Головне меню

3.2. Правовий статус підприємства

Господарське право - Господарське право України
91

3.2. Правовий статус підприємства

Стаття 62 Господарського кодексу України визначає, що підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або місцевого самовря­дування для здійснення виробничої, науково-дослідницької, тор­говельної та іншої господарської діяльності. Це зумовлено особ­ливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб’єкта є центральною частиною системи господарського зако­нодавства України, його правовою основою.

Стаття 84 Цивільного кодексу України визначає підприєм­ницькі товариства як товариства, що здійснюють підприємниць­ку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правово­го становищ підприємства.

Поняття “підприємство” є узагальнюючим або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб’єкти господарського пра­ва стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні фор­ми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), буді­вельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 63 Госпо­дарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей наро

дного господарства.

Господарський кодекс України визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства Украї­ни. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організа­ційну форму господарського суб’єкта, тобто організації, в якій влас­ники засобів виробництва і робочої сили об’єднують свої вироб­ничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначена основна ланка, з одного боку, відме­жовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо).

Суть визначення “господарюючий суб’єкт” полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє або реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб’єкт підприєм­ство здійснює виробничу, науково-технічну та комерційну діяльність. Термін “господарюючий” означає, що підприємства належать до комерційних організацій, а їх діяльність спрямована на отримання прибутку, (на відміну від неприбуткових органі­зацій – релігійних об’єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом. Са­мостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприєм­ство при здійсненні своєї господарської діяльності “має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України” (ст. 62 Господарського кодексу України).

Крім того, підприємство – це статутний господарюючий суб’єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського за­конодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремо­го підприємства, відхилятися від яких без зміни самого статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з най­важливіших правових актів підприємства, тому ст.ст. 64–69 Госпо­дарського кодексу України спеціально визначають обов’язкові і аль­тернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб’єкта – основні і обігові кошти, інші цінності, якими воно користуєть­ся і розпоряджається на певних правах (на праві власності або повного господарського відання). Це майно юридично відмежо­ване, як правило, від власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб’єктом права. Основні і обо­ротні кошти знаходяться на його бухгалтерському балансі, гроші – на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов’язки) як господа­рюючого суб’єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юри­дичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4 ст. 62 Господарського кодексу України). Цим підприємство суттєво відрізняється від об’єднань підприємств (господарських об’єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство – це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом по­рядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволен­ня суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одер­жання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Законодавство України про підприємства оперує такими по­няттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначе­них Конституцією України і Законом “Про власність”, та від спо­собів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в ураху­ванні в законодавстві, тобто в Господарському кодексі України та інших законодавчих актах особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Структура підприємств складається з виробничих під­розділів (виробництв, цехів, відділень, бригад, лабораторій), а та­кож функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділень, бюро, служб). Підприємства самостійно визначають свою структур, встановлюють штати. Функції, права, обов’язки структурних підрозділів визначаються положенням про них, що затверджуються керівниками підприємств.

Законодавство визначає наступні організаційно-правові фор­ми та види підприємств, які класифікуються в залежності від трьох форм власності (державної, колективної та приватної):

1. Колективне підприємство – це організаційно-правова фор­ма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колек­тивної власності.

Колективне – означає, що підприємство належить колекти­ву співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної власності. Правосуб’єктність власника (у цьому випадку колективу або групи власників, організованих у колектив­не підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу – підприємство, яке володіє, користується і роз­поряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст. 6, 20, 21 Закону “Про власність”). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві без­посередньо здійснюють його органи управління – вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, – це об’єкт права влас­ності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Господарський кодекс виділяє такі види колективних під­приємств:

– господарські товариства (ст.ст. 79, 80 ГК України);

– виробничі кооперативи (ст.95 ГК України);

– підприємства споживчої кооперації (ст. 111 ГК України);

– підприємства об’єднань громадян, релігійних організацій та ін. (ст. 112 ГК України).

2. Державне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на державній формі власності. Таке підприємство є суб’єктом права державної власності. Державні підприємства поділяються на такі види:

– державне унітарне підприємство – це підприємство дер­жавної форми власності, що утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державною власності;

– державне комерційне підприємство – це суб’єкт підприєм­ницької діяльності, що функціонує шляхом вільного вибо­ру та розпорядження прибутком. Його майно закріплюєть­ся за ним на праві господарського відання;

– казенні підприємства – це господарюючий суб’єкт, майно якого перебуває у державній власності і закріплене за ка­зенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управлін­ня. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативно­го управління державним майном, що належить до основ­них фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його ста­туті;

– комунальне унітарне підприємство – це підприємство, що утворюється компетентним органом місцевого самовряду­вання в розпорядчому порядку на базі відокремленої час­тини комунальної власності.

3. Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності одного або кількох грома­дян України, іноземців або осіб без громадянства та їх праці з вико­ристання найманої робочої сили.

Визначення “приватне” крім форми власності виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організацій­ної форми. Згідно із законодавством України власники у такому випадку водночас є і підприємцями, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Господарський кодекс України визначає такі види приват­них підприємств:

– селянське (фермерське) господарство – це форма підприєм­ництва громадян з метою виробництва, переробки і реалі­зації товарної сільськогосподарської продукції; – орендне підприємство – це підприємство, створене орен­дарем на основі оренди цілісного майнового комплексу іс­нуючого державного або комунального підприємства.

4. Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іно­земна інвестиція. Воно набуває статусу такого підприємства з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове стано­вище і діяльність таких підприємств крім Господарського кодек­су України регулюється Законом України від 19 березня 1996 р. “Про режим іноземного інвестування” та Законом України від 16 квітня 1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

5. Іноземне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб’єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення “іноземне” (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регу­люється законодавством країни, якій воно належить. Законодав­ство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєст­рації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства зага­лом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії, що означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію підприємств усіх організаційно-правових форм за ст. 3 закону “Про власність”, ст. 64 Господарського ко­дексу України за кількістю працівників. За цією ознакою розрі­зняються такі види підприємств:

Малі – підприємства, середньоспискова облікова чи­сельність працюючих в яких за звітний період не перевищує 20 осіб, а обсяг валового доходу становить не більше 50 тис. євро.

Середні – підприємства, з середньосписковою обліковою чисельністю працюючих за звітний період від 50 до 100 осіб та валовим доходом не більше 5 млн. євро.

Великі – підприємства, в яких середньоспискова обліко­ва чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 1000 осіб, а валовий дохід перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро.

Створення підприємства в юридичному розумінні – це за­твердження та одержання передбачених законом документів– рішень власника (власників) або уповноваженого органу про ство­рення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди вхо­дять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством земель­ною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевих органів влади за місцезнаходженням під­приємства в порядку, встановленому Земельним кодексом Ук­раїни (ст.ст. 19, 21, 23, 32, 34 та ін.). Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи створен­ня підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу.

Підприємство може створюватися внаслідок примусового по­ділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного зако­нодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Розпорядження про поділ підприємства-монополіста є обов’язковим для власника (власників) або упов­новаженого органу. Розпорядження про примусовий поділ виз­начає строк створення нових підприємств, який не може бути мен­ше шести місяців.

Поряд з цим підприємство може створюватись шляхом ре­організації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є зго­да власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може ство­рюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об’єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збережен­ня за ними взаємних зобов’язань та укладених договорів з інши­ми підприємствами.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук