Головне меню
Головна Підручники Господарське право Господарське право України Розділ 4 Правовий статус господарських товариств та об'єднань // 4.1. Правовий статус акціонерних товариств

Розділ 4 Правовий статус господарських товариств та об'єднань // 4.1. Правовий статус акціонерних товариств

Господарське право - Господарське право України
145

Розділ 4 Правовий статус господарських товариств та об'єднань

4.1. Правовий статус акціонерних товариств

Стаття 79 Господарського кодексу України визначає господарсь­ке товариство як суб’єкт господарювання, створений юридичними або фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і участі в під­приємницькій діяльності з метою одержання прибутку. Госпо­дарські статутні товариства кваліфіковано законом як організа­ційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має суттєві особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на підставі Закону України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства” та ст.ст. 80–92 Господарського кодексу України, які визначають поняття, види, правила створення і діяльності това­риств, а також права і обов’язки їхніх засновників та учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.

Господарське товариство відрізняється від інших суб’єктів права (не товариств), оскільки є об’єднанням на підставі угоди май­на та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. То­вариство становить собою об’єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та (або) юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням орга­нізаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).

Акціонерним визнається товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Права та обов’язки акціонерів визначені ст.ст. 10, 11 Закону Ук­раїни “Пр

о господарські товариства”, ст. 81 Господарського ко­дексу України. Особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризуєть­ся й деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об’єднань (участі в існую­чих об’єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товари­ству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються прав­лінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

Види акціонерних товариств. За способом функціонування акцій п.п. 1-3 ст. 81 Господарського кодексу України розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства. Акції відкритих това­риств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (ст.ст. 6–8 закону “Про цінні папери і фондову біржу”, ст. 30 закону “Про господарські товариства”). В закритому акціонерному товаристві акції розпо­діляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати або купівлі-продажу на біржі.

Засновниками та (або) учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно із ст. 79 Господарського ко­дексу України можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2 ст. 153 Цивільного кодексу України акціо­нерне товариство може створюватись також кількома особами, які укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.

Поряд з цим, згідно з п. 4 ст. 153 Цивільного кодексу України акціонерне товариство може створюватись однією особою чи може складатись з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублі­куванню для загального відома.

Стосовно акціонерних товариств їх коло визначене ст.ст. 3 і 26 Закону України “Про господарські товариства”. Стаття 26 спе­ціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників. Засновниками є особи, які виконують пе­редбачені законом обов’язки щодо заснування товариства. Ос­новна особливість їхнього правового статусу полягає в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації товариства.

Учасники – це особи, які виконують обов’язки передплатників на акції перед товариством засновників та акціонерів перед акціо­нерним товариством.

Громадяни України можуть бути засновниками та учасника­ми акціонерних товариств згідно з Законом України “Про госпо­дарські товариства”, крім випадків, коли вони не мають обмежень підприємницької правосуб’єктності згідно із ст. 2 Господарсько­го кодексу України, ст. 16 закону “Про державну службу” та ін.

Згідно із зазначеним правилом засновниками та учасниками акціонерних товариств можуть бути особи без громадянства, сто­совно іноземних громадян діє Закон України “Про режим інозем­ного інвестування”.

Недержавні юридичні особи можуть бути засновниками ак­ціонерних товариств практично без обмежень, якщо їхніми ста­тутами (положеннями) не встановлено заборони займатись підприємницькою діяльністю.

Державні юридичні особи (установи, організації) можуть бути засновниками й учасниками акціонерних товариств, по-перше, за наявності відповідної згоди органів державної виконавчої влади, які уповноважені управляти майном загальнодержавної власності.

По-друге, це обласні державні адміністрації, які можуть бути засновниками акціонерних товариств (з боку власника) на базі ко­мунальної власності.

По-третє, держателями акцій, які є державною власністю, виз­начено органи приватизації – Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. Державні під­приємства відповідно до Декрету КМУ від 31 грудня 1992 р. “Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств” безпосередньо не можуть бути засновниками акціонерних товариств (крім банків).

Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з українсь­кими юридичними особами (відповідно до законодавства про іно­земні інвестиції).

Створення акціонерного товариства покладається на заснов­ників, які мають у зв’язку з цим спеціальну засновницьку ком­петенцію (ст.ст. 26, 30, 31, 35 закону “Про господарські товари­ства”). Процес створення акціонерного товариства – це ряд по­слідовних стадій, передбачених законом:

Заснування фізичними або юридичними особами, відпо­відно до ст. 81 Господарського кодексу України, простого това­риства для створення акціонерного товариства. Це суб’єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонер­ного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов’яз­ково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснен­ня ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відпові­дальності кожного засновника перед передплатниками на акції третіми особами. У договорі доцільно визначити кількість акцій, яку купує кожний засновник (засновники зобов’язані бути дер­жателями акцій не менше 25 відсотків статутного фонду строком не менше двох років). У цьому відповідальність засновника ви­значається пропорційно кількості його акцій. За зобов’язання­ми, що виникають до реєстрації товариства, засновники відпові­дають солідарно, тобто незалежно від того, як їх відповідальність врегульована договором.

Повідомлення засновниками в засобах масової інформації про намір створити товариство. Це оголошення довільної форми, в якому зазначаються основні статутні реквізити: назва товари­ства, мета і предмет діяльності, засновники, розмір статутного фонду, кількість і вартість акцій тощо.

Проведення відкритої підписки на акції, яка організується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено ст. 81 Господарського кодексу України, ст.ст. 6 та 7 закону “Про цінні папери і фондову біржу”. Якщо то­вариство закрите, акції розповсюджуються між засновниками.

Проведення засновниками установчих зборів в термін не пізніше двох місяців з моменту закінчення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до нестворення товариства, і особа, яка підписалася на акції, має право після цього строку вимагати повернення сплаченої нею частки за них.

Установчі збори – це орган, до компетенції якого входить ство­рення товариства. Тому вони мають бути правомочними. Такими визнаються збори за участю кількості осіб, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій. Повторні збори скликаються протягом двох тижнів, але знову ж таки для заснування товариства, і на них має бути кворум.

Правомочні установчі збори здійснюють юридичні акти щодо створення товариства шляхом голосування за принципом: одна акція – один голос. Це такі дії, як протокольне рішення про ство­рення; затвердження статуту товариства; обрання спостережної ради, виконавчого (правління) та контролюючого (ревізійна комі­сія) органів; прийняття рішення про створення дочірніх підприємств, філій, представництв. Ці акти повинні бути прий­няті кваліфікованою (3/4) більшістю голосів. Установчі збори вир­ішують також інші, пов’язані із засновництвом, питання: затверд­жують оцінки вкладів у натуральній формі, визначають пільги зас­новників, схвалюють чи не схвалюють укладені засновниками угоди, визначають розмір статутного фонду залежно від попиту на акції тощо. Інші питання компетенції установчих зборів виз­начають установчі документи.

5. Здійснення державної реєстрації акціонерного товариства, яка також покладається на засновників.

Обов’язковим фондом у товаристві є також фонд сплати диві­дендів. Це майновий фонд, який теж формується з чистого прибут­ку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом то­вариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд, страховий фонд тощо).

Майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію, акціонер відчужує своє майно в статутний фонд товариства. За це майно акціонер одержує специфічне право – право участі в акціо­нерному товаристві. Зміст цього права визначено ст. 82 Господарсь­кого кодексу України та законом “Про цінні папери і фондову біржу” (ст.ст. 4, 5, 8, 9).

Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До нього входять як майнові права та обов’язки акціонера, так і членські (управлінські) права та обов’язки. До майнових прав акціонера належать такі права:

– брати участь у розподілі прибутків товариства; отримува­ти частку прибутку товариства у вигляді дивідендів; от­римувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які нале жать акціонеру; розпоряджатися акціями: продавати, пере давати, відчужувати іншим способом у по­рядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства; заповідати акції у спадщину; – купувати додатково випущені акції товариства. Акціонер несе майнові обов’язки стосовно товариства. Він зобов’язаний вносити вклади, сплачувати основні та додаткові акції у розмірах, передбачених установчими документами товариства. Акціонер зобов’язаний сплатити повну вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше року після реєст­рації товариства. У разі несплати в установлений строк акціонер сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроче­ного платежу, якщо статут товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті платежів по акціях протягом трьох місяців після вста­новленого строку платежу товариство має право реалізувати ці акції в порядку, передбаченому статутом.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства, якщо його майна недостатньо, в межах належних їм акцій.

До членських (управлінських) та інших прав і обов’язків ак­ціонерів належать такі:

– входити у товариство і виходити з нього; – брати участь у загальних зборах акціонерів; – обирати і бути обраними до органів товариства: спостереж­ної ради, правління, ревізійної комісії; – брати участь в управлінні товариством у порядку, визначе­ному статутом товариства і законодавством; – отримувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов’язане надавати йому річні баланси, звіти, протоколи зборів. Акціонери зобов’язані: до­держуватися установчих документів товариства, виконувати рішен­ня загальних зборів та інших органів товариства, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

В процесі діяльності акціонерного товариства ним створю­ється резервний статутний фонд, який формується за рахунок 5 відсотків чистого прибутку. Крім того, частина отриманого чистого прибутку акціонерного товариства розподіляється у вигляді диві­дендів.

Правовий режим дивідендів можна визначити як врегульова­ний правом колективної (“акціонерної”) власності порядок визна­чення розміру, оголошення та виплати акціонерам доходів по ак­ціях з чистого прибутку акціонерного товариства. Він має зако­нодавчу основу. Це ст. 4 “Основні характеристики акцій”, ст. 9 “Виплата доходу по акціях” закону “Про цінні папери і фондову біржу” і ст. 87 Господарського кодексу України, яка визначає право акціонера на дивіденди та порядок розподілу прибутку (отже, і виз­начення дивідендів) до компетенції вищого органу (загальних зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавства про товари­ства деталізують правовий режим дивідендів.

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших вип­лат (дистрибуцій) товариства, зокрема від відсотка (доходу) на об­лігації. З юридичної точки зору відсоток завжди є боргом товари­ства власнику облігації, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом.

Дивіденд стає боргом товариства акціонеру лише після його оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку.

Майно товариства, стосовно якого визначаються і з якого спла­чуються дивіденди акціонерам, закон називає в імперативній формі. Основний принцип акціонерного права полягає в даному разі в тому, що діюче акціонерне товариство не має права сплачувати дивіден­ди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (принцип недоторканності статутного фонду діючо­го товариства). Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чистого прибутку товариства, тобто прибутку, “що залишається у розпорядженні товариства після сплати встановлених законодав­ством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківсь­кий кредит” (ст. 9 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”).

Виходячи з такого визначення джерела формування диві­дендів, Типовий статут відкритого акціонерного товариства (п. 7.3.2) деталізує, по-перше, його правову форму і, по-друге, порядок вип­лати. На підставі Типового статуту правовий режим дивідендів детально регулюють статути конкретних товариств, а згідно з ними – проспекти емісій акцій.

До правового режиму дивідендів належать:

–розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства на пропозицію правління);

–строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюється один раз на рік протягом одного місяця після прийняття зборами рішення про виплату дивідендів);

–спосіб виплат (дивіденди виплачуються на рахунок, зареєст­рований у реєстрі акціонера при реєстрації продажу акції). У разі відсутності повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства. Відсотки на неодержані дивіденди не на­раховуються. Акціонери зобов’язані в строк (протягом 2 тижнів) повідомляти про зміну адреси і (або розрахункового рахунка. Іна­кше товариство не відповідає за несвоєчасність сплати дивідендів);

–початок нарахування (дивіденди нараховуються з моменту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, при­чому пропорційно внесеній за акції сумі);

–порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий період виплачуються акціонеру, зареєстрованому в то­варистві на момент виплати дивідендів. На одержання дивідендів мають право акції, куплені не пізніше ніж за 30 днів до офіційного оголошення дати виплати дивідендів).

Щодо порядку “оголошення” та сплати дивідендів акціоне­рам, які є державними юридичними особами, встановлено спе­ціальні правила:

– дивіденди на частку державного майна у статутних фондах такі товариства зобов’язані визначати щоквартально;

– ці кошти перераховуються власникам, тобто у відповідні бюджети: державний, Автономної Республіки Крим, обла­стей, інших суб’єктів права комунальної власності;

– перерахування має бути здійснене у п’ятиденний строк з дня прийняття товариством рішення про розподіл при­бутку.

Правильність визначення і виплати цих дивідендів контро­лює державна податкова адміністрація.

Юридичною підставою одержання дивідендів акціонерами за загальним правилом визначено купонні листи на виплату дивідендів (ст. 4 закону “Про цінні папери і фондову біржу”). Купон є правовим актом, що додається до акції і посвідчує права акціо­нера на одержання дивідендів. Реквізитами купона визначено по­рядковий номер купона, порядковий номер акції, до якої він на­лежить, найменування акціонерного товариства, рік виплати ди­відендів. Оподаткування сум дивідендів регулюється чинним законодавством про податки.

Господарські функції і права акціонерного товариства як су­б’єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

Акціонерне товариство є підприємством з найбільш склад­ною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціо­нерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об’єктом і суб’єктом права колективної (спільної) часткової власності акціо­нерів, права на частки якої за загальним правилом є трансфертни­ми, можуть вільно передаватися ними іншим особам.

З урахуванням такої особливості виду спільної часткової влас­ності світова теорія акціонерного товариства (компанії, корпорації) виробила три основні принципи організації управління товари­ством, які традиційно застосовуються загальним і статутним акціо­нерним законодавством та практикою. За відомою аналогією мож­на говорити, що йдеться про правове розмежування у формі управ­лінської структури товариства трьох влад: вищої, контрольної і виконавчої.

Перший принцип – це розмежування компетенційними, пра­вовими нормами (законодавчими, статутними) функцій колек­тивного власника і функцій централізованого управління діяль­ністю товариства. Іншими словами – розмежування економічної влади колективної власності і функції управління майном това­риства в процесі звичайної ділової активності. Цей принцип втілює організацію і виражає діяльність та управлінську компе­тенцію вищого органу товариства, яким закон визначив його за­гальні збори. Це орган влади і управлінської компетенції всіх ак­ціонерів товариства.

Другий принцип – централізація керівництва поточною (зви­чайною) діяльністю товариства в руках компетентного виконавчо­го органу на чолі з керівником, який без доручення діє від імені товариства. Централізацію втілюють і виражають виконавчі орга­ни, якими закон за загальним правилом визначив правління това­риства, голову і членів правління. Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи, наприклад рада директорів. Це ви­конавська управлінська влада в товаристві, яка складається з по­садових осіб. Згідно зі ст. 89 Господарського кодексу України го­ловою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Тобто ці поса­дові особи можуть мати у товаристві правовий статус не тільки акціонерів (співвласників підприємства), а й найманих праців­ників.

Третій принцип – вищий і постійний поточний контроль ак­ціонерів (як засновників і співвласників товариства) за управлі­нською та фінансово-господарською діяльністю правління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні сфери тради­ційно розділені. Тому товариство, за загальним правилом, має контрольний орган.

Вищий контроль управлінської діяльності правління това­риства здійснює спостережна рада (рада) товариства. Це незалеж­на від правління контрольна влада, яка є однією з форм реалізації економічної влади колективної власності акціонерів. Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізій­на комісія товариства, яку обирають загальні збори з числа акціо­нерів. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правлін­ня, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші по­садові особи.

