Головне меню

11.2. Державний устрій УСРР в 20-30-ті роки

Історія держави і права України - Іванов В. М /Історія держави і права України / Ч.2
101

11.2. Державний устрій УСРР в 20-30-ті роки

Створення СРСР істотно вплинуло на державно-правовий статус України. “Союз рівноправних республік”, не змінюючи своєї федеративної форми, дуже скоро перетворився на жорстко централізовану державу. Сталін і його оточення зробили все для обмеження, а потім - фактичної ліквідації державного суверенітету союзних республік.

Верховним органом влади в УСРР і надалі залишався Всеукраїнський з'їзд Рад. Після утворення СРСР він мав керуватися постановами Всесоюзних з’їздів Рад, рішеннями монопольно правлячої Комуністичної партії. Виключною компетенцією з’їзду було затвердження, зміна й доповнення Конституції УСРР. Так, XI Всеукраїнський з’їзд Рад (травень 1929 р.) затвердив нову Конституцію УСРР, підґрунтям якої стала союзна Конституцію. Рішеннями з’їзду змінювалися кордони УСРР, встановлювалися кордони й остаточно затверджувалася Конституція Молдавської АСРР (утвореної у складі УСРР 12 жовтня 1924 p.). Всеукраїнський з’їзд Рад обирав ВУЦВК, а з 1926 р. також представників від України до Ради національностей СРСР.

Спочатку відповідно до Конституції 1919 р. з’їзди збиралися що­річно, а починаючи з 1926 р. - один раз на два роки. Надзвичайні з’їзди Рад мали скликатися як ВУЦВК, так і на вимогу місцевих Рад, що представляли третину населення України. Згідно з Конституцією 1929 р. делегати Всеукраїнського з’їзду Рад обиралися Всемолдавським і обласними з’їздами Рад: по одному делегату від 10 тис. ви-борців міста і від 50 тис. виборців села. Якщо раніше серед делегатів був хоча б мізерний відсоток представників некомуністичних партій, то, починаючи з VII Всеукраїнського з’їзду Рад (грудень 1922 p.), де-легатами обираються лише комуністи (майже 90 %) і безпартійні. Отже, за складом Всеукраїнський з’їзд Рад був органом диктатури пролетаріату, яка зводилась до диктатури правлячої партії. Призначення

з’їзду зводилося до суто декоративної функції надання державно-правової форми рішенням партійно-бюрократичної верхівки.

Між Всеукраїнськими з’їздами Рад верховним законодавчим, розпорядчим і виконавчим органом України був Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет (ВУЦВК). Сесії ВУЦВК збирали-ся спочатку раз на два місяці, пізніше (згідно з Положенням про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. та за Конституцією 1929 р.) - тричі на рік. Надзвичайні (позачергові) сесії скликалися Президією ВУЦВК як з власної ініціативи, так і за поданням Ради Народних Комісарів або на вимогу третини членів ВУЦВК.

Згідно з Конституцією 1929 р. ВУЦВК керував усіма галузями державного, господарського й культурного будівництва; затверджу-вав бюджет УСРР; встановлював план розвитку народного госпо­дарства республіки відповідно до загальносоюзного плану; розгля­дав питання про часткові зміни Конституції УСРР, затверджував проекти кодексів, усіх законодавчих актів тощо.

Між сесіями ВУЦВК вищим законодавчим, виконавчим та розпорядчим органом була Президія ВУЦВК. Повноваження її: припинення й скасування постанов РНК і окремих народних комісаріатів УСРР, а також місцевих виконкомів; видання декретів, постанов та розпоряджень; розгляд і затвердження декретів та постанов РНК УСРР. Усі законодавчі акти й постанови Президії адміністративого, політичного, економічного та культурного значення, проекти кодексів підлягали обов’язковому затвердженню ВУЦВК.

Розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК, який здійснював загальне управління республікою, була Рада Народних Комісарів (РНК) УСРР Організаційно-правові засади діяльності РНК УСРР визначалися в Положенні про Раднарком УСРР від 12 жовтня 1924 р. Конституція УСРР 1929 р. наділила РНК правом видавати законо­давчі акти й постанови, обов’язкові до виконання на всій території УСРР. До складу РНК входили Голова РНК, його заступники, народні комісари, уповноважені загальносоюзних комісаріатів та інші особи за визначенням ВУЦВК.

Система органів галузевого державного управління склалася після утворення СРСР і регулювалася Загальним положенням про народ­ні комісаріати УСРР від 12 жовтня 1924 р. У ньому розподілялись наркомати на загальносоюзні й директивні, перелічувались предме­ти відання та повноваження наркоматів УСРР, визначався статус уповноважених загальносоюзних наркоматів при РНК УСРР. Пріо­ритетне становище й неподільну владу мали загальносоюзні наркомати закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, оборонної промисловості (з 1936 p.), шляхів сполучень, пошт і телеграфів. На народне господарство України відчутно впли­вали директивні (об’єднані) наркомати, органами яких у республіці були однойменні наркомати продовольства, праці, фінансів, Вища рада народного господарства (у 1932 р. реорганізована в Наркомат легкої промисловості), робітничо-селянська інспекція. Республікан­ськими були Наркомати земельних справ (до 1929 p.), внутрішніх справ (до 1930 p., і з 1934 p.), торгівлі (з 1930 р. - постачання), осві­ти, соціального забезпечення, охорони здоров’я, комунального гос­подарства (з 1931 p.), місцевої промисловості (з 1934 p.).

В умовах форсованої індустріалізації, суцільної колективізації дедалі більше влади зосереджувалось у загальносоюзних органах. Процеси централізації пронизували всю систему управління народним господарством. Так, постановою від 4 лютого 1934 р. ВУЦВК і РНК УСРР утворили постійну комісію (у складі Голови РНК, секретаря ЦК КП(б)У, народного комісара РНК, голови Всеукраїнської ради профспілок і голови Укрколгоспцентру) для перевірки вико­нання директив уряду й зміцнення дисципліни в усіх державних органах та господарських організаціях. Для посилення єдиноначальності Постановою ВУЦВК і РНК УСРР “Про реорганізацію народних комісаріатів і центральних установ УСРР” від 7 квітня 1934 р. ліквідовувались колегії при наркоматах УСРР і відповідальність за діяльність наркоматів повністю покладалась на наркомів та їхніх заступників.

Після XIII Всеукраїнського з’їзду Рад (січень 1935 р.) відбулася зміна назв вищих органів влади й управління. Всеукраїнський з’їзд Рад було перейменовано на з’їзд Рад УСРР, ВУЦВК - на ЦВК УСРР, Президію ВУЦВК - на Президію ЦВК УСРР. Надзвичайний XIV з’їзд Рад (січень 1937 р.) замість назви “Українська Соціалістична Радянська Республіка” встановив назву “Українська Радянська Соціалістична Республіка”.

Місцевими органами влади відповідно до Конституцій 1919 і 1929 р. були з’їзди Рад та їх виконавчі комітети. Управління галузя­ми місцевого господарства і соціально-культурного життя здійсню­вали відповідні відділи виконкомів. Місцеві радянські органи ство­рювались відповідно до адміністративно-територіального поділу України, який у період 20-30 років зазнав неодноразових змін.

Початок адміністративно-територіальної реформи був покладений переходом у 1922-1925 pp. від чотириступеневої (центр - губернія -повіт - волость) до триступеневої (центр - округ - район) системи управління. У 1925 р. в Україні було створено 41 округ, 680 районів, по­над 10 тис. сільрад, у тому числі 12 національних районів і понад 500 національних сільрад (російських, польських, німецьких, єврейських таін.).

У серпні 1930 р. розпочався перехід до двоступеневої системи управління (центр - район), внаслідок чого утворилося 503 адміністративні одиниці (484 райони, 18 міст і Молдавська АСРР), які управлялися безпосередньо з центру.

Зрештою очевидність недоліків такої системи призвела до наступних змін. Протягом 1932 р. було створено сім областей: Харків­ську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську, Донецьку та Чернігівську. Отже, відбувся перехід на триступеневу (центр - об­ласть - район) адміністративно-територіальну систему управління, яка існує й донині.

З прийняттям Конституції СРСР 1936 р. та Конституції УРСР 1937 р. відбулися зміни у системі вищих і місцевих органів влади та державного управління.

Вищим органом державної влади, єдиним законодавчим органом республіки (замість чотирьох законодавчих органів за Конституцією 1929 р. - Всеукраїнського з’їзду Рад, ВУЦВК, Президії ВУЦВК, РНК) стала Верховна Рада УРСР. Вона обиралася громадянами України у виборчих округах на 4 роки за нормою: один депутат від 100000 населення. Вона приймала Конституцію УРСР, видавала закони, встановлювала адміністративно-територіальний поділ республіки, затверджувала народногосподарський план, державний бюджет, керувала галузями народного господарства, відповідно до законодавства СРСР встановлювала місцеві податки, збори й неподаткові доходи, організовувала діяльність судових органів, здійснювала охорону державного порядку і прав громадян тощо. Сесії Верховної Ради відбувалися двічі на рік, позачергові - скликались Президією Верховної Ради за необхідністю або на вимогу однієї третини депутатів.

Президія Верховної Ради УРСР діяла як постійний колегіальний орган в період між сесіями Верховної Ради. До неї входили Голова Президії Верховної Ради, два заступники, секретар і 15 членів. Кон­ституція уповноважувала Президію тлумачити закони республіки і видавати укази, проводити референдуми, скасовувати постанови й розпорядження уряду і обласних рад в разі їх невідповідності зако­нам, увільнювати з посад і призначати народних комісарів УРСР, вносячи затим їх на затвердження Верховної Ради, надавати грома­дянство УРСР, присвоювати почесні звання республіки, здійснюва­ти помилування.

В Конституціях 1936-1937 pp. зроблено спробу відокремити зако­нодавчу владу від виконавчої. Про це свідчить, зокрема, й ст. 27 Конституції УРСР 1937 р., за якою керівництво засіданнями Верхов­ної Ради покладалося на голову Верховної Ради, а не на голову її Президії. Фактично ж Президія Верховної Ради продовжувала здійснювати законодавчі функції - її укази були основними нормотворчими актами. Затвердження Указів Президії на сесіях Верховної Ради мало суто формальний характер.

Верховна Рада утворювала Раду Народних Комісарів - найвищий виконавчий і розпорядчий орган республіки. Проте уряд УРСР був підконтрольний і підзвітний загальносоюзному центрові. Рада Народних Комісарів УРСР видавала постанови й розпорядження на основі й на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень РНК СРСР. До складу Раднаркому, крім керівників республіканських державних органів, входили уповноважені загальносоюзних народних комісаріатів та комітету заготівель СРСР. Уряд керував народними комісаріатами та підпорядкованими йому установами, опікувався реалізацією народногосподарського плану, держав­ного і місцевого бюджету, вживав заходів по забезпеченню громадського ладу, оборони інтересів держави та охороні прав громадян, керував роботою виконкомів обласних рад, за необхідності утворював спеціальні комітети й головні управління при Раднаркомі у справах господарського та культурного будівництва.

Як і раніше, найважливіші сфери життя республіки (оборона, зов­нішні стосунки, зовнішня торгівля, важка промисловість, оборонна промисловість, транспорт, зв’язок) управлялися загальносоюзними народними комісаріатами, які не підпорядковувалися урядові республіки. У подвійному підпорядкуванні як Раднаркомові УРСР, так і відповідним народним комісаріатам СРСР перебували 10 союзно-республіканських народних комісаріатів (харчової промисловості, легкої промисловості, лісової промисловості, земельних справ, зернових і тваринницьких радгоспів, фінансів, внутрішньої торгівлі, внутрішніх справ, юстиції, охорони здоров’я). Республіканськими залишалися лише чотири народні комісаріати (освіти, місцевої про­мисловості, комунального господарства, соціального забезпечення).

Органами державної влади в областях, округах, районах, містах, селищах, станицях і селах згідно з Конституцією УРСР 1937 р. стро­ком на два роки обиралися Ради депутатів трудящих. Вони керували культурно-політичним і господарським будівництвом, органами управління на своїй території, встановлювали місцевий бюджет, забезпечували дотримання законів, охорони державного ладу та прав громадян, сприяли зміцненню обороноздатності країни. Сесії обласних рад депутатів трудящих скликалися не менше як чотири рази на рік, районних - шість разів, міських і сільських - не менше одного разу на місяць. Новою організаційною формою діяльності Рад стали створювані ними постійні комісії.

Виконавчими та розпорядчими органами місцевих Рад були об­рані ними виконавчі комітети. У структурі виконкомів створювалися відділи й управління, які у своїй діяльності підпорядковувалися як відповідній Раді, так і галузевим органам державного управління відповідних наркоматів. За результатами виборів 1939 р. було утво­рено 15 обласних, 583 районних, 164 міських, 10863 сільських і 442 селищних Рад депутатів трудящих. “Соціалістичним перетворенням” на селі сприяли комнезами, які на початок 30-х років об’єднували понад 7 млн членів.

Проте органи державної влади всіх рівнів діяли під тотальним контролем монопольно правлячої більшовицької партії. Жодне рішення державного будівництва не набувало чинності без попередньої згоди партійного керівництва.

Утворена за Конституцією 1937 р. система вищих і місцевих органів державної влади й управління майже не змінилася до останніх часів існування СРСР.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук