47

---

Розділ 11

РАДЯНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ І ПРАВО В УКРАЇНІ 20-30-х років ХХ ст.

11.1. Утворення Союзу РСР. Зміни в державному статусі УСРР

Унаслідок більшовицького перевороту 1917 р. на території ко­лишньої Російської імперії утворилися радянські республіки, владу в яких монополізувала партія комуністів. Домінантне становище у цьому радянському комплексі належало РСФРР.

Об’єднання національних республік, уніфікацію їхніх державних структур більшовики вважали необхідною умовою перемоги світо­вої пролетарської революції. Ці прагнення швидко втілювалися у практиці. Так, 12 грудня 1917 р. І Всеукраїнський з’їзд Рад визнав “Українську республіку як федеративну частину Російської республі­ки”; 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК ухвалив Декрет про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії. 27 січня 1920 р. постановою Всеукрревкому на територію України поширювалась дія декретів РСФРР, що стосувалися військо­вої, народногосподарської, продовольчої, фінансової сфер, функціо­нування органів влади.

Важливим кроком на шляху об’єднання став укладений 28 грудня 1920 р. “Союзний робітничо-селянський договір між Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою і Українською Соціалістичною Радянською Республікою”, змістом якого був “військовий і господарський союз” (ст. 1). Відповідно до ст. 2 договору відбувалося об’єднання Вищих рад народного господарства, наркоматів військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучень, пошти та телеграфу. Об’єднані наркомати увійшли до складу Раднаркому РСФРР і мали у Раднаркомі УСРР своїх уповноважених (ст. 4). Керівництво об’єднаними наркоматами здійснювалося Всеросійськими з’їздами Рад та Всеросійським ЦВК, до яких входили й представники УСРР. Отже, за умовами

договору керівництво найважливішими сферами української економіки й обороною республіки фактично покладалося на органи державної влади РСФРР. Такі самі дого­вори РСФРР уклала й з іншими радянськими республіками (Хорезмом, Азербайджаном, Білорусією, Бухарою, Грузією, Вірменією).

Процес “знеособлення УСРР” тривав. Декретом ВУЦВК від 28 березня 1922 р. громадянам РСФРР та громадянам інших радянських республік надавалися рівні з українськими громадянами права й обов’язки, тобто фактично визнавалось єдине спільне громадянство. З ініціативи української делегації у жовтні 1922 р. V сесія Всеро­сійського ЦВК поширила дію Цивільного, Земельного кодексів та інших правових актів РСФРР на всі радянські республіки.

Водночас українське керівництво на чолі з X. Раковським, прагнучи зберегти за собою вплив на події у республіці, наполягало на усуненні тенденції обмеження суверенітету УСРР. ЦК КП(б)У 11 березня 1922 р. прийняв постанову про необхідність конкретизувати відносини між РСФРР і УСРР. По суті це рішення стало поштовхом до розробки правових засад майбутнього об’єднання радянських республік у союзну державу.

У серпні 1922 р. в Москві було створено спеціальну комісію для вироблення засад об’єднання. Невдовзі вона прийняла запропонований Й. Сталіним проект, який передбачав входження радянських республік у Російську Федерацію на автономних правах. Цей проект викликав вибух обурення в національних республіках. Центральний Комітет Компартії Грузії на знак протесту подав у відставку. М. Скрипник та інші українські більшовики кваліфікували цей про­ект як “погано прихований російський шовінізм”. Проти проекту автономізації виступив також В. Ленін, який раніше не втручався у ро­боту комісії, бо був тяжко хворий. Він запропонував покласти в основу державного союзу принцип федералізації, створити “федерацію рівноправних республік”.

Договір про утворення Союзу РСР був підписаний у Москві на І з’їзді Рад СРСР 30 грудня 1922 р. членами делегацій Російської СФРР, Української СРР, Закавказької СФРР, Білоруської СРР (всього 86 підписів). З’їзд затвердив також Декларацію про утворення Союзу РСР. Проте з’їзд виявив істотні розбіжності стосовно пов­новажень загальносоюзних і республіканських органів управління. З огляду на це Декларацію й Договір після узгоджень і доопрацювання мав остаточно затвердити II Всесоюзний з’їзд Рад. Український варіант поправок до союзного договору, схвалений на спільному засіданні Президії ВУЦВК і РНК УСРР 23 травня 1923 p., передбачав розширення прав союзних республік. Зокрема з відання со­юзних органів пропонувалося вилучити питання народної освіти та охорони здоров’я; з питань судоустрою й судочинства, правової системи республіки мали право видавати власні законодавчі акти, які не суперечили б законодавству СРСР. Кожна з республік мала здійснювати державну владу самостійно, території республік не могли бути змінені без їх згоди. Більшість українських пропозицій не було підтримано на союзному рівні.

Завершення юридичного оформлення союзу відбулося на II Всесоюзному з’їзді Рад із прийняттям 31 січня 1924 р. Конституції СРСР. її основу становили Декларація про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР. Напередодні Конституцію СРСР ратифікували з’їзди Рад союзних республік, зокрема 19 січня 1924 р. - VIII Всеукраїнський з’їзд Рад. Проте у цьому документі були вилучені важливі норми, які забезпечували суверенітет республік (їх право на укладення договорів з іншими державами, дипломатичні відносини, врегулювання кордонів між собою, встановлення внутрішніх позик тощо).

Новоутворена федеративна держава мала верховний орган влади - З’їзд Рад, вищий орган влади у періоди між з’їздами - Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК), вищий орган влади у періоди між сесіями ЦВК - Президію ЦВК. Вищим виконавчим органом держави стала Рада Народних Комісарів (РНК), основними сферами державного життя керували союзні Народні комісаріати. Створювався Верховний Суд СРСР з функціями верховного судового контролю. При РНК СРСР створювався об’єднаний орган ДПУ (ОДПУ). Рішення загальносоюзних органів влади вважались обов’язковими для всіх республік. Однак розпорядження окремих союзних народних комісарів через їх невідповідність нормативно-правовим актам Союзу могли бути припинені вищими органами влади республік із негайним повідомленням про це союзного центру. До компетенції вищих органів влади СРСР належали зовнішні зно­сини; оголошення війни та укладення миру; кордони; збройні сили; планування та встановлення основ народного господарства; транспорт; зв’язок; бюджет; грошова й кредитна системи; встановлення засад землекористування та землеустрою, судоустрою й судочинства, законодавства про працю; визначення загальних принципів народної освіти, охорони здоров’я тощо.

Бюджети республік були складовими загальносоюзного бюджету і затверджувалися ЦБК СРСР. Для громадян союзних республік встановлювалось єдине союзне громадянство.

За союзними республіками зберігалось право вільного виходу з Союзу РСР, але через відсутність правового механізму його реалізації воно зводилося нанівець. Монополістичне становище жорстко централізованої більшовицької партії призвело до того, що “федерація республік” дедалі більше функціонувала за унітарною схемою.

У соціально-політичній, історичній та юридичній літературі пострадянського періоду утворення СРСР та входження до нього України оцінюється негативно. Звичайно, тоталітарно-репресивна система, що виникла в союзній державі, стала трагедією для українського народу, як і для інших народів СРСР. Проте, як наголошує канадський професор українського походження О. Субтельний, “неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій залишив українців та інші неросійські народи з порожніми руками. За царів українська мова, культура, національна самобутність жорстко переслідувалися. Не мали чіткого визначення кордони України, а саму країну називали такими невиразними поняттями, як “ЮгоЗапад” чи “Малороссия”. А за радянської влади Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом”.

 

< Попередня   Наступна >