139

---

Розділ 2 Господарське право і господарські правовідносини

2.1. Джерела господарського права та вимоги до правових актів господарювання

Господарське право – це система нормативних актів, основни­ми джерелами яких є закони, підзаконні акти, а також судовий пре­цедент.

Нормативний акт господарського права – це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського законодавства, тобто встановлює, змінює або припиняє функціонування певних норм.

Для господарського права характерні дві ознаки:

Зміст (нормативний документ являє собою офіційне дже­рело правової інформації про чинні права у сфері господарської діяльності).

Форма (нормативний акт – це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норми права).

Джерелами господарського права є:

Норми міжнародного права, рекомендовані міжнародними економічними організаціями в зовнішньоекономічних відносинах. Як приклад можна навести Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (публікація Міжнародної торговельної палати № 500 в редакції 1993 р.), введені в дію Указом Президен­та України “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами підприємницької діяльності України” від 4 жовтня 1994 р.

Нормативні документи про господарську діяльність в Ук­раїні. Вони поділяться на дві основні групи: закони і підзаконні акти. Закони України приймає Верховна Рада України. Вони мають вищу юридичну силу, серед них і Господарський кодекс України. Всі інші нормативні акти відносяться до групи підзаконних нормативно-правових актів, оскільки приймаються в роз­виток законів і не

можуть виходити за їх межі. До цієї групи нор­мативних актів належать:

а) укази Президента України з господарських питань;

б) розпорядження Президента України з господарських питань;

в) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (у подальшому – КМУ) з господарських питань;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та органів управління;

д) нормативні акти господарського права місцевих рад та держадміністрацій.

Основні засади регулювання господарських правовідносин визначаються Конституцією України та Законом України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність Української РСР”. Розвиток конституційних засад здійснюється через:

– загальні нормативні акти (Закон України “Про влас­ність”, Цивільний кодекс України);

– закони про види та правовий статус господарюючих суб’єктів (закони України “Про господарські товари­ства”, “Про колективне сільськогосподарське під­приємство”);

– закони про окремі види господарської діяльності (По­вітряний кодекс України);

– закони про окремі господарські відносини (Господарсь­кий процесуальний кодекс України). Основою господарського права є система статусних або компетенційних законів, які визначають правове становище господа­рюючих суб’єктів. Ці закони класифікуються на:

– загальні, які визначають види і організаційні форми під­приємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок її припинення (Гос­подарський кодекс України);

– закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки (Закони України “Про господарські товариства”, “Про оренду державного та колективного майна”, “Про режим іноземного інвестування”);

– нормативні акти, які регулюють правове становище об’єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концер­нів, консорціумів);

– нормативні акти, які регулюють відносини володіння, користування та управління нерухомим майном у на­родному господарстві;

– інститут господарського договірного права. Слід відзначити такий аспект, як застосування в Україні зако­нодавства зарубіжних країн. Правила його застосування такі:

До відносин, що випливають з права власності, застосовуєть­ся закон за місцем знаходження майна.

При укладанні угоди правоздатність і дієздатність визна­чаються закон за місцем укладання угоди.

До форм угод застосовується закон місця укладання угод.

До зобов’язань, що виникають із заподіяної шкоди, засто­совується закон місця розгляду спору, а за клопотанням по­терпілого – закон місця заподіяння шкоди.

Питання позовної давності вирішуються законом тієї дер­жави, на території якої утворена юридична особа.

Основними вимогами до правових актів господарювання є:

Суворе дотримання принципу правової економії (прийнят­тя меншої кількості нормативних документів з одних і тих самих господарських питань).

Видання нормативних актів міністерствами та відомства­ми здійснюється відповідно до законотворчих принципів.

Недопущення застосування відомчих нормативних актів, що не відповідають правочину як з точки зору створення правової бази, так і огляду на правовиховне і профілактич­не значення відомчого господарського законодавства

Обов’язкова державна реєстрація відомчих нормативних актів.

 

< Попередня   Наступна >