125

---

2.2. Форми реалізації державою економічної політики

Зважаючи на основні риси державного регулювання господарської діяльності, воно є попередньою стадією реалізації економічної полі­тики й має державно-політичний характер, а саме: у сфері господа­рювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну та соціальну політику, спрямовану на реалі­зацію й оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення загалом.

Економічна стратегія — це вибраний державою курс економіч­ної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямова­ний на вирішення великомасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного по­тенціалу та національного багатства, підвищення народного доб­робуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що відбува­ються в національному та світовому господарстві, і враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика — це сукупність найближчих цілей, за­вдань, засобів і способів їх досягнення з метою реалізації стратегіч­ного курсу економічної політики в конкретних умовах, що склада­ються на сучасному етапі розвитку народного господарства. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначен­ня засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програ­мах економічного та соціального розвитку України й окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного та соціального розвит­ку, а також відповідних законодавчих актах (ст. 9 ГКУ).

До основних напрямів економі

чної політики, що визначаються державою, належать:

структурно-галузева політика, спрямована на здійснення держа­вою прогресивних змін у структурі народного господарства, удос­коналення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність віт­чизняної продукції та підвищення рівня життя населення. Скла­довими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює від­носно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентра­ції коштів на потреби розширеного відтворення основних засо­бів виробництва, переважно в галузях, розвиток яких визна­чено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного й відповідального використання цих коштів і здійснення контролю за ним;

амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найсприятливіших та рівноцінних умов забез­печення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-тех-нологічній основі;

політика інституційних перетворень, спрямована на форму­вання раціональної багатоукладної економічної системи шля­хом трансформування відносин власності, роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єк­тами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання, а також ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

цінова політика, спрямована на регулювання державою відно­син обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення екві­валентності у процесі реалізації національного продукту, до­тримання необхідної паритетності цін між галузями та вида­ми господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на ство­рення оптимального конкурентного середовища діяльності су­б'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння розвитку ефек­тивної соціально орієнтованої економіки;

бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналі­зацію формування доходів і використання державних фінан­сових ресурсів, підвищення ефективності державних інвести­цій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулю­вання державного боргу та забезпечення соціальної справед­ливості при перерозподілі національного доходу;

податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів госпо­дарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціаль­ної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення на­родного господарства економічно необхідним обсягом грошо­вої маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних ва­лют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними су­б'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава здійснює також екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природ­них ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності насе­лення.

Як зазначалося, соціальне призначення державного регулюван­ня господарської діяльності полягає в організації та впорядкованості господарських відносин, учасниками яких відповідно до ст. 2 ГКУ є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською ком­петенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин влас­ності. Так, у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику, що передбачає захист прав споживачів, політику заробіт­ної плати і доходів населення, політику зайнятості, соціального захисту та соціального забезпечення.

 

< Попередня   Наступна >