Як функції, так і повноваження (компетенцію) трьох назва­них влад у товаристві нормативно розмежовані компетенційни-ми (законодавчими та статутними) нормами.

У законодавстві функції та компетенцію органів товариства врегульовано методом виключення. Так, діє відкритий перелік питань компетенції загальних зборів, їхнім рішенням, згідно зі статутом товариства, виконання окремих функцій (з делегуван­ням відповідних повноважень) цього органу може бути покладе­но на спостережну раду та правління. До компетенції правління належать будь-які питання діяльності товариства.

Функції, компетенція та порядок діяльності загальних зборів врегульовані безпосередньо законом “Про господарські товари­ства” (ст.ст. 41–46). Залежно від змісту їхні функції треба поділя­ти на організаційні та фінансово-господарські.

До організаційних функцій належать:

а) засновницькі (визначення організаційної структури това­риства; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв; припинення діяль­ності товариства, призначення ліквідаційної комісії, за­твердження ліквідаційного балансу);

б) нормотворчі (внесення змін до статуту товариства; затвер­дження статутів та положень дочірніх підприємств, філій, представництв, правил процедури загальних зборів та інших внутрішніх актів товариства);

в) “посадові” (обрання та відкликання членів спостережної ради товариства, членів виконавчого органу, членів реві­зійної комісії; визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, дочірніх підприємств філій, представ­ництв; винесення рішень про притягнення до матеріаль­ної відповідальності посадових осіб органів управління то­вариства).

Рішення щодо зміни статуту, припинення діяльності і ство­рення та припинення дочірніх підприємств, філій, представництв правомочні за прийняття їх 3/4 учасників зборів, які голосують. З решти питань правомочні рішення простої більшості учасників зборів, що взяли участь у голосуванні.

До фінансово-господарських функцій належать визначен­ня найбільш важливих господарських питань і затвердження актів. Збори визначають:

а) основні напрями діяльності товариства;

б) порядок покриття його збитків.

Збори затверджують такі господарсько-правові акти, як: – бізнес-плани та звіти про їх виконання; – звіти правління про річні результати діяльності товари­ства і дочірніх підприємств; – звіти і висновки ревізійної комісії; – порядок розподілу прибутку;

– договори, укладені на суму, що перевищує статутну ком­петенцію правління товариства. До компетенції зборів належить питання придбання това­риством своїх акцій. Згідно зі статутом збори (як вищий орган) можуть віднести до своєї компетенції й інші питання.

Функції і компетенція правління. Правління є органом уп­равління товариства, який здійснює оперативне управління його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визначають пер­сональний склад правління, стратегію його діяльності.

Функції спостережної ради поділяються на контрольні у сфері управління та контрольні у сфері господарської діяльності товариства. У першій сфері рада затверджує голів правління (якщо це не директор корпоратизованого держаного підприємства), за його поданням – членів правління, аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій сфері рада розглядає і аналізує звіти правління, аналізує дії правління щодо реалізації інвести­ційної, технологічної та цінової політики, дотримання товари­ством номенклатури товару (послуг); є ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок господарських фінансових ре­зультатів роботи товариства; погоджує операції товариства щодо розпорядження майном на визначену статутом суму; вносить зас­новнику і зборам пропозиції з питань діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.

Для виконання контрольних функцій рада наділена правом:

а) отримувати інформацію про діяльність товариства;

б) заслуховувати звіти правління та посадових осіб з окре­мих питань діяльності;

в) припиняти повноваження тих членів правління, яких за­тверджує;

г) залучати експертів до аналізу окремих питань.

Формою роботи ради є засідання (правомочні при наявності на них 2/3 членів ради), на яких приймаються рішення більшістю голосів (вирішальним при рівності є голос голови). Засідання про­водяться щоквартально. Позачергові засідання ради можуть бути скликані на вимогу голови ради, правління та третини членів ради.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук