213

---

Становлення органів державної влади й управління в період Національно-визвольної війни 1648 —1657 рр.

На закріпленій правовими засадами українській території Б. Хмельницький у ході Національно-визвольної війни ство­рював органи влади й управління. У цьому йому допомагала сильна старшинська група, що здійснювала керівництво пов­стансько-визвольним рухом.

З названих угруповань Б. Хмельницький створював дер­жавний апарат управління. Прототипом його були установи, що вже існували в Запорозькій Січі та реєстровому козацтві. Вся влада належала козацькому війську. В найвищому органі влади — раді мали право брати участь усі козаки, кожен міг виступати й голосувати. Але фактично козацьку раду пізніше підмінила рада старшин.

Рада обирала гетьмана та інших старшин, усувала їх з посад, вирішувала головні політичні військові й господарські справи, здійснювала судочинство. До складу старшинської ради входили насамперед полковники й генеральна старши­на. Іноді рада була розширеною. Як учасники весняної ради 1652 р. згадуються сотники, а ради 1654 р. в Корсуні — чернь (тобто рядове козацтво). Відомі також випадки, коли в раді брали участь «голови міст і сіл». Це свідчить про значущість громадських органів самоврядування та їхніх керівників. Щоб здобути підтримку цих людей, старшина залучала їх до своїх рад. Отже, рада почала перетворюватися на загальнодержавну установу.

Раду старшин скликав гетьман листами. Розсилав їх війсь­ковий писар. Інколи заздалегідь складався порядок нарад. Рада старшин була обов'язковою установою, яку гетьман му­сив шанувати. Проте в останні роки життя Б. Хмельницький скликав раду рідше й не всі справи державного життя виносив на її розгляд. Дехто з козацької старшини скаржився в Моск­ву, що гетьман сам, без контролю вирішує фінансові справи, й вимагав від московських бояр спонук

ати його «зібрати пол­ковників, осавулів і всю старшину й зробити раду». Та хоч би там як, а більшість дослідників вважає старшинську раду го­ловним органом влади на території держави — Війська Запо­розького.

Крім вищезазначених повноважень старшинська рада ви­рішувала питання війни і миру, встановлення дипломатичних відносин та ін.

Поряд із старшинською радою у Війську Запорозькому діяла постійна вища адміністрація, посади в якій посідала військова або генеральна старшина. Під час війни це був штаб гетьмана. За нових обставин він почав здійснювати не лише військові, а й цивільні та управлінські повноваження. Не маємо точних відомостей, хто призначав генеральну старши­ну, мабуть, гетьман за згодою старшинської ради. До гене­ральної старшини відносилися: обозний, два осавули, два судді та писар.

Генеральний обозний керував усіма господарськими спра­вами (обозом, озброєнням, харчуванням), а якщо не було гетьмана, то виконував його функції. Йому допомагав цілий відділ виконавців (урядовців): осавул, хорунжий, економ, гар­матний, писар, отамани та ін. Фактично посада обозного від­повідала посаді військового міністра в ряді країн тодішньої Європи.

Генеральні судді вирішували судові справи, головним чином ті, що подавалися самому гетьманові. Судив суддя переважно сам за участю судового писаря.

Генеральні осавули організовували військову раду й брали участь у прийомі іноземних послів.

Генеральний писар виконував переважно адміністративні функції, очолював гетьманську канцелярію — центральну установу адміністрації. 1657 р. в ній працювало 12 канце­ляристів. Люди з освітою і знанням мов, вони були одночасно перекладачами (драгоманами). У військовій канцелярії роз­глядалися всі найважливіші справи адміністративного і військового характеру: звіти й листування полкової і сотенної старшини, справи міст, прохання і скарги окремих громадян. На різноманітність діловодства вказують гетьманські універ­сали, які готувала канцелярія: були тут накази старшині у військових справах, призначення полковників, мобілізаційні накази, затвердження і надання маєтків козацькій старшині, шляхті, духівництву, підтвердження прав міст, торговельні справи, як, наприклад, встановлення мита і надання привілеїв окремим купцям, проїзні універсали для послів та ін.

Інакше кажучи, гетьманська адміністрація охоплювала широке коло питань, виявляючи у вирішенні справ становий характер. Крім того, в адміністрації гетьмана було по два ге­неральних бунчужних і генеральних хорунжих, які викону­вали найважливіші його доручення, церемоніальні дії. До ге­неральних старшин відносився і гетьманський підскарбій, що відав фінансами.

Кожен із генеральних старшин крім своїх функцій викону­вав важливі доручення гетьмана як військового, так і ци­вільного характеру. Фактично старшина виконувала функції міністрів. Іноземні посли, наприклад, генерального писаря називали канцлером. Але генеральна старшина не перет­ворилася на справжній уряд, не розвинула своїх функцій виконавчої влади. Причиною цього було те, що Б. Хмельни­цький, зосередивши владу в своїх руках, не дозволяв поміч­никам діяти самостійно. Навіть дрібні справи він вирішував особисто. Так, коли 1649 р. царський посол Г. Унковський поскаржився на «обидьі» на кордоні, гетьман одразу ж наказав писарю І. Виговському підготувати наказ прикордонній старшині й сам продиктував його зміст (див.: Українська РСР в докум. і матер. Т. III. С. 170). Ще один приклад. Надаючи 1653 р. універсал цехові музик на Лівобережжі, гетьман у власноручній дописці висловлював жаль, що це далеко «жебим я сам могу вселякую пересторогу межи вами учинить», і наказав музикам бути послушними цехмістеру.

Наведені та інші приклади свідчать про те, що управління Україною зосереджувалося в руках гетьмана. Він очолював державний апарат, адміністрацію і різні гілки влади: скликав загальну раду й раду старшин, керував ними, брав участь в обоговоренні й винесенні рішень ради і виконував ці рішення;

за його підписом виходили найважливіші розпорядження, накази; брав участь у судочинстві й розглядав скарги на нижчі суди; організовував фінанси; очолював військо; за участю старшинської ради починав війну; вів переговори з іншими державцями й організовував дипломатичні зносини з іно­земними державами. Б. Хмельницький тримав у руках важелі господарсько-фінансової політики. Владі гетьмана підлягали крім війська всі стани країни: шляхта, козаки, міщани, селяни й духівництво. Гетьман брав під свою опіку монастирі й щедро наділяв їх маєтностями.

Як уже зазначалося, Б. Хмельницький сам вважав себе одновладцем і самодержцем. Маси українського народу визнавали його таким і в усьому покладалися на нього. Ко­зацькі сотники й отамани, високо підносячи владу гетьмана, в листуванні з російськими воєводами титулували його «госу­дарем», тобто незалежним володарем; деякі з них починали свої листи словами: «Божиею милостию великого государя на-шего Богдана Хмельницкого, пана гетьмана всего Войска За-порозкого».

Таким чином, верховна влада періоду визвольної війни у Війську Запорозькому належала гетьманові. Але в своїй пра­вовій основі вона вважалася обмеженою Козацькою, а пізні­ше — старшинською радою. Адміністративний апарат (гене­ральна старшина) був слухняним виконавцем рішень і дій гетьмана.

Крім центральних органів влади й управління у Війську За­порозькому існували місцеві уряди. Адміністративно-терито­ріальними одиницями — полками й сотнями — керували полковники і сотники.

Полковники поряд з військовими обов'язками виконували адміністративні завдання на своїй території. Полковник роз­поряджався усім земельним фондом свого полку, який скла­дався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Він надавав ці землі насамперед тим, хто за свою службу не одержував грошової винагороди. Рядові козаки отримували невеликі наділи, приблизно такого ж розміру, як у середніх селян. Перед полковниками ставилося завдання дбати про порядок у земельних справах, тобто оберігати велике земле­володіння від «свавільних» селян і козаків. Цей бік діяльності полковників найбільше виявляв характер нової адміністрації як машини в руках панівного стану для придушення опору своїх соціальних супротивників. Полковники організовували також фінансову справу на підлеглій їм території, керували збором податків до військового скарбу, надавали в оренду підприємства і збирали орендну плату. Інакше кажучи, вони, були головними представниками військової та адміністративної гетьманської влади на території полку й виконували до­ручення гетьмана та старшинської ради. Полковники вирішу­вали багато справ цілком самостійно і на території полку мали великий авторитет. Щоправда, інколи вони намагалися про­тидіяти гетьманові. Так, чернігівський полковник С. Побо-дайло після Білоцерківського миру 1651 р. здійснював власну політику щодо шляхти, не хотів виводити війська з Черні­гівщини й підтримував антишляхетські рухи.Таку ж роль відігравав у своєму полку ніжинський полковник І. Золота-ренко.

На території сотень адміністративні обов'язки виконували сотники, в окремих містах і селах — отамани. Цікаво, що по­ряд з отаманами, які виконували лише військові функції, виникли окремі «городові» отамани з самою тільки цивільною владою. Під час війни городові отамани набули особливого значення. Коли військова старшина вирушала на війну, на місцях залишалися городові отамани «для порядку». В одному документі 1657 р. їхню роль визначено так: «Во всяком городе отаман городовой єсть первьім урядником, где наместника нет, й должньї отамана спушать сотник й все козаки» і далі до­дано: «...таков порядок єсть во всех городах наших й в самом Чигирине, столице войска Запорожского» (див.: Актьі, относя-щиеся к истории Юго-Западной Руси (АЮЗР). Т. XV. С. 41).

Таким чином, уже в ході визвольної війни 1648— 1657 рр. нова козацька адміністрація зайняла місце колишнього шля­хетського управління.

У містах, особливо великих, зберігся старий устрій, вста­новлений на основі Магдебурзького права. Але він був част­ково порушений. Оскільки частина міщан стала козаками й перейшла під юрисдикцію військової старшини, козацька адміністрація намагалася взяти в свої руки керівництво всією міською людністю. Міський же патриціат зі свого боку праг­нув узяти під контроль козацтво. Ця ситуація призводила до нестабільності в містах і потребувала частого втручання геть­мана, який спрямовував суспільне життя міщан, селян і коза­ків у правове русло. Він робив це за допомогою козацького суду.

 

< Попередня   Наступна >