182

---

Глава 34. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності

34.1. Господарсько-торговельна діяльність: поняття і види

Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється су­б'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виро­бів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна ді­яльність є внутрішньою або зовнішньою торгівлею.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися су­б'єктами господарювання в таких формах:

матеріально-технічне постачання і збут;

енергопостачання;

заготівля;

оптова торгівля;

роздрібна торгівля і громадське харчування;

продаж і передання в оренду засобів виробництва;

комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльнос­ті та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Торгове представництво і посередництво

1. Право досліджуваних держав спеціально регламентує торгове представництво, використовуване комерсантами. Норми цивільного законодавства застосовуються тут тому, що відсутнє регулювання відповідних правовідносин у спеціальному торговому законодавстві.

Основні види торгового представництва, що існують у сучас­ному торговому обороті, — це, по-перше, представництво, здійс

­нюване службовцями торгового підприємства, і, по-друге, пред­ставництво через агентів, що є посередниками при складенні ви­сновку чи угод.

До зазначених основних юридичних форм представництва на­лежать економічні форми посередництва, що мають істотне зна­чення в експортній торгівлі, проте не виокремлені у правову форму представництва. Зокрема, це представництво, здійснюва­не на підставі договору комісії.

На відміну від представника комісіонер діє від власного імені, і тому права й обов'язки з укладеної ним угоди виникають для нього і повинні бути перенесені ним на комітент. Відносини, що складаються на основі договору комісії, називаються непрямим представництвом.

2. Від торгового представництва варто відрізняти посередництво, що, як правило, регулюється особливо. Мета посередництва полягає в тому, щоб домогтися укладен­ня угоди між заінтересованими особами. Посередниками є, наприклад, маклери (ФРН, Швейцарія) і куртьє (Франція).

Маклер — це особа, що професійно займається посередницт­вом. Він є посередником при укладенні різних видів угод, напри­клад, купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування, а також з інших видів діяльності.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується гос­подарськими договорами поставки, контрактації сільськогоспо­дарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами (ст. 263 ГКУ).

Договір про франшизу (еопЬгаеі; оі ігапзПізіпд, еопЬаеі; сіє ігапепіззадє ои сіє ігапеПізє) широко ввійшов у практику господар­ської діяльності з 70-х років XX ст., хоча був відомий у США ще в 30-ті роки. Цей договір не дістав нормативної регламента­ції в національному законодавстві чи міжнародних угодах.

Договір про франшизу розглядається в іноземній літературі як різновид договору про винятковий продаж товарів, сторонами якого є дві особи: постачальник товарів та/або послуг і "приві­лейований покупець" (договір дістав назву від "франшизи" чи "привілею").

Договір про факторинг (еопЬгаеЬ оі іаеіюгіпд, еопЬгаеЬ С'аіієеЬигадє) наприкінці 50-х років почав застосовуватись у США, а з початку 60-х років дістав великого поширення у практиці США та інших країн. В усіх країнах світу нині діють спеціалізо­вані фірми з факторингу (від лат. /асіог — особа, що діє за раху­нок іншої особи), що здійснюють операції на національних рин­ках чи міжнародні операції.

Договір про факторинг — це договір про здійснення посеред­ницьких послуг при фінансових розрахункових операціях між учасниками цивільних угод, що передбачає також обов'язки по­середника з надання деяких інших послуг комерційного харак­теру.

Учасниками відносин з факторингу є фірма — постачальник товарів чи послуг, фірма з факторингу (фактор) і фірма — набу­вач товарів і послуг (клієнт).

Фактор може діяти в межах національного ринку, коли по­стачальник і клієнт перебувають в одній країні, чи як міжнарод­ний фактор, якщо сторони угоди перебувають у різних країнах. Фактор, що перебуває у країні експортера, доручає здійснення своїх функцій за кордоном фактору, що працює у країні імпор-тера-клієнта. Винагорода в цьому разі поділяється між двома факторами. При міжнародному факторингу посередники крім пе­релічених функцій виконують важливі обов'язки з пошуку іно­земних контрагентів. Нині світовий ринок поділений між "лан­цюжками" взаємопов'язаних різнонаціональних фірм-факторів, що виконують доручення в цій сфері діяльності.

Договір про винятковий продаж товарів

Поняття договору про винятковий продаж товарів ще не є цілком усталеним на практиці й у літературі. У країнах романо-германської та англійської систем права найчастіше його нази­вають договором про надання виключних прав продажу (еопЬгасЬ сіє уєпі;є єхеїизіує, ЛІїєіпуєгЬгієЬзуєг'Ьгадє, єхеїизіує Сєаііпд адгєєтєпЬ). В англо-американській доктрині часто йдеться про договір на виняткове поширення товарів (зоїо ЛізігіЬиііоп адгее-тепі), але така назва використовується і у країнах романо-гер-манської правової системи (еопЬгасЬ сіє СізЬгіЬшіоп єхеїизіує, ЛІІєіп-уєгЬгієЬзуєгЬгад). Фахівці деяких країн, зокрема Франції, Бельгії і Швейцарії, визначають його також як договір про комерційну концесію (еопЬгаЬ Сє еопеєззіоп еоттєгеіаї).

Цей вид договору склався на практиці, і лише в законах окремих країн існують норми, що регулюють окремі відносин сторін (у США — п. 2 ст. 2-306 ЕТК, у Бельгії — закон від 27 липня 1961 р., доповнений законом від 21 квітня 1972 р.). Широке застосування цього договору спричинилося до розробки в усіх країнах типових форм (проформ), що використовуються, як правило, при його укладенні.

Розглядуваним договором закріплюються принципи і правила відносин з придбання однією стороною (покупцем) у власність товарів у іншої сторони (продавця) із встановленням одночасно певних прав і обов'язків сторін, пов'язаних з перепродажем то­вару покупцем своїй клієнтурі.

З господарсько-економічних позицій покупець товару здійс­нює посередницькі функції між продавцем товару і ринком. Про­давцями в цьому разі є або продуценти фірми — оптові торговці, а покупцями — найчастіше фірми-оптовики чи напівоптовики, що купують товари для перепродажу їх роздрібним торговцям чи індивідуальним споживачам. Покупці як комерсанти, що діють на промисловій основі, але не як юридично посередники-агенти, на практиці виконують роль ланок товаропровідної мережі й називаються "розповсюджувачами" товарів (дистриб'юторами). Саме тому зазначений договір зараховують до категорії так званих договорів про розміщення товарів (Сіз'ЬгіЬи'Ьіоп адгеетеггЬ, соггЬгаі; Се Сіз'ЬгіЬи'Ьіоп). Товари, придбані у власність за правилами купі-влі-продажу, дистриб'ютори реалізують на ринку від власного імені, діючи при цьому за власний розсуд, страх і ризик, тобто беруть на себе всі комерційні ризики просування товару. Юри­дичні та господарські наслідки перепродажу виникають цілком для такого "розповсюджувача", а його прибуток визначається різницею покупної і перепродажної цін товару.

Договір про винятковий продаж товарів як рамковий конт­ракт визначає основні умови майбутніх відносин сторін у госпо­дарському обороті з покупці-перепродажу товарів. Реалізація до­говірних положень припускає наступне укладення контрагента­ми самостійних торгових угод з купівлі-продажу на основі й у межах встановлених загальних правил.

За змістом розглядуваний договір є складною угодою, в якій поряд з положеннями про купівлю-продаж містяться спеціальні умови, що виходять за межі "класичного" договору купівлі-про-дажу, що визначає організаційні, фінансові, комерційні та деякі інші відносини контрагентів.

 

< Попередня   Наступна >