Головне меню

1.3. Судові та правоохоронні органи

Історія держави і права України - Іванов В. М /Історія держави і права України / Ч.2
95

11.3. Судові та правоохоронні органи

Судова система республіки протягом 20-30 років зазнавала істотних змін. Початок її реформуванню поклала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 p., яка затвердила Положення про судоустрій УСРР. Скасовувалися революційні трибунали й чинні тоді судові органи. Встановлювалась єдина система народних судів: народний суд (у межах повітового або міського району) — губернський суд — Верховний Суд УСРР.

Окрім того, тимчасово діяли спеціальні суди: а) військові трибунали - у справах про злочини проти Червоної Армії; б) військово-транспортні трибунали - у справах про особливо небезпечні злочини, що загрожували транспорту; в) особливі трудові сесії народних судів - у справах про злочини, що стосувалися порушень Кодексу законів про працю; г) центральна та місцеві арбітражні комісії - у майнових спорах між державними органами.

Головною ланкою судової системи був народний суд у складі по­стійного народного судді або того ж постійного судді й двох народних засідателів. Губернський суд розглядав підсудні йому справи й здійснював на території губернії функцію нагляду за всіма судовими установами, крім військових та військово-транспортних трибуналів. Верховний Суд УСРР здійснював судовий контроль за всіма судовими установами УСРР, окрім військових та військово-транспортних трибуналів; розглядав у касаційному порядку справи, вирішені губернськими судами; в порядку нагляду - справи, вирішені будь-яким судом республіки, окрім військових та військово-транспортних трибуналів як судів першої інстанції - справи особливої важливості.

Нагляд за дотриманням законів, безпосередній нагляд за попереднім слідством, підтримання звинувачення у суді покладалося на державну прокуратуру.

З метою забезпечення трудящим юридичної допомоги у цивільних справах та

здійснення захисту у кримінальних справах при губернських судах створювались колегії захисників.

Щоб забезпечити виконання судових рішень, при губернських і народних судах діяли судові виконавці. При судових установах працював державний нотаріат.

Положення передбачало створення інституту народних слідчих на слідчих дільницях, у кримінальних відділеннях губернських судів, у Верховному Суді УСРР та відділі з розслідування найважливіших справ прокуратури Наркомюсту.

Зазначене Положення стало підґрунтям для подальших реформ судової системи. Певні зміни в нього у зв’язку з прийняттям у 1924 р. Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік та переходом на триступеневу систему управління внесло Положення про судоустрій УСРР від 23 жовтня 1925 р. Запроваджувалася зокрема єдина систе­ма судових установ: народний суд - окружний суд - Верховний суд УСРР. У Молдавській АСРР запроваджувалися народні суди та Го­ловний Суд Молдавської АСРР. Продовжували діяти й спеціальні суди: арбітражні комісії, судово-земельні комісії тощо. Справи про військові та деякі інші злочини, здійснені військовослужбовцями, розглядалися військовими трибуналами, що створювалися при військових з’єднаннях. Порядок їх діяльності визначався схваленим у 1926 р. ЦБК і РНК СРСР Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру.

Подальші зміни й доповнення у судовій системі спричинили видання нового Положення про судоустрій УСРР, яке було затверджене ВУЦВК і РНК УСРР 11 вересня 1929 р. Воно зберігало чинну то­ді єдину систему судових установ і спеціальні суди. Окружні суди мали таку структуру: а) пленум; б) цивільний відділ; в) кримінальний відділ; г) надзвичайна сесія; д) особлива сесія у справах про неспро­можність кооперативних організацій. Положення визначало й склад Верховного Суду: президія, пленум, колегії, надзвичайні сесії. Народні судді обиралися з’їздами та пленумами міських Рад.

Для посилення боротьби зі службовими проступками і провинами у державних органах відповідно до Положень про дисциплінарні суди від 3 лютого 1926 р. при окружних виконкомах створювалися дисциплінарні суди (при ВУЦВК - Головний дисциплінарний суд), які проіснували до 1928 р. Дрібні кримінальні й цивільні справи розглядалися створеними на заводах, фабриках і в державних установах громадськими (товариськими) судами, а також примиренськими камерами, що діяли при сільських і селищних Радах. Організаційно-правові засади їхньої діяльності врегульовувалися Положенням про громадські суди і примиренські камери від 19 червня 1929 р. Склад громадських судів щорічно обирався загальними зборами робітників і службовців. Голова примиренської камери і його заступник обиралися сільською, селищною Радою, а члени-засідателі - загальними зборами виборців. Громадські суди й камери мали право накладати такі стягнення, як попередження, громадський осуд, відшкодування збитків, штраф до 10 крб.

Ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління призвели до скасування у жовтні 1930 р. окружних судів і створення міжрайонних судів. Реорганізована судова система мала такий вигляд: народний суд - міжрайонний суд - Верховний Суд УСРР. У травні 1932 р. міжрайонні суди ліквідовуються у зв’язку з утворенням районів і переходом на триступеневу систему управління. Запро­ваджується нова судова система: народний суд - обласний суд - Верховний Суд УСРР.

Народні суди продовжували бути основною ланкою судової системи й розглядали більшість цивільних і кримінальних справ. Вони діяли колегіально у складі народного судді та двох народних засідателів. Склад народних судів щорічно обирався районними з’їздами Рад, а в містах і селищах - пленумами міських і селищних Рад. На народних суддів покладалося також виконання нотаріальних функцій та керівництво роботою судових виконавців.

Обласні суди (Головний Суд МАСРР) переглядали в касаційному порядку і порядку нагляду вироки, ухвали й постанови у кримінальних та цивільних справах народних судів, як суди другої інстанції. Вони були водночас і судами першої інстанції у певного ряду кримінальних і цивільних справах. Обласні суди здійснювали функції судового нагляду, контролю за нотаріальними органами. Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 20 червня 1934 р. їм безпосередньо підпорядковувалися народні суди, колегії захисників, нотаріат і допоміжні судові підрозділи. Виконкоми щорічно обирали склад обласних судів.

Верховний Суд УСРР розглядав у першій інстанції кримінальні й цивільні справи, належні до його підсудності, переглядав у касаційному порядку судові справи, розглянуті обласними судами та Голов­ним Судом Молдавської АСРР. Найвищий Суд України також мав право переглядати судові справи, які проводилися в усіх судових установах республіки. До його функцій належало й тлумачення зако­нів республіки з питань судоустрою та судочинства.

Подальший розвиток судової системи відбувався на основі Конституції УРСР 1937 р. Там зазначалося, що “правосуддя в УРСР здійснюється Найвищим Судом УРСР, Найвищим Судом Молдавської АРСР, обласними судами, судами адміністративних округ, а також спеціальними судами СРСР, що створюються за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами”. За Конституцією, роз­гляд справ у всіх судах був відкритий; крім випадків, спеціально пе­редбачених законом, здійснювався за участю народних засідателів. Верховний Суд УРСР обирався Верховною Радою терміном на 5 ро­ків, обласні суди - обласними Радами також на 5 років, народні суди - громадянами на основі загального прямого й рівного виборчо­го права при таємному голосуванні терміном на 3 роки.

У 30-ті роки значно посилилися процеси централізації судової системи СРСР. У вересні 1933 р. Верховний Суд СРСР отримав право давати вказівки Верховним Судам республік з питань судової практики. В серпні 1934 р. у складі Верховного Суду СРСР було створено судово-наглядову колегію, яка мала право скасовувати або заміняти постанови, ухвали, рішення та вироки Верховних Судів со­юзних республік. Конституція СРСР 1936 р. надала Верховному Суду СРСР статус “вищого судового органу”, наділивши його правом нагляду за діяльністю усіх судових органів СРСР і союзних респуб­лік. Завершенню процесу централізації судових органів слугувало прийняття 16 серпня 1938 р. Верховною Радою СРСР Закону “Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік”.

Прокуратура УСРР згідно з Положенням про прокурорський наг­ляд, затвердженим ВУЦВК 28 червня 1922 р., та Положенням про су­доустрій УСРР від 16 грудня 1922 р. діяла у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції водночас був і Прокурором республіки. На місцях ді­яли прокуратури губерній, пізніше - прокуратури округів; міжрайон­ні, міські та дільничні прокуратури; обласні, міські й районні проку­ратури.

Функціями прокуратури УСРР були: а) нагляд за законністю дій усіх (крім ВУЦВК і РНК УСРР) органів влади, господарських установ, громадських і приватних організацій, приватних осіб шляхом кримінального переслідування винних, а також опротестування постанов, прийнятих з порушенням закону; б) безпосередній нагляд за розкриттям злочинів органами слідства й дізнання, за діяльністю органів ДПУ; в) підтримання обвинувачення в суді; г) участь у цивільно­му процесі; д) нагляд за правильністю утримування заарештованих під вартою. Відповідно до Положення про судоустрій 1929 р. органам прокуратури передавався слідчий апарат (до цього він перебував у подвійному підпорядкуванні - суду й прокуратури).

Тенденція централізації органів державної влади призвела до створення Прокуратури СРСР (23 червня 1933 р.) як самостійного органу, на який покладалося загальне керівництво діяльністю про­куратур союзних республік. Прокурор СРСР дістав право перевіря­ти діяльність органів прокуратур союзних республік, скликав наради прокурорів союзних республік, давав їм вказівки. Невдовзі відпо­відно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 20 липня 1936 р. “Про утворення Народного комісаріату юстиції Союзу РСР” була завершена централізація органів Прокуратури СРСР. Усі органи прокуратури союзних республік виводились зі структури наркоматів юстиції й безпосередньо підпорядковувалися Прокурору СРСР. Конституція СРСР 1936 р. поставила на цьому своєрідну крапку: “Органи прокуратури здійснюють свої функції незалежно від будь-яких місцевих органів, підлягаючи тільки Прокуророві СРСР”. Конституція УРСР 1937 р. надала Прокуророві СРСР право призначення строком на 5 років Прокурора УРСР та обласних прокурорів. Районні та міські прокурори призначалися строком на 5 років Прокурором УРСР, але затверджував їх Прокурор СРСР.

Значні зміни сталися в структурі адміністративно-політичних органів. Постановою від 22 березня 1922 р. ВУЦВК (за російським прикладом) скасував Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК) та її місцеві органи й утворив при НКВС Державне політичне управління. Завданнями ДПУ були боротьба з контрреволюційними виступами, шпигунством, бандитизмом тощо. У зв’язку з утворенням СРСР республіканські ДПУ підпорядковувалися загальносоюзному Об’єднаному державному політичному управлінню (ОДПУ). Нове визначення функцій і повноважень цих надзвичайних органів знайшло відображення у затвердженому ВУЦВК і РНК УСРР (13 серпня 1924 р.) Положенні про Державне політичне керування (ДІЖ) УСРР. Згідно із Положенням голова ДПК при РНК УСРР водночас був і уповно­важеним ОДПУ (ОДПК) СРСР при уряді України.

Незважаючи на те, що дії, спрямовані проти радянського ладу, згідно із законом мали розглядатися в судовому порядку, органи ДПУ здійснювали позасудову розправу, застосовували надзвичайні “сило­ві” методи. 28 березня 1924 р. ЦБК СРСР закритою постановою надав право Особливій нараді у складі трьох членів колегії ОДПУ застосо­вувати адміністративні заслання, висилки та ув’язнення у концентраційних таборах. Особлива нарада, створена при ДПУ УСРР, також отримала право застосовувати висилку в межах України. 3 квітня 1927 р. ЦБК і РНК СРСР надали ДПУ право позасудового розгляду справ з призначенням суворих покарань аж до найвищої міри включно. Прокурорський нагляд за слідством і дізнанням у політичних справах і в справах про шпигунство набув обмеженого характеру.

В умовах згортання непу й утвердження тоталітарного режиму органи ДПУ набули відверто каральної спрямованості, стали майже не контрольованими. З 1930 р. в усіх обласних центрах діяли каральні органи - “трійки” - у складі начальника управління ОДПУ, обласного прокурора і першого секретаря обкому КП(б)У, які в позасудовому порядку (без ознайомлення зі справою, без свідків, без захисту і без підсудного) виносили вироки.

Роль органів ДПУ значно посилилася після ліквідації в грудні 1930 р. Наркомату внутрішніх справ УСРР. При ДПУ УСРР було створено Головне управління робітничо-селянської міліції. На ДПУ додатково покладалися функції забезпечення громадського порядку, охорони державної та колективної власності. Запровадження в цей період паспортної системи органи ДПУ використали для широ­комасштабної “чистки” міст від “ворожих елементів” і селян, що ті­кали з голодуючих районів.

Остаточна централізація репресивно-каральної системи відбулася зі створенням 10 липня 1934 p. HKBC СРСР, до складу якого замість ліквідованого ОДПУ ввійшло Головне управління державної безпеки. При НКВС було засновано позасудовий орган - Особливу нараду. їй надавалося право в адміністративному порядку застосо­вувати заслання, виселення, ув’язнення до таборів на термін до 5 ро­ків, виселення за межі країни. НКВС республіки функціонували на підставі загальносоюзного положення і являли собою філії центрального репресивного апарату. На місцях продовжували діяти “трійки”, а з 1937 р. поряд з ними з’явилися й “двійки” (вже без участі перших секретарів обкомів партії).

Органи ДПУ - НКВС сфабрикували десятки гучних політичних процесів (“ухил Шумського - Хвильового”, “Шахтинська справа”, справи “Спілки визволення України”, “Українського національного центру” тощо), інспірували репресії, жертвами яких стали сотні тисяч невинних людей. “Чистки” були спрямовані насамперед проти інтелектуальної та політичної еліти України. На початку 30-х років із 240 українських письменників зникло 200, із 85 вчених-мовознавців - 62. Після того як у серпні 1937 р. до України прибули сталінські емісари В. Молотов, М. Єжов, М. Хрущов, до червня 1938 р. було страчено 17 українських наркомів і майже усіх членів політбюро ЦК КП(б)У (10 з 11) та кандидатів у члени політбюро ЦК КП(б)У (4 з 5). Репресій зазнали близько 37 % членів КП(б)У, тобто близько 170 тис. чо­ловік. У другій половині 30-х років органи НКВС фактично вийшли з-під контролю уряду й вищих партійних органів, підпорядковуючись особисто Сталіну.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук