59

---

Судова система

Судочинство у Війську Запорозькому (Україні) грунтува­лося на давніх звичаях Запорожжя. «Де б наше козацтво не перебувало,— хоч би й три козаки,— два одного мають судити»,— зазначалося в пунктах «Декларації ласки його К. В. на супліку Війська Запорозького», надану королем після битви під Зборовом. Те саме повторювалося у т. зв. «Берез­невих статтях» 1654 р., схвалених московським царем Олек­сієм Михайловичем (див.: АЮЗР. Т. X. С. 24).

У період становлення держави формувався новий суд. Кожен стан мав свій суд. На першому місці стояли козацькі суди. На Запорожжі суд відбувався на загальній військовій раді, в якій брали участь усі козаки. Однак із занепадом «чер­нецької» (загальної) козацької ради і зростанням ролі стар­шинської ради судочинство також почало переходити до рук старшини. Судову владу мали всі керівники вищої і місцевої адміністрацій.

Найвищий суд діяв при гетьманові. До його складу входили два генеральних судді та судовий писар. Це був Генеральний суд, який розглядав апеляції, що надходили від полкових і со­тенних суддів, а також деякі справи, з якими прохачі звер­талися безпосередньо до гетьмана. В «Актах Юго-Западной Руси» є багато відомостей про такі апеляції. Інколи гетьман посилав окремі (тимчасові) судові комісії для розгляду справ великого значення. Так, 1656 р. на вимогу російського уряду київський полковник Антін Жданович був «посланий от его милости пана гетьмана для вьіслушанья сьіску в разньїх делах», а саме: «... хто й чинит разоренье й царського величес-тва людям всяким неправду й грабеж, таковьіх сьіскивать й покаятся, горлом карати й наказание чинити всякое» (див.:

АЮЗР. Т III. С. 519). У цьому листі гетьмана визначено такі юридичні повноваження, які може мати найвищий суд, і такі ж міри покарання (навіть за крадіжку) — страта тих, хто кривдив мо

сковських (царських) людей. Далі в збірнику зга­даних актів зазначається, що А. Жданович розглянув чимало справ: причини, з яких військова застава залишила Новий Бихів; випадок присвоєння І. Нечаєм титулу білоруського полковника; непорозуміння, що виникли між козаками й російськими військовими частинами; факти різних розбоїв і грабежів та інші. Слідство й суд тривали цілий місяць у Ніжині, Борзні, Чаусах, Могильові. Деяких винних покарав або виправдав сам А. Жданович, а інші справи він передав на суд гетьмана чи полковників. З документів випливає, що навіть з найвищими повноваженнями і правами А. Жданович не міг або не мав морального права довести справу власно­ручно.

Козацькі (старшинські) суди різних інстанцій займали найзначніше місце в судочинстві. Вони охоплювали справи, які до 1648 р. належали «гродським» судам, і виявляли тенденцію розширювати коло своєї компетенції. Фактично замість станового, складалося загальне судочинство. Козаць­кий (старшинський) суд судив не лише козаків, а й шляхту, селян та міщан.

Разом з тим існували й шляхетські суди, які діяли за рішенням Зборівського договору. Ці суди залишалися й після союзу Війська Запорозького і Московії, про що зазначалося в «Березневих статтях»: «Суди й земские й градские через тех урядников, которьіх они сами себе добровольно оберут, исправленьї бьіть имеют, как те прежде сего» (див.: АЮЗР. Т. X. С. 447). А що над ними стояла козацька адміністрація, то вони занепадали, а їхні повноваження переходили до ко­зацького суду.

Міські суди за Магдебурзьким правом зберігали свою ком­петенцію. Їх підтримували гетьманські універсали, «статті» й царські привілеї. Б. Хмельницький навіть розширював їхні повноваження. Наприклад, в універсалі від 26 листопада 1656 р. він передав до міського суду справи свавільних козаків, «ко-торьіе бьі без понимания нашего з пірначами наїхавши, вьі-мьісльї якиє починити міли... теди ми каждого такого, яко своєврльника, тому ж маєстратови києвскому, ідо нас не одсилаючи, строго карати позволяєм» (див.: АЮЗР. Т. V. С. 95).

Б. Хмельницький запроваджував окремі суди для інозем­ців. Наприклад, своїм універсалом від 2 травня 1657 р. він повідомляв про надання права грецьким купцям мати суд у Ніжині. Іншими універсалами дозволялося монастирям і цер­квам створювати свої внутрішні суди. Разом з тим церковні суди не могли розглядати справ різних соціальних верств української держави. Церковний суд поширювався лише на внутрішні справи духівництва.

Отже, в умовах Національно-визвольної війни 1648— 1657рр. суд і судочинство у Війську Запорозькому були нерозривно пов'язані з усією системою управління. Як уже зазначалося, економічне й політичне панування переходило до українських феодалів — козацької старшини, шляхти й вищого духів­ництва.

Державна влада й управління, а також судова система, що сформувалися в період Національно-визвольної війни, зали­шалися на належному рівні аж до ліквідації гетьманського управління монархічною владою Російської імперії 1764 р.

Офіційно держава називалася Військом Запорозьким, а її голова мав титул гетьмана Війська Запорозького. Згодом цей титул замінили іншим: «Гетьман Війська Його Царського Пресвітлого Величества Запорозького обох берегів Дніпра». Україну ж перейменували на «Малу Росію» і назву цю включили до царського титулу: «Всия Великая й Мальїя Руссии самодержец». Але поряд з назвою офіційною серед на­роду широко вживалася давня назва: «Україна». Вживалася вона й у законодавчих актах уряду Б. Хмельницького.

 

< Попередня   Наступна >