116

---

Становлення радянської влади в Україні. Право

У ході буржуазно-демократичних перетворень в Україні народжувалися робітничо-селянські й солдатські органи ке­рівництва революційним рухом. Лише протягом перших 20 днів березня 1917 р. було організовано близько 80 рад. Як уже заз­началося, Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів виявила себе як всеросійський державний центр. З перших днів революції при Петроградській раді діяв іногородній від­діл, що координував роботу місцевих рад.

В Україні однією з перших розпочала свою діяльність Дон­ська рада робітничих, солдатських і матроських депутатів. 6 березня вона зібралася на своє перше засідання.

Через місяць (29 березня) після утворення рад робітничих і солдатських депутатів у Петрограді відкрилося перше засідання Всеросійської наради делегатів рад. На підставі доповідей і дискусій нарада прийняла резолюцію про побудо­ву рад за обласним (районним) принципом. На пропозицію виконавчого комітету Петроградської ради Росію, до якої входила й Україна, було поділено на 13 областей без врахуван­ня національних особливостей. На рівних засадах створю­валися області: Донецька, куди входили Катеринославська і Харківська губернії, область Війська Донського і Кривий Ріг, Південна область — Полтавська, Курська, Воронезька, Чер­нігівська, Київська губернії та Куп'янський повіт Харківської губернії; Друга Південна область — Волинська, Подільська, Бессарабська, Херсонська, частина Таврійської і Ново­російської губерній. В цих областях діяли 252 ради робітничих і солдатських депутатів, які за рекомендаціями Всеросійської наради розпочали створення загальноросійської радянської системи.

У Києві 23 — 27 квітня відбувся обласний з'їзд рад робіт­ничих і солдатських депутатів Південно-Західного краю. Але обласний виконком було створено лише на другому з'ї

зді 28 серпня 1917 р. У Харкові 25 квітня — 6 травня працював з'їзд рад Донецького і Криворізького басейнів, який об­рав виконком рад з місцем перебування у Харкові. В Одесі 10—27 травня провів роботу перший з'їзд рад Румунського, Чорноморського флоту й Одеського військового округу за участю представників рад Херсонської, Таврійської і Бесса­рабської губерній. Він обрав крайовий орган — Центральний виконавчий Комітет (ЦВК Рад Румчерод).

У низці регіонів і міст ради намагалися діяти як органи влади, приймаючи правові акти. Так, виконком ради робіт­ничих депутатів Ясинуватського підрайону (Макіївський район) наказним порядком запровадив на шахтах 8-годинний робочий день, дав вказівку адміністрації копалень негайно підвищити зарплату. Бахмутська, Дружківська, Костянти-нівська, Берестово-Кальміуська ради взяли в свої руки продо­вольчу справу, встановили тверді ціни на продукти першої необхідності, з метою контролю створили продовольчі комісії тощо.

Ради робітничих депутатів виступили як органи влади не лише в Донбасі. У Миколаєві в червні у зв'язку з небажанням підприємців хлібопекарень задовольнити вимоги робітників рада робітничих і солдатських депутатів міста реквізувала всі пекарні й передала їх громадським організаціям під контролем ради. Разом з тим чимало представників рад робітничих і сол­датських депутатів, зокрема Г. Пятаков (Київ), вважали не­своєчасним перехід влади до рад. Незважаючи на тиск біль­шовиків на чолі з В. Леніним на І Всеросійському з'їзді Рад, більшість делегатів висловили довіру Тимчасовому урядові. Останній у липні — серпні почав діяти рішуче, ліквідуючи революційні осередки, що вимагали демократичних перетво­рень, закінчення війни тощо. За цих обставин значна кількість масових робітничих організацій, у тому числі й ради, направ­ляли своїх представників до виконавчих комітетів громад­ських організацій, законодавче підтриманих Тимчасовим урядом.

Небажання останнього вирішувати основні вимоги рево­люційних робітників, селян і революційне настроєних солда­тів та матросів призвело до нового етапу революції. Більшо­вики взяли курс на повалення Тимчасового уряду. Це було здійснено в результаті збройного державного перевороту в жовтні 1917 р.

Підтримавши державний переворот у Петрограді, україн­ські більшовики захоплювали владу й передавали її радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Особливо за­гострилися події в Києві. Уже 27 жовтня 1917 р. об'єднане засідання Київської ради робітничих і солдатських депутатів з участю представників військових частин, фабзавкомів і профспілок більшістю голосів прийняло більшовицьку резо­люцію і взяло курс на злам органів управління Тимчасового уряду та його військових сил. Проти Центральної Ради біль­шовики спочатку не виступали.

Того ж дня (27 жовтня) Центральна Рада на своєму за­сіданні прийняла політичну резолюцію про неприпустимість переходу влади до рад робітничих і солдатських депутатів як лише частини зорганізованої революційної демократії. Ця резолюція була першою політичною реакцією на політичну монополію, встановлену більшовиками в Петрограді. З опуб­лікуванням цієї резолюції розпочалася конфронтація між більшовиками й Центральною Радою. За нових умов остання повела справу до завершення державного будівництва, прий­нявши низку законодавчих актів, серед яких центральне місце посідав 3-й Універсал, прийнятий 7 листопада. Ним проголо­шувалося утворення Української Народної Республіки (УНР). Цей закон закріпив положення: «Не одділяючись від Респуб­ліки Російської».

Однак політична ситуація в Україні загострювалася чим­далі більше. В міру її ускладнення і в Петрограді, і в Києві пос­тупово забували про демократичні гасла, висунуті в Декларації прав народів Росії і в 3-му Універсалі. Несприйняття Цент­ральною Радою ідей більшовизму призводило до заборони нею вивезення хліба в Росію, до призупинення залізничного сполучення з нею та ін. Ще більше ця ворожість почала вияв­лятися після 25 листопада, тобто початку повстання козаків під проводом О. Каледіна проти більшовиків на Дону. Крім того, Генеральний секретаріат відкликав або передисло­ковував українізовані полки на фронті, перешкоджав біль­шовицьким військам Росії, які направлялися на придушення повстання на Дону, Рада Народних Комісарів РРФСР, зокре­ма В. Ленін і Л. Троцький, визнаючи Центральну Раду й право українського народу на самовизначення чи укладення догово­ру з Російською Республікою на федеративних засадах, узяли курс на зміну влади в Україні, тож підтримали ради робітничих і солдатських депутатів в Україні. 4 грудня 1917р. РНК РРФСР надіслав до Центральної Ради ультиматум, в якому українська влада обвинувачувалася в дезорганізації фронту, обеззброєнні червоногвардійців, підтримці кадетсько-каледінського зако­лоту, недопущенні до влади представників рад робітничих і солдатських депутатів. Звичайно, на цей ультиматум уряд Ук­раїни відповів нотою з аргументаціями своїх правомірних дій. Нехтуючи законність Центральної Ради, більшовики вирі­шили легітимним шляхом оголосити її незаконною і повали­ти. Спочатку 7 грудня 1917р. було організовано 20-тисячний страйк у Києві, а 4 грудня скликано І Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Але більшість його делегатів підтримала Центральну Раду. Тоді фракція лі­вих російських соціалістів-революціонерів залишила з'їзд і пе­реїхала до Харкова, де об'єдналася зі з'їздом рад Донецького та Криворізького басейнів, що відбувався 11— 12 грудня 1917 р. Цей об'єднаний з'їзд назвав себе І Всеукраїнським з'їздом Рад. Перед цим у ніч з 8 на 9 грудня в Харкові було обеззброєно війська Центральної Ради. Наступного дня більшовики створили військово-революційний комітет. У Харкові вста­новилася влада рад робітничих і солдатських депутатів. На цій основі І з'їзд Рад України заявив про необхідність боротьби проти Центральної Ради як органу української буржуазно-націоналістичної контрреволюції і водночас визнав Україн­ську Народну Республіку «федеративною частиною Росій­ської Республіки». З'їзд утворив найвищий орган державної влади між з'їздами рад — Центральний Виконавчий Комі­тет Рад України (ЦВК Рад України) і уряд — Народний Секретаріат. Ще до утворення найвищих органів влади й управління рад робітничих і солдатських депутатів України РНК РРФСР 5 грудня 1917р. прийняла рішення вважати Цент­ральну Раду в стані війни з Росією і для керівництва воєн­ними діями створила комісію у складі В. І. Леніна, Й. В. Ста­ліна, Л. Д. Троцького.

Отже, після жовтневого 1917 р. більшовицького переворо­ту і захоплення влади В. Ленін перестав вимагати здійснення права націй на самовизначення. Він підмінив національне гасло класовим, стверджуючи, що лише при спільній дії пролетарів великоруських і українських вільна Україна мож­лива, а без такої єдності про неї не може бути й мови, чим пригвинчував Україну до імперії, але вже не царської, бур­жуазної, а радянської, соціалістичної.

Командуючим збройними силами проти Центральної Ради було призначено В. Антонова-Овсієнка. Після проголошення влади рад в Україні російські війська на чолі з В. Антоновим-Овсієнком на «прохання» українських більшовиків було підпорядковано Народному Секретаріатові України, персо­нально народному секретарю Ю. Коцюбинському. До цих сил долучилися загони червоногвардійців і червоних козаків.

19 грудня 1917 р. ЦВК Рад України опублікував Маніфест до всіх трудящих мас республіки, в якому декларативно і брехливо зазначалося, що лише радянська влада задовольнить прагнення народу, давалася оцінка контрреволюційній суті Центральної Ради, що визнавалася поза законом.

