами на заході, в яких стояли козацькі застави, були: Овруч, Каменобрід, Коростишів, Івниця, Бор-щагівка, Погребище, Прилуки, Садківці, Чернівці, Стіна, Ям-піль. Кордон з Польщею пролягав від Поділля по річці Мура-фа, а на Волині підходив до Случі. В тогочасних джерелах цей кордон мав назву «козацької лінії». Кордоном з Великим кня­зівством Литовським служила колишня межа воєводств Київ­ського та Чернігівського. Вона проходила на Правобережжі притокою Прип'яті, річкою Словесною, на Лівобережжі — вздовж річки Інуті, займаючи також Стародубський повіт, який раніше належав до Смоленського воєводства. З Мос­ковською державою Україна межувала по лінії давнього російсько-польського кордону. На півдні кордон з Молдавією проходив Дністром. Кордон з Туреччиною — «дикими по­лями», а з Кримом — нижнім Дніпром. Тут, на півдні, в період визвольної війни українське населення просувалося в основ­ному до лінії Рашків — Умань — Чигирин — Полтава. Після 1648 р. почала виявлятися ініціатива мас у справі заселення нових територій, у південній смузі було збудовано багато нових замків і укріплених містечок, які стали базою для освоєння незайманих степів.

У цілому територія автономії, названа Військом Запо­розьким, займала 200 тис. кв. км. Її ще називали Україною, Старою Руссю, Руською землею. На цю територію забороня­лося вступати коронним військам.

Домігшись автономії і визнання Війська Запорозького, Б. Хмельницький почав створювати адміністрацію й розме­жовувати країну на територіальні одиниці — полки і сотні. Полковники, сотники й городові отамани стали здійснювати не лише військову, а й адміністративну владу в своїх районах. В «Актах Юго-Западной Руси» (т. III, с. 101) читаємо: «руські купці купують поташ у черкаських полковників і сотників, які володіють тими містами і повітами».

В реєстрі Війська Запорозького (1649 р.) названо 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Біло­церківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький, Київ­ський, Переяславський, Кропив'янський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський. В них нараховувалась 271 сотня з населенням до 1 млн. чоловік. Кількість сотень у полках була неоднаковою. Найдрібнішим підрозділом у війську був курінь, до якого входило ЗО — 40 ко­заків на чолі з курінним отаманом.

1649 р. Б. Хмельницький разом зі старшиною розпочав ор­ганізацію фінансової системи, оподаткування населення. За­безпечувалася охорона торгівлі, створювалися суди.

Умови Зборівського договору перекреслили програму геть­мана домогтися створення незалежної держави. Козацька Україна отримала лише автономію у складі Речі Посполитої.

Однак і таке становище України не задовольняло польську корону. Було вирішено ліквідувати автономію Козацької рес­публіки, і влютому 1651 р. розпочалися проти неї військові дії. 20 травня 1651 р. сталася трагедія під Берестечком внаслідок зради кримського хана. Лише ціною великих зусиль І. Богуна й значних жертв вдалося вберегти козацьку армію від повного розгрому. Брацлавщину і Чернігівщину окупували польські війська, й сюди поверталася адміністрація Речі Посполитої.

Укладений 18 вересня 1651 р. Білоцерківський договір значно обмежив автономію Української держави:

— козацький реєстр — 20 тис. осіб;

— територія — Київське воєводство;

— столиця — м. Чигирин;

— запорозьке військо дотримується грецької віри;

— вимога поляків розірвати угоду з кримськими тата­рами;

— автономія у складі Речі Посполитої.

Лише здобуття у травні 1652 р. блискучої перемоги над польським військом під Батогом привело до відновлення вла­ди українського уряду над територією Брацлавського і Чер­нігівського воєводств, закріпивши умови Зборівського дого­вору.

У 1652— 1653 рр. козацько-старшинська влада в Україні зміцнювалася, зростали авторитет і сила її адміністрації.

Разом з тим уряд Б. Хмельницького розумів, що загроза відновлення польсько-шляхетського режиму в Україні зали­шається.

За таких умов гетьман домагається рішення Земського со­бору Московської держави про взяття Війська Запорозького «під високу царську руку» й допомогу у війні з Річчю Поспо­литою. 31 грудня 1653 р. московський цар оголосив війну Польщі й того самого дня московське посольство вирушило до Переяслава.

У січні 1654 р. в Переяславі було укладено попередній усний договір про умови переходу Війська Запорозького під владу царя Великого Московського князівства, а також про гарантії для Війська Запорозького.

Після цього уряд Б. Хмельницького підготував прохальні статті до московського царя Олексія Михайловича, які після деякої доробки були затверджені царем 27 березня 1654 р. й увійшли в історію як «Березневі статті» Б. Хмельницького.

Тому цей договір правомірно розглядали як акт воле­виявлення двох рівноправних сторін. Не сталося ні приєднан­ня, ні возьіз'єднання України з Московією. Це була військово-політична угода, яка лише незначною мірою обмежила між­народні відносини України.

Погодившись захищати Україну — Військо Запорозьке, в Москві з перших же кроків намагалися обернути протекторат на інкорпорацію. З цією метою московська влада використо­вувала вияви суспільного антагонізму.

Б. Хмельницький бажав від Московської держави одного:

швидкої і суттєвої допомоги для об'єднання всіх українських земель в одну самостійну і незалежну державу.

Різні бачення перспектив союзу України й Московії вик­ликали суперечності. Розчарувавшись у московській протек­ції, Б. Хмельницький шукає інших сил для підтримки в бо­ротьбі проти Речі Посполитої. Але не знаходить їх. Ця обставина та інші негаразди довели гетьмана до паралічу. Б. Хмельниць­кий помер 6 серпня 1657 р.

 

< Попередня   Наступна >