Головне меню
Головна Підручники Господарське право Господарське право України 4.2. Правовий статус неакціонерних товариств

4.2. Правовий статус неакціонерних товариств

Господарське право - Господарське право України
112

4.2. Правовий статус неакціонерних товариств

Найпоширенішим видом неакціонерних товариств (інших господарських статутних товариств) є товариство з обмеженою відповідальністю. Стаття 140 Цивільного кодексу та ст. 80 Гос­подарського кодексу України визначають товариство з обмеже­ною відповідальністю як товариство, засноване одним або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, а їх розмір встановлений статутом .

Відповідно до ст. 50 Закону України “Про господарські то­вариства” статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю поділений на частки, розмір яких визначається установчи­ми документами.

Називаючи цей вид товариства товариством “з обмеженою відповідальністю”, законодавець не має на увазі обмеження відпов­ідальності товариства як суб’єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна та грошових коштів (на­приклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження статутного фонду. Установчими документами товари­ства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учас­ники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язання­ми товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється ста­тутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, ек­вівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі став­ки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення това­риства.

Однією з особливостей змісту установчих документів товари­ства з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

До моменту реєстра

ції товариства з обмеженою відповідаль­ністю кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтвер­джується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства. За згодою решти учасників він може передати свою частку (її частину) одному чи кільком учас­никам цього самого товариства, а якщо інше не передбачено уста­новчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, або в іншому, погодженому між ними, розмірі.

Стаття 147 Цивільного кодексу України визначено, що у разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може бути придбана самим товариством, яке протягом одного року зобов’язане передати її іншим учасникам або третім особам.

Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі спла­тою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товари­ства вклад може бути повернений повністю або частково в нату­ральній формі.

Відповідно до статті 145 Цивільного кодексу України ви­щим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, що складаються з його учасників або призначе­них ними представників. До компетенції зборів учасників това­риства з обмеженою відповідальністю належить:

визначення основних напрямів діяльності товариства і за­твердження його планів та звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

обрання та відкликання членів виконавчого органу і ре­візійної комісії;

затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

створення, реорганізація та ліквідація дочірніх під­приємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відпові­дальності посадових осіб товариства;

затвердження правил процедури та інших внутрішніх до­кументів товариства, визначення його організаційної структури;

встановлення розміру, форми і порядку внесення учас­никами додаткових вкладів;

вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

виключення учасника з товариства;

визначення умов оплати праці службових осіб товариства;

затвердження договорів (угод), укладених на суму, що пе­ревищує вказану в статуті товариства;

прийняття рішення про припинення діяльності товари­ства.

Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.

З питань, зазначених у п. 1, 2, 13, у вищому органі необхідна одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді).

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що во­лодіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, – всі учасники.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється ви­конавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (ди­ректор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами вико­навчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками то­вариства.

Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товари­ства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначені ст. 62 закону “Про господарські товариства” та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з об­меженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утво­рюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не мен­ше трьох осіб, її діяльність регламентована ст. 63 закону “Про господарські товариства”.

Товариство з додатковою відповідальністю подібне товари­ству з обмеженою відповідальністю. Особливістю його є лише те, що учасники в ньому відповідають за його борги не лише внеска­ми до статутного фонду, а й при його недостатності несуть додат­кову солідарну відповідальність у кратному розмірі до вкладу кож­ного з учасників. Граничний розмір внесків членів товариства з додатковою відповідальністю передбачається установчими доку­ментами. Основні положення товариства з додатковою відпові­дальністю передбачені ст. 151 Цивільного кодексу України.

Повним товариством за ст. 80 Господарського кодексу та ст. 119 Цивільного кодексу України визнається таке товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і со­лідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зо­бов’язаннями усім своїм майном, що їм належить.

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариств не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, уста­новчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Ведення справ товариства, згідно зі ст. 122 Цивільного кодек­су України, може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.

Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обов’язки, що належали учаснику, який вибув.

Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з ціля­ми діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товари­ствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товари­ством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги учасник това­риства зобов’язаний компенсувати збитки, заподіяні товариству.

Стаття 71 Закону України “Про господарські товариства” встановлено особливий порядок виходу учасника з повного това­риства. Якщо товариство було створено на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попере­дивши про це не пізніше як за 3 місяці. Вихід з товариства, ство­реного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніше як за 6 місяців. Учаснику, який вибув, сплачується вартість його внеску та належна йому частина прибутку, одержана товариством у цьому році.

Як уже зазначалося, учасники повного товариства несуть со­лідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст. 74 Закону України “Про господарські товариства” та ст. 124 Цивільного кодексу України: якщо при ліквідації повного товариства вия­виться нестача наявного майна для сплати всіх боргів, за товари­ство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернене стягнення. Важливим є те, що учас­ник товариства відповідає за боргами останнього незалежно від того, виникли вони до чи після його вступу до товариства.

Якщо борги товариства повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній час­тині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Стаття 80 Господарського кодексу та ст. 133 Цивільного ко­дексу України визначають командитне товариство як товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм май­ном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Правовий статус командитного товариства визначається нор­мами ст.ст. 67–74 Закону України “Про господарські товариства” та ст.ст. 133–139 Цивільного кодексу України. Зокрема, установ­чий договір про командитне товариство має відображати участь вкладників у такому товаристві, а саме: стосовно них вказується тільки сукупна частка в майні товариства.

Оскільки правовий статус повних товариств було розгляну­то дещо раніше, доцільно зупинитися на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Вкладник може вступати до командитного товариства шля­хом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

– діяти від імені командитного товариства тільки у разі наяв­ності довіреності і згідно з нею;

– вимагати першочергового повернення вкладу у випадку ліквідації товариства;

– вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також за­безпечення можливості перевірки правильності їх скла­дення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вкла­ди й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченими засновницьким договором, проте сукупний розмір їхніх часток не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не мен­ше 25 відсотків свого внеску. Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкла­дами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Стаття 136 Цивільного кодексу України визначається порядок управління справами командитного товариства, яке здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними учасника­ми). Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами здійснюється ним. Вкладники не мають права заперечу­вати проти дій учасників щодо управління справами товариства.

Незважаючи на те, що за загальним правилом відпові­дальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передбачених законодавством (ст. 82 Закону України “Про господарські товариства”), він також несе повну відповідальність. Приміром, якщо вкладник здійснює угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з повними учасниками відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звер­нено стягнення. Якщо ж схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном. Крім загальних підстав припинення діяльності господарських то­вариств (ст. 19 Закону України “Про господарські товариства”), командитне товариство припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті з товариства всіх вкладників повні учасники мають право замість ліквідації командитного товариства перетворити його на повне товариство.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук