Німецько-фашистський режим на тимчасово окупованій території України

Влітку 1942 р. вся територія Радянської України була оку­пована ворогом. З перших днів гітлерівці прагнули запро­вадити так званий «новий» порядок. До виконання своїх стра­хітливих планів (плани «Ост», «Барбаросса» та ін.) фашистські загарбники приступили з перших днів окупації радянської території. 17 липня 1941 р. Гітлер підписав наказ про передачу окупованих радянських земель у відання «рейхсміністерства у справах зайнятих східних областей». Міністром було призна­чено підручного Гітлера А. Розенберга. В наказі зазначалося, що окупована територія поділяється на рейхскомісаріати, во­ни — на генеральні округи, а ці, своєю чергою,— на округи. Всі начальники адміністративних одиниць призначалися німецьким урядом. У передмові до «Директиви з керівництва економікою» («Зелена папка») (червень 1941 р.), яка містила «законодавство» окупаційного режиму, зазначалося, що за­гарбані радянські землі є частиною великонімецького «жит­тєвого простору». Окупанти робили усе можливе для перетво­рення України на свою колонію, а народ — на рабів.

У липні 1941 р. німецько-румунські війська окупували Чернівецьку та Ізмаїльську області УРСР. З дозволу Гітлера обидві області (територією понад 15 тис. кв. км) за наказом Антонеску було включено до складу фашистської Румунії. В цих областях відновлювалися порядки, що існували тут до 28 черв­ня 1940 р., тобто до з'єднання цих земель з Радянською Україною.

1 серпня 1941 р. генерал-губернатор Франк оголосив, що за наказом фюрера він включає частину західноукраїнських земель під назвою дистрикт «Галичина» до генерального гу­бернаторства, створеного на окупованій території Польщі. До дистрикту «Галичина» з центром у Львові входили Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська (без північних районів) області. Ця територія становила

19 серпня 1941 р. в м. Бендери представники німецьких і румунських властей підписали договір, за яким значна (40 тис. кв. км) частина України — Одещина, південні райони Він­ницької та західні Миколаївської областей — передавалася Румунії. Ця територія під назвою «Трансністрія» відділялася кордоном від інших українських земель. Значну частину Ук­раїни було включено до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у м. Рівному. Рейхскомісаріат територією 339,2 тис. кв. км налічував 6 генеральних округів: 1) Волинсько-Поділь-ський (Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська області, південні райони Брестської і Пінської областей Білорусії); 2) Житомирський (Житомирська, північні райони Вінниць­кої області з м. Вінницею, південні райони Поліської області з м. Мозирем Білорусії); 3) Київський (Київська і Полтавська області); 4) Миколаївський (Миколаївська, крім західних ра­йонів, і Кіровоградська області); 5) Таврія (лівобережні райо­ни сучасної Херсонської та Запорізької областей з центром у Мелітополі); 6) Дніпропетровський (Дніпропетровська і час­тина районів Запорізької області).

Інші області України, зокрема східні, було оголошено при­фронтовою зоною і віддано під владу німецьких військових комендантів. Ця територія відмежовувалася від рейхскомі­саріату кордоном, переходити який дозволялося лише в пев­ному місці з спеціальними перепустками.

3 перших днів окупації німецькі загарбники встановили в Україні режим кривавого терору й насильства над мирним на­селенням. З цією метою було створено гестапо, жандармерію, поліцію, різні спеціальні групи й команди, які спиралися на регулярні військові частини.

Влада перебувала в руках рейхскомісара, генералкомісарів, гебітскомісарів, штадткомісарів, ортскомісарів, фолькско-мендантів, ландвіртів та інших шефів. На ці посади признак чалися лише німці. Вони розпоряджалися життям і вирішу­вали долю радянських людей. До деяких керівних посад допускалося і місцеве населення. В «Оголошенні рівненсь­кого гебітскомісара» від 22 квітня 1942 р. визначалися посади німців і представників української допоміжної адміністрації, як-от: сільський старшина, бурмистр, голова району. Вони ке­рували сільськими, міськими і районними управами. Наприк­лад, Рівненська управа мала відділи: адміністративно-господар­ський, освіти, цивільної опіки і технічний, районна також — адміністративно-господарський, освіти, цивільної опіки і тех­нічний. Сільські управи складалися з голови, його заступника і секретаря. При них існували такі відділи: господарський, шляхів і цивільної опіки. В селах і районних центрах діяли; поліційні відділи на чолі з начальником поліції.

Реалізацію страхітливих планів фашистських верховодів щодо українського народу мала забезпечити детально проду­мана окупаційна політика. Її основними цілями були: 1) то­тальний терор проти народів СРСР; 2) повсюдна руйнація виробничих сил і пограбування населення; 3) його нещадна рабсько-кріпосницька експлуатація; 4) викорінення комуніс­тичної ідеології, радянського укладу життя, загальна фаши­зація населення. Одним із свідчень про заплановані гітле­рівцями широкомасштабні злочини проти народів СРСР був генеральний план «Ост», який передбачав депортацію 31 млн чоловік з території Польщі й західної частини Радянського Союзу з наступним заселенням «звільнених» земель 20 млн німців. Більше того, створене за вказівкою Гітлера імперське міністерство у справах окупованих східних областей вважало визначену планом «Ост» кількість осіб, що підлягали депор­тації, недостатньою і пропонувало довести її до 46—51 млн чоловік.

Порушуючи елементарні норми міжнародного права, зок­рема Гаазькі конвенції 1899 і 1907 рр., Герінг вказував на те, що «використання робітників і ставлення до них на практиці повинно бути таким самим, як і до російських військовопо­лонених».

Для здійснення програми поневолення було створено роз­галужений апарат на чолі з Заукелем — головним уповнова­женим у справах використання робочої сили. Фашистські окупанти вивезли з СРСР на каторжні роботи до Німеччини 4 млн 973 тис. громадян, серед яких понад 2 млн були україн­цями. Здебільшого їх примушували працювати на підприєм­ствах військової промисловості, транспорті, частину поси­лали на сільськогосподарські роботи, використовували як домашню прислугу.

З перших днів окупації України гітлерівці з небувалою .жорстокістю і цинізмом почали знищувати мирних громадян. Так, у Львові протягом кількох днів вони розстріляли близько 400 радянських і профспілкових активістів. Масові страти жи­телів Львова й області тривали упродовж всього періоду оку­пації. Цілому світові відома трагедія Бабиного яру в Києві, де було по-звірячому знищено понад 100 тис. жителів міста. А всього в Україні окупанти знищили понад 4,5 млн людей.

Німецько-фашистська окупація завдала Україні вели­чезних економічних і моральних втрат. Гітлерівці демонту­вали й вивозили до рейху устаткування підприємств, сиро­винні ресурси. З метою методичного пограбування Радянської України було створено спеціальний апарат, центральним органом якого був «економічний штаб Ост». При окупаційних арміях створювалися «господарські інспекції», а при польо­вих комендатурах — «господарські команди», що займалися грабежем, прикриваючись іноді такими термінами, як «рек­візиція», «повинність». Усі цінності відбиралися в населення без усякого відшкодування з грубим порушенням норм між­народного права.

Збитки, завдані народному господарству України за час окупації, становили 286 млрд карбованців (за цінами 1941 р.). Було знищено 16150 промислових підприємств, на яких до війни працювало близько 2,3 млн робітників. Окупанти зруй­нували й пограбували 17910 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 ма­шинно-тракторних станцій тощо (див.: Хрущов М. С. Визво­лення українських земель від німецьких загарбників і чергові завдання відбудови народного господарства України. — К., 1943).

Наказом Розенберга від 4 серпня 1941 р. на окупованій території України було запроваджено німецько-фашистське кримінальне право й німецькі суди. Інший його наказ, від 23 серпня, про застосування надзвичайних карних заходів до населення окупованих областей містив великий список «злочинів проти німецької держави», які каралися смертю або (при пом'якшувальних обставинах) каторжними роботами. Поліційній владі надавалося право «без тривалого слідства» засуджувати до страти.

Таким був німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Вона пережила ще один, найтяжчий період своєї історії.