Спільно діючи з РНК РРФСР, Народний Секретаріат, відкинувши старе законодавство, запроваджував нове — ра­дянське. Починаючи з січня 1918 р. в Україні поширюються декрети всеросійських з'їздів Рад і РНК РРФСР, а на місцях виникають правові акти революційного часу. В документах органів нової влади зазначається, що за вчинки, які загрожу­ють здобуткам революції та інтересам трудящих, держава за­ стосовуватиме заходи кримінальної репресії. Іншими слова­ми, з самого початку радянська влада своїх противників ;; визнавала контрреволюційними злочинцями. Міра покаран-і ня за контрреволюційні злочини спочатку була ще не дуже І жорстокою. Радянська влада, як і Центральна Рада, відкидала смертну кару і навіть 10-річне тюремне ув'язнення. Найсу-ворішими санкціями були: оголошення ворогом революції, ворогом вільного народу України, звільнення зі служби, штраф, направлення у військові частини. На перше місце На­родний Секретаріат поставив такі дії, що кваліфікувалися як злочинні: виконання рішень Центральної Ради та її уряду.

Для кваліфікації злочинних дій Радянський уряд 4 січня 1918 р. прийняв рішення «Про запровадження народного суду», згідно з яким скасовувалися раніше діючі окружні суди, судові падати, військові й морські суди, установи нотаріату, прокурорського нагляду, судових слідчих, приставів, при­сяжної та приватної адвокатури. Водночас запроваджувалися дільничі народні суди (один на 10 тис. населення), повітові й міські народні суди. Кожен з них складався з 10 суддів, із яких двоє обиралися і вважалися постійними, а 8 суддів були змінними. Крім виборності проголошувалися відкритість суду, участь у ньому обвинувачення і захисту, причому не лише в суді, а й на стадії попереднього розгляду, право відводу суддів, право помилування, дострокового звільнення, умов­ного засудження, поновлення у правах засудженого. Усі ці питання, як і повторний розгляд справ, вирішувалися тими ж таки судами, постанови яких вважалися остаточними й підлягали негайному виконанню. Суди розглядали справи у складі одного постійного судді та чотирьох чергових у будь-який час (удень чи вночі). Покарання визначалося за рішеням суду.

Поряд із запровадженням народного суду Народний Сек­ретаріат прийняв ще один законодавчий акт «Про порядок створення на Україні робітничих і селянських повітових і міських трибуналів, їхні завдання і функції». Ці силові органи обиралися міськими й повітовими радами з 12 осіб терміном на три місяці. Справи розглядалися у складі голови або одного з двох його заступників і чотирьох змінних суддів, котрі обиралися за жеребом. Ініціатива порушення кримінального переслідування належала виконкомові тієї чи іншої ради або громадському обвинувачеві. Громадські обвинувачі (3 чолові­ки) і 6 слідчих також обиралися радами на термін повноважень трибуналу, але могли відкликатися і раніше. Судді також мог­ли бути позбавлені своїх повноважень достроково. На слідчу комісію трибуналу покладалися дізнання і попереднє слідство в усіх справах, що надходили. Їй надавалося право проведення обшуків, оглядів та виїмок у всіх державних і приватних уста­новах, а також право одержання всіх необхідних документів, затримання і допит підозрюваного.

Крім суду й трибуналу в державному апараті було створено надзвичайні органи: «Всеукраїнський військово-револю­ційний комітет по боротьбі з контрреволюцією», що займався переважно організацією загонів Червоної гвардії; Централь­ний військово-революційний комітет Донбасу, який керував діяльністю ревкомів шахтарського краю. Ревкоми були орга­нами примусу й боротьби з противниками рад і більшо­вицьких комітетів. Вони також виконували функції слідства й революційного (надзвичайного) суду.

З початку встановлення влади рад робітничих і солдатсь­ких депутатів досить широкого розмаху набула революційна правотворчість рад, ревкомів, штабів, трибуналів, народних судів тощо. Часто вони самостійно приймали рішення про розстріли злодіїв і грабіжників без суду й слідства на місці скоєння злочину, про віддання до суду тих, хто з'явився на вулиці у нетверезому стані, й самогонників та ін.

Процес становлення системи рад в Україні у лютому — квітні 1918 р. було призупинено. Як уже зазначалося, Цент­ральна Рада, уклавши договір з країнами Четверного союзу про мир і допомогу, тимчасово відновила свою владу.

Більшовицька партія в умовах австро-німецької окупації засновувала осередки політичної боротьби. На окупованій території було створено три нелегальних обласних комітети:

Донецько-криворізький — з центром у Харкові, що об'єд­нував парторганізації Харківської і Катеринославської губер­ній, включаючи Донецький і Криворізький басейни; Київсь­кий, що керував парторганізаціями Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської і Полтавської губерній; Одеський комітет, який поширював свій вплив на парторганізації Хер­сонської і Таврійської губерній.

В умовах Гетьманату й окупаційного режиму підпільні більшовицькі комітети стали організаторами повстанської, страйкової боротьби. Чи не найбільшого розмаху набуло пов­стання селян Звенигородського і Таращанського повітів Київ­ської губернії влітку 1918 р.

