282

---

Глава 7. Антимонопольно-конкурентні відносини і захист підприємців та споживачів від негативних наслідків недобросовісної конкуренції

7.1. Антимонопольно-конкурентне регулювання: основні поняття і ознаки

Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму в господарській діяльності, регламентується гл. 3 ГКУ, законами України "Про Антимонопольний комітет Украї­ни", "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від не­добросовісної конкуренції", "Про природні монополії", "Про за­хист прав споживачів", "Про рекламу", "Про знаки для товарів та послуг" та іншими законами і підзаконними актами із зазначе­них питань. Зауважимо, що положення гл. 3 ГКУ не поширю­ються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарю­вання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності виявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'яз­ковість якого надано Верховною Радою України.

Законом можуть бути визначені особливості регулювання від­носин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополіз­мом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

Утримання конкуренції тісно пов'язано з інститутом антимоно-польної діяльності, оскільки обмеження дій підприємців має на меті створення конкурентного середовища у сфері підприємництва.

Разом з тим у процесі розвитку підприємств і концентрації капіталу, як правило, виникає класична монополія, яка з часом для усунення конкурентів і підриває конкуренцію, створюючи загрозу існування власне ринку.

З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки країни з ринковими відносинами почали застосовувати правові засоби обмеже

ння цього явища. Зазначену функцію ви­конує держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відно­син, яка має змогу виконувати антимонопольні функції.

У ст. 25 ГКУ встановлено, що держава підтримує конкурен­цію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економіч­них переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умови реалізації товару на ринку. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності або ставлять у нерівне становище окремі кате­горії суб'єктів господарювання чи в інший спосіб порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи держав­ної влади, до повноважень яких входять контроль і нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти у встановленому законом порядку.

Уповноважені органи державної влади і органи місцевого само­врядування повинні аналізувати стан ринку та рівень конкурен­ції на ньому і вживати передбачених законом заходів упорядку­вання конкуренції суб'єктів господарювання.

Згідно із законодавством України держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання.

Правові засади обмеження конкуренції

У ст. 26 ГКУ визначається, що можуть вважатись обґрун­тованими рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конку­ренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, у таких випад­ках:

подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримі­нації інших суб'єктів господарювання;

подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

подання допомоги, у тому числі створення пільгових економіч­них умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, спричинених важкою екологічною ситуа­цією;

здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Умови і порядок обмеження конкуренції встановлюються зако­ном відповідно до ГКУ.

Правові засади обмеження монополізму в економіці

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта гос­подарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) ста­новище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можли­востей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним вважається становище суб'єкта господарюван­ня, частка якого на ринку певного товару перевищує встановле­ну законом. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про за­хист економічної конкуренції" від 1 січня 2001 р. монопольним (домінуючим) становище суб'єкта господарювання є тоді, коли його частка на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не дове­де, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших визначених законом умов. Так, згідно зі ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" монопольним (домінуючим) може бути визнано також становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно неве­ликих часток на ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожний із двох чи більше суб'єктів господа­рювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає кон­куренції або є незначна конкуренція і щодо них разом узятих виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону Укра­їни "Про захист економічної конкуренції".

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кож­ного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка щонайбільше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, переви­щує 50 %;

сукупна частка щонайбільше п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, переви­щує 70 % і при цьому вони не доведуть, що між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, на цьому ринку він не має жодного конкурента або суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливос­тей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі си­ровини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення нега­тивного впливу на конкуренцію органи державної влади здійс­нюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи анти-монопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій. Так, органи Антимонопольного комітету України беруть участь у процесах демонополізації економіки галузей та регіонів. У межах своїх повноважень органи Комітету здійснюють конт­роль за діяльністю суб'єктів господарювання всіх форм власності, органів державної влади, місцевого самоврядування, адмініст­ративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економіки України.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядуван­ня забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання — моно­полістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізо­ваний розподіл товарів (ст. 27 ГКУ).

 

< Попередня   Наступна >