110

---

Матеріальна відповідальність працівників

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору — працівника або власника (уповнова­женого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, за­подіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановлено­му законом розмірі й порядку.

Матеріальній відповідальності властиві усі ознаки юри­дичної відповідальності. Так, матеріальну відповідальність характеризує державний примус, тобто примус до виконання норм права. Ця ознака у різних галузях виявляється по-різно­му. Так, у цивільному та трудовому законодавстві передбаче­на можливість добровільного виконання обов'язку (добро­вільне відшкодування заподіяної шкоди). В усіх випадках діяльність щодо здійснення державного примусу можлива за умови додержання певного процедурно-процесуального порядку.

Підставою юридичної відповідальності являється право­порушення, яке вказує на момент виникнення юридичної відповідальності, породжує відповідні правовідносини і відпо­відну відповідальність особи, яка вчинила правопорушення.

Працівник повинен дбайливо ставитися до майна власника підприємства, установи, організації. У свою чергу власник (або уповноважений ним орган) повинен створити працівникам умови, що забезпечують повне збереження дорученого їм майна, забезпечити здорові та нешкідливі умови праці. Не­виконання чи неналежне виконання таких обов'язків, по­кладених на сторони трудового договору, якщо внаслідок цього заподіяна матеріальна шкода, утворює собою трудове майнове правопорушення і є підставою для матеріальної від­повідальності. Не являються правопорушеннями дії, які хоч і схожі з правопорушенням, але не визнаються такими внаслі­док обставин, при яких вони були вчинені: при

необхідній обороні, крайній необхідності та виробничо-господарському ризику.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа), з яким він перебуває в трудових правовідносинах.

Матеріальну відповідальність потрібно відрізняти від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільно­го права. Матеріальна відповідальність сторін трудового до­говору виникає при заподіянні шкоди тільки у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням трудових обо­в'язків.; У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі — не більше середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищу­вати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; неотримані доходи або упу­щена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають. У цивільному праві завжди діє принцип пов­ного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідаль­ності працівників диференціюються залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняють­ся від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягар доведення наявності підстави й умов мате­ріальної відповідальності працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі (ст. 138 КЗпП України), тобто діє презумпція невинності працівника, в той час як у ци­вільному праві встановлена презумпція вини заподіювана шкоди.

Матеріальна відповідальність може бути покладена не­залежно від притягнення працівника до дисциплінарної, ад­міністративної або кримінальної відповідальності.

Матеріальна відповідальність у трудовому праві носить двосторонній, взаємний характер. Складовими частинами її є: матеріальна відповідальність працівників і матеріальна від­повідальність роботодавця — власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи. Працівник, котрий заподіяв шкоду майну власника внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудо­вим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду. Роботодавець або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну здо­ров'ю внаслідок невиконання обов'язків щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці; за незабезпечення збережен­ня особистих речей працівника при виконанні ним трудових обов'язків; за порушення права працівника на працю: при необґрунтованій відмові в прийомі на роботу, незаконному відстороненні від роботи, незаконному переведенні на іншу роботу, при незаконному звільненні з роботи, у разі непра­вильного або не відповідного чинному законодавству фор­мулювання причини звільнення в трудовій книжці, що пере­шкоджає працевлаштуванню працівника, у зв'язку із затрим­кою трудової книжки при звільненні, у разі затримки вико­нання рішення про поновлення працівника на роботі.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприєм­ству, установі, організації".

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов'язків, що при­звело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні. Власник або уповноважений ним орган у відповідності до статей 131, 153 КЗпП України зобов'язаний створити умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого працівникам майна, створити безпечні й нешкід­ливі умови праці. Працівники повинні дбайливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати за­ходів для запобігання шкоди. Невиконання сторонами тру­дового договору цих обов'язків може привести до заподіян­ня шкоди і притягнення до матеріальної відповідальності.

Елементи трудового майнового правопорушення є одно­часно умовами матеріальної відповідальності сторін трудо­вого договору. Такими умовами є:

— наявність прямої дійсної шкоди, під якою потрібно розуміти втрату, погіршення або пониження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації зробити витрати на відновлення, придбання майна або інших ціннос­тей або зробити зайві виплати. До прямої дійсної шкоди відносяться, наприклад, нестача, ушкодження цінностей, ви­трати на ремонт зіпсованого майна, штрафні санкції за неви­конання господарських зобов'язань. Згідно зі ст.130 КЗпП не підлягають відшкодуванню неотримані доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, які були б отри­мані, якби працівник не здійснив протиправного діяння. Не може бути стягнена шкода, що відноситься до категорії нор­мального виробничо-господарського ризику, а також шкода, заподіяна працівником, який перебуває у стані крайньої не­обхідності. До нормального виробничого ризику відносить­ся шкода, яка заподіяна, наприклад, при випробуванні нових технічних засобів виробництва, коли неможливо було досяг­ти бажаного результату іншим шляхом і було вжито всіх заходів щодо запобігання шкоди. Щодо прямої дійсної шко­ди, заподіяної працівникові незаконними діями (бездіяльніс­тю) власника чи уповноваженого ним органу, то під нею слід розуміти втрачений працівником заробіток за час вимуше­ного прогулу при незаконному звільненні, переведенні, затримці видачі трудової книжки при звільненні; витрати, по­в'язані з ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва чи професійної хвороби (втрачений заробіток, додаткове хар­чування, придбання ліків, санаторно-курортне лікування, від­шкодування моральної шкоди та ін.); вартість особистих речей працівника, які зіпсовані чи знищені (викрадені) внаслі­док незабезпечення їх збереження власником;

— протиправність дії або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору (невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків). Коло обов'язків сторін трудового дого­вору, встановлених нормами трудового права, досить багато­манітне, і дії, які порушують ці норми, є неправомірними або протиправними. Протиправною є поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, перед­

бачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу. До протиправних дій власника (уповноваженого ним органу) можна віднести такі, як незабезпечення здоро­вих і безпечних умов праці, умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження майна, незаконні

звільнення, переведення, відсторонення від роботи тощо;

- причинний зв'язок між протиправним порушенням стороною трудового договору свого обов'язку і майновою шкодою, що наступила, тобто результат з неминучістю випливає із заподіяного особою діяння. Відповідальність не може насту­пити за випадкові наслідки діяння. Слід зазначити при цьому, що п. 2 ст. 133 КЗпП встановлює матеріальну відповідальність керівників підприємств, установ, організацій, керівників струк­турних підрозділів та їх заступників у випадках, коли май­нова шкода виникла у зв'язку з неправильною постановкою обліку і зберігання грошових цінностей, невжиттям необхід­них заходів для запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей. У цих випадках дії (бездіяльність) названих осіб були лише умовою в розвитку причинно-наслідкового зв'язку, і притягти їх до матеріальної відпові­дальності можна тоді, коли безпосередній заподіювач шко­ди не відшкодував заподіяну шкоду в повному розмірі. Коли шкода відшкодована повністю, вказаних керівників підпри­ємств, структурних підрозділів (їх заступників) можна при­тягти до дисциплінарної відповідальності;

— вина працівника, власника або уповноваженого ним органу. Вина являє собою відношення працівника до заподія­ної шкоди у формі умислу чи необережності. Потрібно звер­нути увагу на те, що на відміну від цивільно-правової май­нової відповідальності, коли передбачаються випадки май­нової відповідальності без вини, матеріальна відповідальність у трудовому праві не може наступити без вини. При покла­данні на працівника матеріальної відповідальності вина по­винна бути обов'язково встановлена. Форма вини впливає на вид матеріальної відповідальності, і відповідно умисне заподіяння майнової шкоди тягне за собою повну матеріаль­ну відповідальність. Як уже відмічалося, тягар доведення вини лежить на власникові або уповноваженому ним органі, крім випадків відшкодування шкоди працівниками, які не­суть повну матеріальну відповідальність за спеціальними законами, уклали договір про повну матеріальну відпові­дальність або отримали матеріальні цінності за разовим до­рученням. Такі працівники вважаються винними, доки самі не доведуть свою невинність у виникненні шкоди.

Для притягнення до матеріальної відповідальності не­обхідні всі вказані умови у сукупності.

Як уже зазначалося, у трудовому праві межі матеріаль­ної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини працівника, характеру допущеного ним по­рушення обов'язків, виду майна, якому заподіяна шкода, і трудової функції, що виконується працівником.

Трудове законодавство передбачає два види матеріаль­ної відповідальності працівників: обмежену і повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника — обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заро­бітку.

За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприєм­ству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна шкода, несуть матеріаль­ну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена в більшому, ніж цей заробіток розмірі. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовуєть­ся завжди, якщо інше не передбачено законодавством.

Необхідно звернути увагу на межі матеріальної відпові­дальності, передбаченої за контрактом між працівником і роботодавцем. У ст. 21 КЗпП передбачено, що контрактом може бути визначено серед інших умов трудового договору також і умови про матеріальну відповідальність сторін кон­тракту. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 29 грудня 1992 р. №14 вказано, що якщо межі мате­ріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповід­но до умов контракту. Проте змін у КЗпП щодо розширення випадків повної матеріальної відповідальності працівників внесено не було. Таким чином, у законодавстві залишилося чинне раніше положення, за яким працівника не можна при­тягти до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених ст. 134 КЗпП, а серед них немає такої підстави, як умови встановлені контрактом. Згідно з нормою ст. 9 КЗпП, а також постановою Кабінету Міністрів України від 19 берез­ня 1994 р. №170 та затвердженого нею Положення про поря­док укладення контрактів при прийнятті (найманні) на ро­боту працівників, умови контракту, що погіршують станови­ще працівника порівняно з чинним законодавством, вважа­ються недійсними. Більше того, вказаним Положенням вста­новлено, що не можуть бути змінені контрактом імперативні норми законодавства, зокрема про порядок розгляду трудо­вих спорів та випадки повної матеріальної відповідальності (ст. 134 КЗпП). Таким чином, положення п. 4 постанови Пле­нуму Верховного Суду України №14 суперечать чинному законодавству і не можуть застосовуватись як такі.

У відповідності до ст. 133 КЗпП України обмежену ма­теріальну відповідальність несуть:

працівники — за псування або знищення через недба­лість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інстру­ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування;

керівники підприємств, установ, організацій і їхні за­ступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошо­вих цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобі­гання простоям, випускові недоброякісної продукції, роз­краданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпП).

Зазначені службові особи несуть матеріальну відпові­дальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпо­середніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підля­гає стягненню, не повинна перевищувати суми, на яку заподія­но шкоду. Слід звернути особливу увагу на те, що на керів­ників та відповідних службових осіб покладено обов'язок забезпечення своєчасного та обов'язкового стягнення мате­ріальної шкоди, заподіяної працівниками. В іншому випадку, як підкреслив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №14, на таких службових осіб покладається мате­ріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів для стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й гаку можливість підприєм­ство втратило.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 Порядку обчислення середньої заробітної пла­ти (із змін, і дон.), а саме виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпра­цьований час, якщо працівник пропрацював менше 2 місяців, а в разі, коли працівник останні 2 місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення, -- виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи на даному підприємстві (п. 4 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 29 грудня 1992 р. в ред. постано­ви Пленуму від 28 березня 1997 р. №31).

Повна матеріальна відповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником, передба­чена ст. 134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій етапі, є вичерпним.

До таких підстав відносяться:

1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність п. 1 ст. 134). За таким договором працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність у доповнення до трудового договору кон­кретизує обов'язки власника або уповноваженого ним орга­ну і працівника щодо забезпечення збереження матеріаль­них цінностей. Договори про повну матеріальну відпові­дальність укладаються при умові, що працівник досяг 18 років, тобто є повнолітнім і займає посаду (або виконує ро­боту), передбачену спеціальним переліком. У переліку за основу при­тягнення працівників до матеріальної відповідальності по­кладений зміст їх трудових обов'язків, виконання функцій, пов'язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей. Цей перелік не підлягає розширювальному тлумаченню. У зв'яз­ку з цим треба відмітити, що на практиці керівники підпри­ємств відчувають потребу укладати договори про повну мате­ріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (вико­нувана робота) в зазначеному переліку не вказані. Так, на­приклад, такі договори укладаються з лаборантами кафедр вищих навчальних закладів, з майстрами дільниць у буді­вельних організаціях тощо, хоча правових наслідків такий договір не має. Працівник не може бути притягнений до повної матеріальної відповідальності на підставі укладеного договору про повну матеріальну відповідальність, якщо його посада не міститься у переліку. Такий договір має не більш ніж моральне значення. Таким чином, назріла необхідність у розробці та прийнятті нового переліку посад (виконуваних робіт), зайняття (виконування) яких передбачає укладання договору про повну матеріальну відповідальність.

Недійсними є договори про повну матеріальну відпові­дальність, укладені з особами, котрі не досягли 18-літнього віку. Укладення договору про повну матеріальну відпові­дальність є обов'язковим, якщо працівник виконує обов'яз­ки щодо обслуговування матеріальних цінностей і це скла­дає його основну трудову функцію. Відмова від укладення такого договору є перешкодою до прийому громадянина на роботу, що передбачає обов'язкове укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність. Така відмо­ва без поважної причини вже прийнятого на роботу праців­ника є порушенням трудової дисципліни з усіма витікаючи­ми звідси наслідками. При відмові від укладення договору про повну матеріальну відповідальність внаслідок поваж­них причин, власник зобов'язаний надати працівнику іншу роботу, а при її відсутності або відмові працівника від пере­ведення останній може бути звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП.

2. Одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134). Майно та інші цінності за разо­вими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не складає основної трудової функції і їх посади не містяться в названому вище

переліку. У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видана разова довіреність, з порядком приймання, транспортування, збереження цінностей. Разове доручення на отримання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтеру підприємства; особам, яким за вироком суду заборонено займати матеріально-відпові­дальні посади протягом певного часу; особам, що мають су­димість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.

3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134). До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні до­даватися докази, що підтверджують здійснення працівником таких дій, встановлених в порядку кримінального судочинства.

Якщо працівник звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі закінченням терміну давності, актом амністії, притягненням до адміністративної відповідальності або у зв'язку з передачею винного на поруки, це не виключає зас­тосування матеріальної відповідальності. У разі оголошення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події скоєння злочину працівник не притягується до матеріальної відповідальності за п. З ст. 134КЗпП.

4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134). Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому пов­на матеріальна відповідальність за шкоду наступає незалеж­но від того, умисно або з необережності заподіяна шкода. Працівник, який у нетверезому стані заподіяв шкоду підпри­ємству установі, організації, несе повну матеріальну відпові­дальність за пряму дійсну шкоду, в тому числі за псування по недбалості сировини, матеріалів при виготовленні про­дукції, а також іншого майна. Повна матеріальна відпові­дальність покладається на працівника, що знаходився в не­тверезому стані, якщо з його вини підприємство своєчасно не виконало господарські зобов'язання і в зв'язку з цим понесло збитки. Власник зобов'язаний довести, що шкоду заподіяно працівником в нетверезому стані. Доказами може бути медичний висновок, акти, свідчення свідків тощо. Вони повинні бути відповідно оцінені судом при вирішенні пи­тання про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності. Пленум Верховного Суду України ви. 10 постанови від 29 грудня 1992 р. №14 указав па те, що змен­шення розміру відшкодування за шкоду, заподіяну в нетве­резому стані, як правило, не допускається.

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користуван­ня підприємством, установою, організацією (п. 5 ст. 1341 Наведений перелік збігається з переліком, передбаченим п. 1 ст. 133 КЗпП, який передбачає обмежену відповідальність в межах середнього місячного заробітку, а різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, псування або знищення вказаного майна сталися з необе­режності (недбалості), наступає матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудо­вих обов'язків (п. 6 ст. 134КЗпІ1). Відповідно до спеціаль­них нормативно-правових актів така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отриманням посадовою особою премій внаслідок допущених з його вини ви­кривлень даних про виконання робіт; розкраданням, знищен­ням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних ме­талів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей; витра­тами підприємства, установи, організації на навчання у ви­щому навчальному закладі молодого фахівця в разі "його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або за власним бажанням без поважних причин протягом 3 років з часу прий­няття на роботу за направленням. Видається, в останньому випадку відшкодування має прово­дитися за нормами цивільного законодавства, оскільки відсут­ня підстава матеріальної відповідальності — трудове майно­ве правопорушення.

7. Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134). Наголосимо, що у такому випадку шкода за­подіюється не будь-якою особою підприємству, а саме праців­ником, який перебуває з таким підприємством у трудових відносинах на підставі трудового договору. Шкода не при виконанні трудових обов'язків може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи. Типовим прикладом спричинення такої шкоди є викорис­тання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) підприємства ро­боти, що не відноситься до трудової функції працівника.

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП) несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному роз­мірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, потрібно мати на увазі, що цим пунктом покладається обов'язок відшкодува­ти шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації в зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівнику часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи винними посадовими особами, за наказом або розпорядженням яких звільнення або переве­дення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення па роботі. Відпові­дальність у таких випадках покладається на службову осо­бу незалежно від форми вини.

Поряд з договорами про повну індивідуальну матері­альну відповідальність працівників чинне трудове законо­давство передбачає можливість укладення письмового дого­вору про колективну (бригадну) матеріальну відповідаль­ність. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпус­ком), перевезенням або застосуванням у процесі виробницт­ва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, уклада­ються договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Вводиться колективна (бригадна) матеріаль­на відповідальність власником або уповноваженим ним орга­ном за узгодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укла­дається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП). Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встанов­люється за згодою всіх членів колективу (бригади), при вклю­ченні до складу бригади нових членів, а також при призна­ченні її керівника враховується думка колективу бригади. Відповідно до Типового договору в договорі про колектив­ну (бригадну) матеріальну відповідальність визначаються взаємні права й обов'язки власника (уповноваженого ним органу) і бригади. Так, кожний член бригади має право бра­ти участь у прийманні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою по зберіганню, обробці (відпус­ку), перевезенню або застосуванню в процесі виробництва цін­ностей, брати участь в інвентаризації цінностей, що переда­ються колективу, в необхідних випадках вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведення окремих членів бри­гади, якщо вони, на його думку, не можуть забезпечити збе­реження ввірених бригаді цінностей тощо.

Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися ко­лективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну (бри­гадну) матеріальну відповідальність затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 р. №43. У Перелік включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення пла­тежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.

Укладення договору про колективну (бригадну) матері­альну відповідальність на посадах і роботах, не передбаче­них Переліком, позбавляє його юридичної сили.

Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шко­ди При встановленні безпосереднього винуватця - члена бригади, що заподіяв шкоду, обов'язок його відшкодування покладається на цього конкретного працівника, тобто у тако­му випадку відшкодування провадиться за правилами інди­відуальної матеріальної відповідальності.

Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або упов­новаженому ним органу, залежить від ступеня впин заподі­ювана шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства.

Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організа­ції визначається у відповідності до ст. 135-3 КЗпП за фактични­ми втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, вихо­дячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінно­стей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування.

Ст. 135-3 КЗпП України передбачає можливість кратно­го обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємству роз­краданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Кратний розмір обчислення застосовується при спри­чиненні шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іно­земною валютою, крадіжкою і недостачею м'яса та м'ясопро­дуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно з Законом України "Про визначення роз­мірів збитків, завданих підприємству, установі, організації роз­краданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р.

Відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за роз­порядженням власника або уповноваженим ним органом, ке­рівниками підприємств, установ, організацій та їх заступни­ками — за розпорядженням вищестоящого в порядку підлег­лості органу шляхом відрахування із заробітної плати пра­цівника. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше 2 тижнів від дня виявлення шкоди і звернемо до виконання не раніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням або його розмі­ром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а у разі незгоди з рішенням КТС - в суді. Працівник має пра­во відразу звернутися до суду.

У інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власникові стало відомо про на­явність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої в ре­зультаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприєм­ства є день підписання відповідного акта або висновку.

Суд при визначенні розміру відшкодування враховує форму вини і конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. №14 передбачено, що зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, які перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені па нього обов'язки (наприклад, відсутність нормальних умов збері­гання матеріальних цінностей, неналежна організація праці).

Зниження розміру відшкодування не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, скоєними з корисливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна мате­ріальна відповідальність застосовується лише за умови вста­новлення судом, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями декількох працівників або працівника та інших осіб.

 

< Попередня   Наступна >