Створений у Курську 28 листопада 1918 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, ліквідовуючи владу Директорії, встановлював центральні й місцеві органи уп­равління. Своїми власними рішеннями він 29 січня 1919 р. конституюється в Раду Народних Комісарів Української Со­ціалістичної Радянської Республіки. Перед цим, 14 січня 1919 р., для України приймається нова назва держави — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). За ухвалою В. Леніна і ЦК РКП(б) Раднарком УСРР очолив X. Раковський. В складі цього уряду встановлювалися посади народних комісарів зовнішніх справ, військових справ, радян­ської пропаганди, внутрішніх справ, освіти, землеробства, юстиції, продовольства і праці, фінансів, шляхів сполучень, охорони здоров'я, а також командуючого військами україн­ської Червоної армії. До РНК УСРР входили також члени Ради народного господарства УСРР. Беручи за досвід струк­туру й практику РНК РРФСР, уряд України прагнув стати організованою і діяльною державною інституцією. З цією метою 28 січня 1919 р. було затверджено «Декларацію Тим­часового Робітничо-Селянського Уряду України», згідно з якою і раніше прийнятими законами, уряд за допомогою ревкомів, комбідів і народних комісаріатів встановлював сис­тему органів місцевої влади у формі рад робітничих, сол­датських і селянських депутатів. 8 лютого 1919 р. РНК УСРР прийняла постанову «Про організацію місцевих органів Ра­дянської влади і порядок управління», в якій ставилося питання про «повсюдну передачу влади радам». Згідно з пос­тановою, ради мали бути виборними органами, утворювати­ся на основі виборчого права. Виборчим правом користу­валися особи незалежно від віросповідання, національності, осілості, що досягли 18-річного віку і займалися продуктив­ною та суспільно-корисною працею, а також військовослуж­бовці. Ті, хто жив на нетрудові доходи, зокрема наймачі робо­чої сили, які отримували прибутки, й ті, що одержували проценти з капіталу та прибутки з підприємств, а також приватні торговці й комерційні посередники позбавлялися виборчих прав. Інакше кажучи, виборчих прав позбавлялася найдіє­віша, мабуть, найчисельніша людність. Крім них, виборчих прав не мали служителі церкви, колишні царські чинов­ники, працівники поліції, жандармерії, охоронних відділень тощо.

Система рад формувалася за багатоступеневою ознакою. Спочатку місцеві органи влади обирали за квотою делегатів на повітовий з'їзд, ті — на губернський, а останній — на рес­публіканський. Вся організаційна робота зі створення систе­ми рад здійснювалася під керівництвом РКП(б) — КП(б)У. Так, перед скликанням Всеукраїнського з'їзду Рад працював III з'їзд КП(б)У, який схвалив усі проекти документів і регла­мент найвищого органу влади республіки.

6—10 березня 1919 р. відбувся III з'їзд Рад робітничих, се­лянських і червоноармійських депутатів — найвищий орган влади республіки. Він розглянув найважливіші поточні й конституційні питання і прийняв правові документи. З'їзд обрав вищий орган влади республіки — Всеукраїнський Цен­тральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який працював між з'їздами і був підзвітним лише йому. Цей орган скликав з'їзди. Для оперативної роботи було створено Президію ВУЦВК і за­тверджено новий склад Раднаркому УСРР. До складу Президії ВУЦВК увійшли Г. Петровський — голова і члени — К. Во-рошилов, В. Затонський, С. Косіор, О. Хмельницький та ін. Дещо згодом, з розширенням обсягу діяльності РНК УСРР, спрямованої на поточне управління країною, зокрема керів­ництво народними секретаріатами, а також із зосередженням значної частини законодавчої роботи в уряді, виникла потре­ба створити при РНК УСРР допоміжні установи. До числа установ належав заснований 16 травня 1919 р. на правах ко­місії Малий Раднарком УСРР. До нього входили, як правило, заступники наркомів або члени колегій наркомів. Головою Малого Раднаркому було обрано комісара юстиції О. Хмель­ницького.

На III з'їзді Рад гостро обговорювався проект Конституції УСРР. Постанова з'їзду доручила Всеукраїнському Централь­ному Виконавчому Комітету доопрацювати його. Що й було зроблено, а 14 березня Конституцію затвердило засідання ВУЦВК. У «Загальних положеннях» визначалося основне зав­дання диктатури пролетаріату в Україні: здійснити перехід від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення со­ціалістичних перетворень і (підкреслимо) систематичного придушення всіх контрреволюційних намірів з боку імущих класів. З цією метою запроваджувалися заходи, безпосередньо спрямовані на знищення існуючого економічного ладу, що виражалися у скасуванні приватної власності на землю і на всі інші засоби виробництва, в установленні влади за робітни­чим класом з наданням права участі трудящим масам у дер­жавному управлінні. Панівні класи від такої участі усувалися. Конституція надала виключну можливість трудящим масам користуватися політичними правами (свободою усного й дру­кованого слова, зборів, спілок тощо), усуваючи від користу­вання цими правами панівні стани й суспільні групи, що підтримували їх.

Конституція проголосила УСРР державою «трудящих і експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства». Влада в ній мала здійснюватися радами робітничих, селян­ських і червоноармійських депутатів. Центральними орга­нами влади за Основним Законом були: Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад і Рада Народних Комісарів. Законодавча компетенція вищих орга­нів влади УСРР була розмежована. Виключному віданню Всеукраїнського з'їзду Рад підлягали: а) затвердження, зміна, доповнення Конституції УСРР; б) оголошення війни і укла­дення миру (в разі терміновості, коли неможливо було скликати з'їзд, питання про оголошення війни і укладення миру міг вирішувати ВУЦВК Рад). Віданню ВУЦВК підляга­ли: а) установлення основ організації збройних сил; б) уста­новлення основ соціалістичного будівництва в галузі народ­ного господарства; в) затвердження річного бюджету і розподіл державних прибутків та зборів між центральною і місцевою владою; г) видання законоположень про терміни й порядок обрання місцевих органів влади, а також їхню внутрішню організацію. Раднарком міг також видавати закони, але лише за спеціальним рішенням ВУЦВК. Однак, як засвідчила практика, він видавав від свого імені законодавчі акти в період між сесіями ВУЦВК. За первісним задумом Президія повинна була лише готувати законопроекти. В Конституції розписува­лися механізм утворення місцевих органів влади, їх структура і компетенція. Органами радянської влади на місцях були міські й сільські ради робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів та обрані ними виконавчі комітети, а також губернські, повітові й волосні з'їзди рад та обрані ними виконкоми. Конституція УСРР містила раніше розроблені виборчі права громадян. В цілому Конституція УСРР не функціонувала і не була актом прямої дії. Країна жила на основі антиконституційних рішень партії більшовиків і лід-законних актів, які нерідко звужували правове поле.

Протягом квітня — травня 1919 р. відбулося формування місцевих органів рад та їхніх виконкомів. Паралельно з ними продовжували діяти створені партійними комітетами коміте­ти бідноти і революційні комітети. Співіснування і діяльність цих органів часто призводили до суперечностей між ними.

У зв'язку з тим, що в кінці травня 1919р. розпочався наступ збройних сил півдня Росії, радянське будівництво було тимча­сово призупинене. Україна переводилася на воєнний лад і від­повідно з ним перебудовувалися державні органи влади. Ще ЗО квітня 1919 р. було створено Раду робітничої і селянської оборони на основі декрету ВУЦВК, яка стала центральним оперативним органом управління. Рада оборони видавала декрети й постанови, що запроваджувалися через управління справами Раднаркому УСРР. Для забезпечення найважли­віших рішень Рада оборони призначала «особливоуповнова-жених» і створила різні комісії, наділяючи їх надзвичайними правами і повноваженнями. Керівники центральних відомств, органів влади і управління на місцях, установ та підприємств повинні були беззаперечно виконувати розпорядження і вказівки комісій та уповноважених Ради оборони. Комісії, як правило, формувалися з членів рад і представників відпо­відних відомств. Зазначимо, що всі найважливіші і найприн­циповіші питання роботи Ради оборони обговорювалися спо­чатку на засіданнях Політбюро ЦК КП(б)У. Фактично партія більшовиків управляла державою. В умовах воєнного стану ВУЦВК прийняв декрет «Про сількомбіди» (14 травня 1919 р.), згідно з яким комбіди ставали знову єдиними органами влади на селі. Сільради тимчасово було розпущено. Комбіди, засто­совуючи надзвичайні (силові й репресивні) заходи, забезпечу­вали Червону армію, робітників і сільську бідноту (тобто себе) продовольством.

Незважаючи на значні зусилля Ради оборони, УСРР втри­мати ситуацію в своїх руках не вдалося. Центральні органи влади й управління змушені були евакуюватися до РРФСР.

Збройні сили півдня Росії зі своїм урядом засновували органи управління. Повсюди на окупованих денікінцями українських землях створювалися губернські, місцеві й пові­тові бригади державної варти. У Київській, Харківській і Ново­російській губерніях запроваджувалися посади губернаторів, начальників повітів, волостей. Але цей процес також був при­зупинений. Об'єднані військові сили більшовицьких рад України і Росії ліквідували денікінський політичний режим і відновили свій.

Радянська влада в Україні наприкінці 1919 — на початку 1920 р. відновлювалася в організаційній формі ревкомів. Завдання ревкомів було визначено рішенням ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)Ута інструкціями Реввійськради Південного фрон­ту. Місцеві ревкоми на території Чернігівської, Харківської та Полтавської губерній в основному організовувалися політ-органами діючої армії. 11 грудня 1919р. в Москві відбулося за­сідання Президії ЦВК і РНК УСРР, на якому було прийнято постанову про створення Всеукраїнського революційного комітету. Він зосередив у своїх руках найвищу законодавчу, виконавчу і судову владу. До складу Всеукрревкому ввійшли Г. Петровський (голова), М. Владимиров, В. Затонський, Д. Мануїльський, В. Чубар та ін. При Всеукрревкомі 19 січня 1920 р. в Харкові було створено комісії, що управляли різними галузями державного життя: юстиції, земельних справ, наро­дної освіти, охорони здоров'я та ін. При Всеукрревкомі були організовані колегії уповноважених уряду продовольства, ВРНГ тощо. Але головна функція Всеукрревкому та його місцевих органів (9 ревкомів і комбідів) полягала у сприянні воєнним операціям Червоної армії. Тож, як зазначалося у «Зверненні ЦВК і Раднаркому України до всіх народів і урядів» від 21 лютого 1921 р., виконавши свої завдання, Все-укрревком склав свої повноваження. Натомість ЦВК і РНК УСРР, обрані III Всеукраїнським з'їздом Рад, знову присту­пили до виконання своїх обов'язків.

25 лютого 1920 р. Президія ВУЦВК прийняла постанову «Про призначення повсюдних виборів до Рад і про порядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад», згідно з якою розпо­чалося формування нових владних структур радянського режиму. Воно завершилося скликанням IV Всеукраїнського з'їзду Рад (16 — 23 травня 1920 р.). Робота з'їзду збіглася з польське-петлюрівським наступом проти більшовицько-ра­дянської системи. З'їзд прийняв низку законодавчих актів, зокрема «Про державні відносини між УСРР та РСФСР», «Про земельне питання», «Про продовольче питання», «Наказ Центральному Виконавчому Комітету і Раднаркому про зміцнення робітничо-селянської влади» та ін. Наказ ВУЦВК і РНК УСРР започаткував перебудову органів радянської влади на військовий лад, мілітаризацію радянських установ. З'їзд утворив нові органи влади — ВУЦВК, Президію ВУЦВК й затвердив новий склад Раднаркому, до яких увійшли більшим своїм складом члени і керівництво попередніх вищих органів влади й управління. Вони, тобто старий склад ВУЦВК і РНК УСРР, ЗО квітня 1920 р. прийняли постанову про організацію комітетів селян (комнезамів), на які покладалися такі функції: швидке втілення у життя закону про наділення землею та інвентарем безземельних і малоземельних госпо­дарств, організація колективного обробітку землі, сприяння виконанню закону про хлібну розкладку, боротьба з т. зв. «куркульським бандитизмом», сприяння військовим органі­заціям у будівництві Червоної армії, забезпечення виконання на селі всіх актів радянської влади. Комнезами відрізнялися від комбідів лише тим, що 1919 р. комбіди створювалися при відсутності рад і часто замість них, а комнезами 1920 р. засно­вувалися поряд з місцевими радами на підставі їхніх рішень і працювали під їхнім керівництвом. Крім того, керівництво комнезамами здійснювали на місцях партійні комітети, від­діли управління губернських і повітових виконкомів та органи Наркомату внутрішніх справ. На 10 листопада 1920 р. в Україні діяло 9599 комнезамів.

У ході ліквідації режиму Директорії УНР в Східній Гали­чині у серпні 1920 р. було створено тимчасовий крайовий орган радянської влади — Галицький революційний комітет (Галревком) з центром у Тернополі. Очолив його В. Затон-ський. Під його керівництвом створювалися повітові й сіль­ські ревкоми. Галревком видав ряд декретів про встановлення радянської влади у Східній Галичині, про скасування всіх законів Австро-Угорської імперії та Польщі, про конфіскацію поміщицьких і церковних земель, націоналізацію банків і промисловості та деякі інші. 15 липня Галревком проголосив Галицьку Соціалістичну Радянську республіку й розгорнув ро­боту по організації виборів до наступного Всеукраїнського з'їзду Рад. Проте невдачі Червоної армії під Варшавою і від­ступ її аж до східних кордонів Галичини надовго призупини­ли процес радянізації західноукраїнського суспільства. В кінці жовтня 1920 р. між польським і більшовицьким командуван­ням було укладено перемир'я, що стало частиною договору від 5 березня 1921 р., укладеного в Ризі. За цим договором Польща визнала український радянський уряд. Отже, скасовувалися попередні визнання Польщею уряду Директорії УНР. На тери­торії Холмщини, Підляшшя, Західної Волині, Західного Поліс­ся і Галичини з початку 20-х рр. встановлювався політичний режим Польщі.

На більшій частині України утвердився радянський режим. Як уже зазначалося, одне із завдань диктатури пролетаріату — систематичне придушення всіх контрреволюційних намірів. Ця конституційна теза стала основою діяльності органів на­гляду й контролю за законністю — Всеукраїнської надзвичай­ної комісії, міліції і суду.

В процесі радянського будівництва в УСРР створювалася система судів. Відповідно до «Декрету про суд» РНК УСРР від 14 лютого 1919 р. скасовувалися суди попередніх владних структур і утворювалися народні суди й революційні трибу­нали. Цим же Декретом РНК УСРР затвердила «Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали». Крім того, судове будівництво здійснювалося на основі директив РКП(б) і КП(б)У, інструкції Народного комісаріату юстиції «Про судоустрій» і низки спеціальних циркулярів. Цими й пізніше прийнятими законами визначалися компетенція і організація судової влади України. В означений період більшість справ розглядалася революційними трибуналами. До їхньої компетенції відносилися справи про контр­революційні злочини, державну зраду, шпигунство, службові злочини. 1920 р. компетенцію трибуналів було розширено: на їх розгляд передавалися справи про «бандитизм», розбій­ництво, пограбування, розкрадання та про деякі інші злочини. Революційні трибунали мали право засуджувати винних до різних мір покарання, в т. ч. і до найвищої (смертна кара). Відносячи значну кількість справ до контрреволюційних злочинів чи бандитизму, а також до державної зради, суди й трибунали чинили сваволю та беззаконня проти власного на­роду. ВУЦВК і РНК УСРР намагалися протидіяти цим явищам. Так, Раднарком УСРР 22 липня 1921 р. прийняв пос­танову, якою передбачалося посилене покарання для членів суду й трибуналів за незаконне позбавлення особистої волі, зловживання, знущання, незаконне вчинення обшуків, рекві­зицій, конфіскацій тощо. Але більшість законів сприяла таким діям судової, позасудової та адміністративної влади.

Одним із таких актів став декрет уряду «Про організацію Всеукраїнської надзвичайної комісії» (грудень 1918р.). Остан­ня створювалася з метою планомірної боротьби з контррево­люцією, спекуляцією, саботажем і службовими злочинами. Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК) була урядовою установою, підпорядковувалася РНК УСРР, а її органи на місцях — виконкомам рад. Склад ВУНК формувався урядом і виконкомами під керівництвом більшовицьких комітетів. Виходячи з мети створення ВУНК, їхні повноваження були дуже широкими і, як правило, силовими та репресивними. Виконкоми разом з органами ВУНК вирішували питання про запровадження «червоного терору», мали право арешту й від­дання до суду. Боротьба з «контрреволюцією» і здійснення «червоного терору» були основним завданням органів ВУНК. Їм надавалося право безпосередньої розправи у випадках «контрреволюційних» виступів, погромів тощо.

Крім ВУНК в Україні в період революції і війни більшо­вицькою владою, згідно з декретом «Про організацію влади на місцях», створювалися органи міліції для боротьби з грабе­жами, розбоєм, крадіжками, хуліганством, контрреволюцією та ін. В період 1919—1920 рр. склалися такі види міліції: 1) за­гальна; 2) карний розшук; 3) судово-кримінальна; 4) про­мислова; 5) залізнична; 6) морська. У боротьбі із злочинністю органи радянської міліції підтримували постійний контакт як з надзвичайними комісіями, так і з військами внутрішньої охо­рони (ВОХР).

В означений період в Україні радянська влада створила розгалужену мережу органів нагляду й контролю за закон­ністю. При виконкомах рад засновувалися контрольні відділи, контрольні комісії та комісаріати. Найважливішими устано­вами, що здійснювали у той час спеціальний нагляд за закон­ністю, були Народний комісаріат юстиції (НКЮ) та його місцеві органи — губернські, повітові та міські відділи. НКЮ і його органи стали своєрідним правовим арсеналом біль­шовицької республіки: вони безпосередньо готували законо­давчі акти, тлумачили норми права, забезпечували правове оформлення радянського ладу в різних галузях тощо.

Зусиллями НКЮ УСРР та інших законотворчих органів було видано значну кількість правових актів, що започатку­вали регулювання майнових, сімейних, земельних, трудових та інших відносин. Ці акти видавалися у зібраннях узаконень УСРР і збірниках відомчих установ.

Найважливішим аспектом розвитку цивільного права УСРР були питання власності. КП(б)У, ВУЦВК, РНК та інші органи влади й управління закладали правові засади приватної власності і створення державної, званої пізніше «соціаліс­тичною», власності. Було видано низку декретів: «Про націо­налізацію банків» (22 січня 1919 р.), «Про націоналізацію всіх приватних залізниць і під'їзних колій» (28 січня 1919 р.), «Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах», «Про відібрання лишків одягу та білизни в буржуазії» (1 березня 1919 р.), «Про вилучення хлібних лишків і встанов­лення твердих цін на них» (31 січня 1919 р.), «Про розкладку лишків урожаю 1918 р. та попередніх років» (12 квітня 1919 р.) та багато інших. Останні два декрети започаткували біль­шовицьку продрозкладку. Доти існували гетьманська, петлю­рівська, денікінська, врангелівська. В 1919—1920 рр. було проведено націоналізацію підприємств промисловості, жит­лових будинків тощо. Власність кустарів-одиночок, реміс­ників, середніх селян не підлягала націоналізації і навіть про­водилася політика сприяння їхній виробничій діяльності. РНК 6 серпня 1920 р. прийняла постанову «Про заходи сприяння кустарній промисловості», на основі якої, крім ви­щезгаданого, держава ставила їх під свій контроль, постачала сировиною тощо. До дрібного виробництва, в якому господа­рями використовувалася наймана праця, проводилася політика обмеження з наступною ліквідацією. Особливе місце відводилося праву власності на землю. Декретом ВУЦВК від 26 травня 1919 р. «Про соціалістичний землеустрій і про перехідні заходи до соціалістичного землекористування» ска­совувалася приватна власність на землю, надра, води, ліси, які перетворювалися на єдиний державний фонд. Земля переда­валася в користування селянам. Заборонялися цивільно-пра­вові операції з нею (купівля-продаж, дарування, застава та ін.).

