72

---

1.3. Боспорське царство

Боспорська держава виникла у V ст. до н. є. на основі об’єднання деяких грецьких держав-полісів й приєднання територій скіфсь­ких і меотських племен Керченського й Таманського півостровів, а також Південного узбережжя Азовського моря. Центром цього краю було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке й стало столи­цею царства.

У IV-IH. до н. є. Боспорське царство сягає найбільшого розквіту й поширює свій вплив на Північне узбережжя Чорного моря. Але з кінця III ст. до н. є. Боспор поступово занепадає. Царство зазнає фінансово-економічних і соціальних катаклізмів унаслі­док кризи рабовласницької системи, поглибленої повстанням у Пантикапеї у 107 р. до н. є. під проводом Савмака. Хоча воно й було придушене, Боспорське царство вже не могло звестися. Упродовж I ст. до н. є. Боспор потрапляє в залежність від Понтійської держави, а потім — Риму. В III ст. н. є. на нього напада­ють готські племена, які зруйнували чимало поселень і міст. Оста­точно Боспорське царство було знищено наприкінці IV ст. кочо­вими ордами гунів і підвладних їм племен. У VI ст. території Боспору ввійшли до складу Візантії.

Суспільний лад у Боспорському царстві характеризується на­явністю рабовласників і рабів, вільних і невільників.

До пануючої верхівки належали царі з їх оточенням, представники родоплемінної й військової знаті, жерці, чиновники дер­жавного апарату, судновласники, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень. Інтенсивний експорт зерна, риби, худо­би, рабів сприяв формуванню прошарку багатих людей, які зай­малися торгівлею й работоргівлею. Найбагатшими купцями вва­жалися сам цар і його посадовці, в тому числі й воєначальники. Рабовласницько-купецька знать відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

За користування землею, яка вважал

ася власністю царя, знач-ну частину врожаю вільні землевласники змушені були віддава­ти державі. На них покладалося виконання повинностей на ко­ристь держави, в тому числі й несення військової служби.

Основною продуктивною силою були раби. їхня праця вико­ристовувалась на різних промислах, у будівництві, ремісництві, виноробстві, домашньому господарстві. У землеробстві крім рабської використовувалася праця вільних селян-общинників. Вони були основними платниками натуральних податків і несли тягар повинностей як на користь держави, так і місцевої арис­тократії.

Державний устрій. Боспорське царство сформувалося як союз грецьких полісів, і всі вони зберігали певну частку само­стійності. Поступова ліквідація залишків автономії й самовряду­вання сприяла переродженню Боспорської держави в монархію. Верховна влада належала архонтові й була не менш могутньою, ніж у монарха. Архонти видавали закони для всього об’єднання античних полісів, хоча кожен із них як незалежне місто-держава мав власне право. Спочатку тут правила династія Археанактидів, а потім — Спартокідів. У III ст. до н. є. один із представ­ників династії Спартокідів (Євмел) проголосив себе царем; влас­не, відтоді Боспор вважається царством. На початку нової ери тамтешній цар стає одноосібним правителем, необмеженим гла­вою держави, розпоряджається всіма її матеріальними та людсь­кими ресурсами. У його руках зосереджується вища законодав­ча, виконавча й судова влада, і навіть жрецькі функції.

Після поразки в боротьбі проти Риму (63 р. до н. є.) Боспорсь­ке царство стало залежним від Риму, який, однак, вважав Бос­пор союзною державою. За римських часів царі офіційно титулувалися “друг кесаря й друг римлян”. Державно-політичний устрій у Боспорському царстві римського періоду лишився май­же таким, як і за правління Спартокідів. При вступі на престол боспорський цар затверджувався римським імператором, від якого одержував регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін. Функції центрального управління здійснювало найближче оточення царя. Монарх призначав із числа вищої придворної знаті всякого роду управителів. Центральний апарат управління ста­новили: міністр палацу, особистий секретар, начальник фінансів, охоронці царських скарбів, казни, керуючий справами релігій­них культів, спальник та ін. Для зв’язку із сусідніми племенами й державами при дворі утримувалися перекладачі.

У місцевому управлінні спочатку зберігалося полісне самовря­дування: народні збори, рада, виборні посади. Та плинув час, і традиції демократичного ладу, притаманні грецьким полісам, по­ступово зникли. Певна автономія залишилась у місцевих племен. Визнавши владу боспорського царя, вони мали, втім, власних царків, або вождів, зберігали племінний устрій, звичний спосіб життя, родовий побут, звичаї. Проте вони зобов’язані були спла­чувати данину боспорським правителям.

У перших століттях нашої ери за римських часів держава поді­лялася на округи, управління якими доручалося царським на­місникам. Органи місцевого самоврядування ліквідовуються.

Право. Збереглося мало відомостей про боспорське право. Його джерелами були: законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місцевих племен, норми римсько­го права. Право захищало інтереси рабовласників. Воно регу­лювало майнові відносини, насамперед державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками земель були боспорська знать і місцева аристократія. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли корис­туватися землею, виконуючи певні службові обов’язки та повин­ності на користь царя, котрий вважався верховним власником усіх земель. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля стимулювали розвиток зобов’язального права, договір­них відносин: купівлі-продажу, позики, дарування та ін.

У кримінальному праві найтяжчими злочинами вважалися по­встання, змова та замах на життя царя, державна зрада тощо. Каралися й злочини проти особи, власності. Застосовувалися також такі види покарання, як смертна кара, конфіскація май­на, штрафи. До нас дійшло небагато свідчень про судочинство в Боспорському царстві. Вірогідно, що суд творили цар зі своїми наближеними, які зналися у судових справах, та місцеві прави­телі. Існувала посада судового виконавця.

У першому тисячолітті до нашої ери людство на території України розвивалося нерівномірно. Тут сходилися різні племена й народи. Тому й перші державні утворення, що виникли на українських землях, формувалися в різні часи по-різному. Так, скіфська держава характеризувалася неподільною єдністю вла­ди та її ж верховною власністю на землю, природні та людські ресурси. На вузькій смузі Чорноморського узбережжя греки-колоністи розвинули полісну цивілізацію. Вона поєднувала державну владу й приватну власність, що сприяло демократії вільних гро­мадян.

Виникали й розвивалися економічні й політичні зв’язки між Скіфією, грецькими містами-державами, Боспорським царством і землеробами українського Полісся та Лісостепу. Скіфи-орачі, яких вважають пращурами сучасних українців, становили значну частину населення Скіфської держави. Передові для тих часів грецькі й римські політичні та правові інститути, соціально-еко­номічні й культурні надбання впливали на розвиток ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я.

 

< Попередня   Наступна >