50

---

РОЗДІЛ VІІ

Державно-правовий розвиток Радянської України у складі Союзу РСР

Правові засади входження Радянської України до складу Союзу РСР

Після національної революції 1917—1921 рр. на значній території України запанувала більшовицька влада у формі рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. За Конституцією Української Соціалістичної Радянської Рес­публіки (1919 р.) основою радянської влади в Україні була система її центральних і місцевих органів. До центральних на­лежали: 1) Всеукраїнський з'їзд Рад; 2) Всеукраїнський Цен­тральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК); 3) Рада Народних Комісарів (РНК). А місцеву владу представляли губернські, міські, повітові, волосні й сільські ради.

У перехідний період від війни до миру V Всеукраїнський з'їзд Рад як найвищий орган влади у постанові «Про радянське будівництво» (1 березня 1921 р.) уточнив структуру й повно­важення центральних і місцевих органів влади.

Нагадаємо, УСРР як державі з перших днів існування був притаманний принцип диктатури пролетаріату (робітничого класу і найбіднішого селянства) над його споконвічними гно­бителями й визискувачами — капіталістами і поміщиками.

В. Ленін у праці «До історії питання про диктатуру» писав, що «наукове поняття диктатури означає не що інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв'язану владу, що безпосередньо на насильство спирається...» (див.: Ленін В. І. Повне зібр. тв. Т. 41. С. 379).

У політичних програмах правлячої тоді РКП(б) ставилося завдання здійснити перехід від буржуазного ладу до соціа­лізму. Скасовувалося право приватної власності; свобода слова, зібрань і союзів забезпечувалася лише для трудового на­роду і то на основі програми РКП(б); п

равове оформлення партійної політики покладалося на згадані структури проле­тарської (більшовицької) влади.

До компетенції Всеукраїнського з'їзду Рад, ВУЦВК та РНК входили всі питання загальнодержавного значення, тобто прий­няття Конституції, внесення до неї змін і доповнень, встанов­лення і зміна кордонів, зносини з іноземними державами, ого­лошення війни та укладення миру, визначення засад організації збройних сил, загальне керівництво внутрішньою політикою, розробка і схвалення цивільного, кримінального і процесуального законодавства, утвердження основ соціаліс­тичного будівництва в галузі народного господарства респуб­ліки.

Всеукраїнські з'їзди Рад формувалися з делегатів, обраних відповідним з'їздом місцевої ланки рад. У підготовці цих з'їздів брали участь робітники, трудове селянство й інте­лігенція. Для організації виборів ВУЦВК створював Цент­ральну виборчу комісію з її відділами на місцевому рівні.

До виключної компетенції ВУЦВК також належали: фор­мування РНК, питання про кордони, зовнішні зносини, збройні сили, визначення напрямів розвитку народного гос­подарства та деякі інші. Наприклад, V Всеукраїнський з'їзд Рад у спеціальній резолюції визначив завдання щодо врегулю­вання взаємовідносин між наркоматами РСФРР і УСРР. На той час уже діяв договір про військовий і господарський союз між Російською Федерацією і Україною, згідно з яким дер­жавним органам РСФРР надавалося привілейоване ста­новище порівняно з УСРР. Таким чином, у державних органах РСФРР поступово зосереджувалося управління найважли­вішими галузями української промисловості.

Українське керівництво на чолі з X. Раковським і Політ-бюро ЦК КП(б)У наполягало на усуненні тенденції, спрямо­ваної на обмеження суверенітету УСРР. Це дало поштовх роз­робці правових засад майбутньої форми держави радянських республік.

11 серпня 1922 р. оргбюро ЦК РКП(б) створило комісію для підготовки до розгляду на черговому пленумі ЦК РКП(б) питання про взаємозв'язки республік. До складу комісії увій­шли В. Куйбишев (голова), X. Раковський, Г. Сокольников, Й. Сталін.

Ця комісія розробила проект резолюції «Про взаємовід­носини РСФРР з незалежними республіками» на основі сталінської ідеї автономізації, схваленої всіма керівниками радянських республік, крім Грузії. 26 вересня 1922 р. з резо­люцією ознайомився В. Ленін. Він запропонував принципово інший шлях об'єднання — у вигляді союзу незалежних рес­публік.

Пленум ЦК РКП(б) 6 жовтня 1922 р. прийняв постанову «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними радянськими соціалістичними республіками», де визнав вищим органом Союзу Всесоюзний з'їзд Рад, який мав встановити відповідні союзні органи влади й управління.

На основі постанови пленуму було розроблено проекти «Декларації про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік» і «Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік». І Всесоюзний з'їзд Рад прийняв їх за основу ЗО грудня 1922 р. За змістом Договору радянські республіки, увійшовши на засадах добровільності й рівно­правності до складу створеної ними союзної держави, повніс­тю зберігали свою державну незалежність, тобто де-юре зали­шалися суверенними державами.

А що на з'їзді між керівниками союзних республік виникли розбіжності стосовно взаємовідносин загальноросійських і республіканських органів управління, то проекти Декларації і Договору про утворення СРСР після доопрацювання і узгод­жень мав остаточно затвердити II Всесоюзний з'їзд Рад.

У січні 1923 р. Всеукраїнський ЦВК і Раднарком УСРР створили низку комісій для підготовки документів, пов'язаних з утворенням СРСР (про розподіл компетенцій між урядом» Союзу РСР і урядами республік, взаємовідносини загальносо­юзних і республіканських наркоматів, побудову загальносо­юзного і республіканського бюджетів, структуру Верховного суду СРСР, функції ЦВК СРСР і ЦВК республік). Ці комісії розробили варіант українського проекту союзного договору, який суттєво відрізнявся від проекту, прийнятого на І з'їзді Рад СРСР. Наприклад, в українському проекті слова про те, що «республіки об'єднуються в одну союзну державу», було замінено на «утворюють» СРСР. Український проект посилю­вав гарантії суверенних республік, містив статтю про те, що суверенітет окремих республік, які входять до Союзу, обме­жений лише рамками, зазначеними в союзному договорі, і лише в питаннях, віднесених до компетенції Союзу. За цими рамками кожна з республік здійснює свою державну владу самостійно, а Союз РСР охороняє їхні суверенні права. Територія і Конституція республіки не можуть бути змінені без її згоди. Проект містив і інші статті, які, на думку роз­робників, краще забезпечували суверенітет УСРР. Проект со­юзного Договору зі змінами й пропозиціями у червні 1923 р. було передано в розширену комісію ЦВК СРСР з питань підготовки Конституції СРСР. Але зважені й помірковані про­позиції українського керівництва не знайшли розуміння на союзному рівні, а М. Скрипника й X. Раковського звинува­тили у «націонал-ухильництві». В ході критики і нападок на українців конституційна комісія СРСР запропонувала прий­няти за основу проект, поданий Всеросійським ЦВК. 13, 14 і 16 червня 1923 р. проходило засідання розширеної комісії ЦВК СРСР. На пропозицію Д. І. Курського в преамбулу до­кумента, що розглядався, внесли формулювання: Декларація і Договір про утворення СРСР становлять Основний Закон — Конституцію Союзу РСР. Таким чином, прийняті за основу документи І Всесоюзного з'їзду Рад стали проектом Консти­туції СРСР, який належало обговорити в союзних респуб­ліках. У запропонованому проекті посилювались і розширю­валися компетенції союзних органів влади. III сесія ВУЦВК 7-го скликання, заслухавши доповідь голови Раднаркому УСРР X. Раковського про союзне будівництво і союзну Конституцію, під тиском російської сторони постановила в цілому затвердити проект Конституції СРСР. Питання про Конституцію СРСР 21 січня 1924 р. розглянув VIII з'їзд Рад УСРР, на якому висту­пив М. Скрипник. Заслухавши його доповідь про Конституцію і Договір, VIII з'їзд Рад постановив: «І. Ухвалений І з'їздом Рад Союзу РСР договір і затверджену II сесією ЦВК СРСР Конституцію СРСР ратифікувати, доручивши Президії ВУЦВК цю ратифікацію підписати». 31 січня 1924 р. II з'їзд Рад СРСР остаточно затвердив Основний Закон (Конституцію) СРСР, юридичне оформив створення Союзу РСР.

Отже, РКП(б) разом з комуно-радянським керівництвом РСФРР породили державно-правовий документ — Консти­туцію СРСР. Це було початком становлення федеративної держави, що мала свої органи державної влади й управління:

З'їзд Рад СРСР, ЦВК СРСР, Президію ЦВК СРСР, РНК СРСР, Верховний суд СРСР, Народні комісаріати СРСР, Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ). До повноважень органів влади й управління СРСР належали: зовнішні зносини і зовнішня торгівля; оголошення війни та укладення миру; організація і застосування збройних сил; закладення основ на­родного господарства СРСР та його планування; керівництво транспортом і зв'язком; затвердження єдиного державного бюджету і єдиної грошової та кредитної системи; встановлен­ня засад землекористування і землеустрою, а також судоуст­рою і судочинства, законів про працю; визначення загальних принципів народної освіти й охорони здоров'я тощо.

Вищезазначені повноваження органів влади й управління СРСР обмежували суверенітет і право радянських республік, у тому числі й УСРР.

 

< Попередня   Наступна >