Стимулювалося колективне господарювання. Для управ­ління процесом землекористування було утворено Народний комісаріат землеробства.

У цей період розроблялося радянське спадкове право. Дек­ретом РНК «Про скасування спадкоємства» (11, 12 березня 1919 р.) скасовувалося т. зв. буржуазне спадкове право й скла­далися нові основи соціалістичного права.

Тоді ж вийшли перші нормативні акти радянської влади, що регулювали шлюбно-сімейні відносини, зокрема, декрети РНК «Про організацію відділів запису актів громадянського стану», «Про цивільний шлюб і про ведення книг актів гро­мадянського стану», «Про розірвання шлюбу» від 20 лютого 1919 р., в яких зазначалося, що в УСРР надалі визнається лише цивільний шлюб. Наголошувалося, що шлюб укладається на добровільних засадах, на основі рівноправності чоловіка й жінки. Церковний шлюб оголошувався приватною справою тих, хто одружувався. На основі цих та інших актів у червні 1919 р. було розроблено проект «Сімейного кодексу», який набув чинності пізніше. Норми, що тут містилися, докладно регламентували всі сторони сімейно-шлюбних відносин.

Порушення цивільно-правових норм, державного права та ін. часто каралися на основі адміністративного, криміналь­ного законодавства. Останнє також почало формуватися в цей період. Під злочином каральні органи розуміли вчинки, які становили загрозу для основ радянської влади і для встанов­леного порядку в УСРР. Закріплювалася карність не тільки за­вершеного злочину, а й замаху. Держава декларувала, що покарання передусім повинно мати на меті виправлення осіб, особливо тих, які випадково стали на шлях вчинення злочинів. Кримінальне право спочатку регулювалося окреми­ми законами УСРР, у грудні 1919 р. НКЮ рекомендував судовим установам послуговуватися «Керівними началами з кримінального права РСФРР», а з серпня 1920 р. цей закон було введено в повному обсязі. У «Керівних началах» закріп­лювалася класова природа і визначалися завдання радянсько­го кримінального права, які полягали в охороні шляхом репресій системи суспільних відносин. Кримінальне законо­давство у своїй особливій частині розвивалося, виходячи з потреб боротьби з іншими владами, званими контррево­люцією, бандитизмом, що кваліфікувалися як злочин. Вістря кримінальних репресій спрямовувалося також проти роз­крадачів державної (націоналізованої) власності, злодіїв, ха­барників тощо. Для збереження державної власності було видано низку декретів, зокрема «Про охорону лісів» (26 люто­го 1919 р.), «Про боротьбу з самочинним захопленням про­довольства» (10 травня 1919 р.), «Про охорону націоналі­зованих кінних заводів» (14 березня 1919 р.) та ін. Особливо суворо каралися злочинні дії з захопленням продовольства. Для боротьби з торгівлею продовольством РНК УСРР 10 травня 1919 р. і 5 травня 1920 р. приймає декрети про боротьбу з мішечництвом (спекуляцією). Кримінальним законодавст­вом каралися також службові злочини, дезертирство, ухилен­ня від загального військового навчання, розголошення вій­ськової таємниці та ін. Таким чином, кримінальне законо­давство було спрямоване проти тих, хто намагався свідомо й несвідомо ліквідувати радянську соціалістичну систему.

Власне кажучи, антинародний радянський державно-пра­вовий режим з розгалуженою мережею репресивних ор­ганів був заснований на декретах, постановах, рішеннях ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У, злочинних інструкціях та вказівках В. Леніна. Наведемо одну лише, типову телеграму більшовицького вождя, що спричинила страшний голод в Україні у 1921 — 1922 рр.:

«М. В. Фрунзе. Тов. Фрунзе. Копії тт. Петровському і Ра-ковському і ЦК КПУ. 18.У.1921 р. Тов. Бухарін каже, що вро­жай на півдні чудовий. Тепер головне питання всієї Радян­ської влади, питання життя і смерті для нас,— зібрати з Украї­ни 200—300 мільйонів пудів. Усе забрати, обставити потрій­ним кордоном війська всі місця видобутку, ні фунта не про­пускати, не давати розкрасти. Це питання життя і смерті. Пос­тавте по-військовому» (див.: Ленін В. І. Повне зібр. тв. К., 1975. Т. 52. С. 200).

Вказівку В. Леніна радянські війська під командуванням М. Фрунзе виконали — забрали увесь врожай до зернини. Внаслідок цього мільйони українських селян померли від го­лоду.

Отже, у 20—30-х рр. було створено тоталітарну комуно-радянську систему, найжорстокішу в світі.

 

< Попередня   Наступна >