Головне меню
Головна Підручники Господарське право Господарське право України 4.3. Правовий статус господарських об’єднань

4.3. Правовий статус господарських об’єднань

Господарське право - Господарське право України
113

4.3. Правовий статус господарських об’єднань

Для успішної організації своєї діяльності в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об’єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Стаття 70 Господарського кодексу України надає підприємствам право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству Украї­ни. Такі групи підприємств визначаються в теорії господарсько­го права як господарські об’єднання, які слід відрізняти від гос­подарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що госпо­дарське об’єднання – це один з видів суб’єктів господарського права. Підприємства, які увійшли до об’єднання, є його членами або його учасниками (ст. 118 Господарського кодексу України, ст. 27 Закону України “Про власність”).

Стаття 118 Господарського кодексу України визначає госпо­дарське об’єднання як господарську організацію, утворену у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, нау­кової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Як суб’єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства:

1. Підприємства консолідуються в групи-об’єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Абзац 4 стаття 119 Господарського кодексу України наво­дить їх перелік. Це об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання, централізація управ­лінських, координаційних функцій тощо.

Матеріальні інтереси як основа об’єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об’єднання. Договір укладають м

іж собою підприємства – за­сновники об’єднання. Статут затверджують власники майна об’єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об’єднання – це його економічна ознака.

2. Об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об’єднання.

Майном об’єднання є:

а) передані членами об’єднання на його баланс кошти згідно з договором чи статутом;

б) майно, набуте об’єднанням в результаті господарської діяльності;

в) майно створених об’єднанням підприємств.

Майно такого суб’єкта є колективною (спільною частковою) власністю, право на частки в якій належить членам об’єднання. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об’єднання і його членів як суб’єктів права: об’єднання не відповідає за зобов’я­заннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) мо­жуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинен­ня діяльності об’єднання майно, яке залишилося після задоволен­ня вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми члена­ми. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) визначається договором або статутом. Цю ознаку об’єднання мож­на вважати економіко-юридичною ознакою.

Централізація в руках об’єднання як суб’єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об’єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробни­чо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централі­зації є делегування членами об’єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 120 Господарського ко­дексу України, з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об’єднання. Правовою формою деле­гування є договір або статут об’єднання.

Наявність особливої правосуб’єктності, яка обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання мо­жуть бути лише підприємства (організації) – юридичні особи, кож­не з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 118 Господарського кодексу України. Цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами госпо­дарського права. Разом з тим об’єднання підприємств також є са­мостійним суб’єктом права. Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє май­ном, яке юридично відособлене від майна членів об’єднання; має самостійний (власний) і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридич­ною особою. Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюєть­ся у тому самому порядку, який встановлено для підприємств.

3. Стаття 119 Господарського кодексу України, яка визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове стано­вище підприємств – членів об’єднання; Закон України “Про власність”, який визначає господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об’єкти права власності господарського об’єднан­ня (ст. 27); декрети і постанови Кабінету Міністрів України, яки­ми створено господарські об’єднання в окремих галузях народ­ного господарства (зв’язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової, газової, нафто­переробної промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об’єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об’єднань).

Оскільки створення господарських об’єднань не може су­перечити антимонопольному законодавству, законодавство про господарські об’єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” та закону “Про захист економічної конкуренції”.

Види об’єднань – це їх класифікація за певними матеріальни­ми та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визна­чень.

Матеріальним критерієм класифікації об’єднань на види за­кон визначає мету, або, інакше, основу їх створення та діяльності. Це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших інте­ресів членів об’єднання, координація їхньої діяльності, централі­зоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.

Юридичним критерієм класифікації об’єднань на види ст. 20 Господарського кодексу України визначає правовий режим член­ства учасників в об’єднаннях. Відповідно до цього критерію розрі­зняють договірні і статутні об’єднання, які класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недер­жавні, змішані.

Наведена класифікація об’єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об’єднуватися й в інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносять як договірні, так і статутні об’єднання, що мають свої власні назви. Це можуть бути компанії (наприклад, Державна ак­ціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот”), виробничі об’єднання, комбінати, трести та інші об’єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українське об’єднання “Авіалінії України” тощо).

До договірних господарських об’єднань належать :

Корпорації – об’єднання, які створюються підприємства­ми будь-якої форми власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізова­ного управління діяльності. Для цього члени об’єднання делегу­ють правлінню своїх повноважених.

Асоціації – договірні об’єднання, які створюються учас­никами з метою координації їхньої діяльності (узгодження дій по номенклатурі товарів, цінах та маркетингу).

Промислово-фінансові групи – об’єднання, до складу яких можуть входити промислові та сільськогосподарські підприєм­ства, банки, наукові та проектні установи й організації усіх форм власності, що мають за мету отримання прибутку. Промислово-фінансові групи створюються за рішенням КМУ. Різновидом таких груп є міждержавні промислово-фінансові групи, які складаються з українських та іноземних юридичних осіб і створюються на основі міжурядового або міждержавного договору за згодою ВРУ.

Головне підприємство і учасники промислово-фінансових груп укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність, пов’язану з ви­робництвом кінцевої продукції, яка затверджується постановою КМУ. Рішення про створення промислово-фінансових груп прий­мається у протокольному вигляді КМУ у тримісячний термін в разі створення такого проекту за участю українського головного підприємства і учасника промислово-фінансової групи; у шести­місячний термін – у разі створення транснаціональної промисло­во-фінансової групи.

Реорганізація промислово-фінансової групи здійснюється шляхом виходу з неї головного підприємства або його учасника, яке приймається КМУ за поданням центрального органу виконав­чої влади, яка контролює дотримання податкового законодавства.

Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об’єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створю­ються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об’єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяль­ності об’єднання (склад сторін, мету і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною ос­новою створення договірного об’єднання є волевиявлення сторін договору.

Основним у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного член­ства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу дію­чого договірного об’єднання. У випадках виходу зберігають силу взаємні зобов’язання й укладені договори підприємств з об’єднан­ням і між собою. Це загальне правило.

Право самостійного виходу з об’єднання не поширюється на чотири категорії суб’єктів права, що входять до складу об’єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об’єднання до 1 квітня 1991 р., можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу) і з участю трудового колективу. Аналогіч­ний порядок виходу встановлено для структурних підрозділів (оди­ниць) об’єднань. При виході цим суб’єктам надаються права підприємств. За згодою об’єднання має право вийти з його складу підприємство, яке створене об’єднанням (ст. 27 закону “Про власність”). Право підприємств на вихід з об’єднань окремих видів обмежується також декретами КМУ, згідно з якими створено відповідні об’єднання. Це стосується підприємств, які функціону­ють у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об’єднань відносять галузеві об’єднання: залізниці, паро­плавства та інші об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.

До статутних об’єднань належать:

1. Концерни – об’єднання промислових, будівельних, транс­портних, торговельних підприємств, наукових організацій, які ство­рюються на основі повної фінансової залежності членів об’єднан­ня від одного або групи підприємств. Фінансовою залежністю обу­мовлено те, що в концерні застосовується найвищий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень концерну.

Державні і комунальні господарські об’єднання - об’єднан­ня підприємств відповідної форми власності, які утворюються пе­реважно у формі корпорації або концерну.

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промисло­вого та банківського капіталу для досягнення статутної мети. Та­кою метою є досягнення певних результатів при реалізації інвес­тиційно-будівельних проектів. Після її досягнення консорціуми ліквідовуються або перетворюються у постійно діюче господарсь­ке об’єднання.

Особливості правового становища статутних об’єднань поля­гають у тому, що:

– засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни за­гальнодержавної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями КМУ (декретами, постанова­ми). Склад членів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосе­редньо або за погодженням з Антимонопольним коміте­том, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об’єднан­ня галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (Мінтранс, Держкомвуглепром, Мінзв’язку). Територіальні статутні об’єднання комуналь­ної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів чи держадмініст­раціями;

– статутні об’єднання діють на підставі затверджених заснов­никами статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (упов­новажені органи), а не самі члени об’єднань;

– особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу підприємств з них. Дер­жавні підприємства мають право вийти з державних об’єд­нань за згодою органів, визначених в актах про їхнє ство­рення.

Функції та компетенція господарського об’єднання за загаль­ним правилом визначаються в індивідуальному порядку – тими нормативними актами, якими створюється об’єднання.

Господарському об’єднанню, як правило, притаманні такі функції:

– виконання завдань, визначених договором, статутом, ак­том про створення об’єднання (промислова діяльність, бу­дівництво, транспортна діяльність та ін.);

– вирішення спільних для групи підприємств питань, зо­крема питань соціально-економічного розвитку;

– проведення спільної для галузі науково-технічної політи­ки (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічна діяльність тощо); виконання при необхідності планових функцій, якщо це передбачено ста­тутом або установчим договором;

– координаційні;

– захист прав та інтересів підприємств об’єднання тощо. Існує також практика делегування КМУ окремим господарсь­ким об’єднанням функцій і повноважень центральних органів дер­жавної виконавчої влади. Зокрема, це здійснено Декретом КМУ від 19 лютого 1993 р. “Про управління майном, що є у загальнодер­жавній власності, в будівництві та промисловості будівельних ма­теріалів”. Цим декретом державним корпораціям, створеним у бу­дівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів державної виконавчої влади, тобто вони є ви­щими органами щодо підприємств, які входять до об’єднання.

Делегування функцій і відповідних повноважень означає, що господарські об’єднання діють у відносинах з підприємствами, які до них входять, як вищий орган. Це означає, що вони виконують такі функції і реалізують такі повноваження:

– приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквіда­цію підприємств і організацій;

– затверджують статути цих суб’єктів або положення про них;

– контролюють дотримання підприємствами статутів (поло­жень);

– вживають заходів до керівників підприємств у випадках по­рушення статутів (положень);

– здійснюють контроль за ефективним використанням і збе­реженням майна, закріпленого за підприємствами;

– укладають і розривають контракти з керівниками під­приємств;

– дають згоду Фонду державного майна України на ство­рення спільних підприємств, у статутні фонди яких пере­дається майно, що є загальнодержавною власністю. Корпораціям як центральним органам державного управлі­ння заборонено безпосереднє втручання в господарську діяльність підприємств, вищими органами щодо яких вони є.

 

Контрольні запитання

Які види товариств визнаються Законом України “Про госпо­дарські товариства”?

Яка специфіка юридичного статусу акціонерного товариства?

Який порядок створення акціонерних товариств?

Що визначає правовий режим дивідендів?

Чим відрізняється в своєму створенні та діяльності товариство з обмеженою відповідальністю від товариства з додатковою відпо­відальністю?

За яких умов командитне товариство перетворюється у повне?

Чим договірні об’єднання відрізняються від статутних?

На які об’єднання не поширюється право самостійного виходу з утворення?

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук